Хто і як відкрив Трипільську культуру?
Про архаїчне Трипілля знають усі: і про пречудові різнокольорові розписні посудини цієї культури, і про трипільські протоміста-мегаполіси із населенням до 70 тисяч мешканців, і про те, що Трипільська культура проіснувала чи не найдовше, з усіх відомих на сьогодні в Європі, енеолітичних культур. Є, правда, один нюанс, а саме: хто і де вперше відкрив Трипільську культуру. Якщо загуглите цю тему, то вам одразу висвітить, що пам’ятки Трипілля відкрив Вікентій Хвойка у 1893-1894 роках на «Кирилівських висотах» у Києві та біля села Трипілля поблизу Обухова на Київщині. Чи існує якийсь інший погляд на те, хто і коли вперше її відкрив?
Про архаїчне Трипілля знають усі: і про пречудові різнокольорові розписні посудини цієї культури, і про трипільські протоміста-мегаполіси із населенням до 70 тисяч мешканців, і про те, що Трипільська культура проіснувала чи не найдовше, з усіх відомих на сьогодні в Європі, енеолітичних культур. Одним словом, усім нам, безумовно, є чим пишатися.
Є, правда, один нюанс, а саме: хто і де вперше відкрив Трипільську культуру. Якщо загуглите цю тему, то вам одразу висвітить, що пам'ятки Трипілля відкрив Вікентій Хвойка у 1893-1894 роках на "Кирилівських висотах" у Києві та біля села Трипілля поблизу Обухова на Київщині. От, власне, назва цього села й дала, пізніше, підстави називати цю культуру трипільською.
Чи існує якийсь інший погляд на те, хто і коли вперше її відкрив?
Якщо коротко, то Трипільська культура займала не лише значну частину сьогоднішньої України, але й поширювалася на північно-східні райони теперішньої Румунії та північ Молдови. Більше того, й тамтешні пам'ятки цієї культури румунські дослідники називають інакше – культурою Кукутені (від місця відкриття першого поселення біля села Кукутені у 1884 році, тобто на пару літ раніше за розкопки Вікентія Хвойки у селі Трипілля), інші оперують назвами Трипілля-Кукутені, кукутено-трипільська спільність та ін. Але, справа не у тому.
Річ у тім, що пам'ятки, які ми сьогодні називаємо "трипільськими", вперше були виявлені і стаціонарно розкопані не на Київщині, і не в Румунії, а на теренах сучасної Західної України.
Наприклад, вперше на пам'ятки цього типу натрапив на Галицькому Поділлі львівський краєзнавець німецького походження Антоні Шнайдер у 1845 році, який писав, що "…я ближче познайомився з місцевістю та її археологічними пам'ятками ще під час моєї поїздки до Чернівців через Тернопіль та Заліщики у 1845 році.
На той час було виявлено багаті приватні колекції археологічних пам'яток у місцевих поміщиків, а також численні поховальні пагорби на полях… Оскільки за браком необхідних коштів я більше не сподівався сюди потрапити, то порадив у 1874 році археологові А.Кіркору, який перебував у Кракові, обстежити цей регіон. Дослідження, які провадив А. Кіркор на Борщівщині протягом багатьох років за розробленим мною планом, збагатили Краківський музей цісарсько-королівської Академії кількома сотнями цінних археологічних знахідок".
А, от, власне цей Адам Кіркор, який тоді працював на теренах Галицької України як представник Віденської Центральної комісії пошуків і збереження пам'яток старовини (він входив у комісію з археології та антропології) й розпочав тоді, у 1876 році, перші (!) в Європі систематичні археологічні розкопки трипільських старожитностей, причому значно раніше за відкриття аналогічних пам'яток на Київщині та в Румунії.
Особливо цікаві результати дали розкопки Адама Кіркора трипільської пам'ятки у печері Вертеба на півдні Тернопільщини у 1876 році, які він проводив близько трьох років. І, лише остаточно переконавшись, що має справу із відкриттям окремої археологічної культури, Адам Кіркор повсюди почав вишукувати й інші поселення цієї щойно виявленої "культури мальованої кераміки", як її тоді називали.
У ті роки його увагу привернуло поселення біля села Васильківці поблизу Гусятина на Тернопільщині, де ним, а згодом і Готфрідом Осовським (який продовжив там копати) було відкрито першу, з відомих у Галичині, трипільських площадок, тобто величезні завали перепалених до стану цегли глинобитних стін, які впали на долівку і привалили собою десятки розписних посудин. У гусятинських Васильківцях товщина таких трипільських завалів жител, які згоріли у вогні, сягала близько 40 см.
З тих пір і майже впродовж всього передвоєнного часу, виявлену у самому центрі Європи (за посередництвом Антоні Шнайдера) нову археологічну культуру доби енеоліту, почали називати "культурою мальованої кераміки". Звісно, що тогочасні археологи царської росії, а після них й радянські дослідники, цілком ігнорували у своїх працях і першість відкриття справжнього Трипілля у Галичині, і, тим більше, першопочаткову назву, яку було дано цим пам'яткам самими першовідкривачами.
Чи могли Трипільську культуру назвати якось інакше, якби по-іншому склалися тоді історичні обставини ? Так, могли б і варіантів такої гіпотетичної назви, є кілька. Однак, сталося так, як сталося…Хто б у тих галичан їхньої думки питався, як правильно (справедливо) назвати нововиявлену археологічну культуру.
Провінція вона і є провінцією: чи то для Австро-Угорської монархії, чи для царської росії. І, у цьому випадку, імперська ментальність і однієї, і другої держав, цілковито ігнорували, що саме на Галицькій Україні вперше відкрилася світові незбагненно цікава і віддалена від нашого часу на 5-6 тисячоліть, загадкова цивілізація мідно-кам'яної доби.
Отож, маємо собі запам'ятати:
- вперше, на пам'ятки культури, яку сьогодні прийнято називати Трипільською, було натраплено в Галичині у 1876 році під час розкопок біля села Більче Золоте поблизу Борщева на Тернопільщині;
- через вісім років після відкриття трипільської пам'ятки у Більче Золотому, пам'ятки тієї ж культури було виявлено в Румунії (у 1884 році);
- і, щойно через сімнадцять років після відкриття трипільської пам'ятки біля села Більче Золоте на Тернопільщині, Вікентій Хвойка розпочав свої розкопи на вул.Кирилівській, 55 у Києві, а згодом – біля села Трипілля на Київщині.
…Отак-от, виглядає справа із першістю у відкритті однієї із найяскравіших археологічних культур Стародавньої Європи, якою є Трипільська.
