Записки синоптика. Великий Волинський Туман

Я пам'ятаю ще з університетських часів, лекцій з метеорології, що тумани майже не поєднуються із вітром. Для цих метеоявищ потрібні різні синоптичні ситуації. Проте все ж бувають винятки. І ось на такий виняток ми дивилися просто перед собою, у вікно автомобіля. Бо туман не просто висів чи сидів навколо, він якимись океанічними хвилями-хвостами здіймався-опускався і бив у наше лобове скло. Синоптик став свідком метеорологічного феномену.

Від редакції: "Історична правда" продовжує проєкт "Записки синоптика". Щотижня на нашому сайті з'являтиметься розповідь Наталки Діденко про атмосферні явища, з якими пов'язані історичні події. В основі оповідей - спостереження та особливі спогади про певну синоптичну ситуацію. 

Поїхали ми якось до друзів у Польщу.

Окрім короткої відпустки та дружніх візитів, на нас чекала важлива справа.

Подруга, громадянка Польщі, на той час працювала в Україні і вирішила перегнати власну машину на робочу локацію.

А оскільки вона була не надто досвідченим водієм, то попросила мого чоловіка доставити автомобіль на місце роботи, спочатку в Київ, а потім у Харків.

Ми страшенно зраділи такій нагоді – і друзів відвідати, і подрузі допомогти та й автомобільна подорож завжди була і є нашим улюбленим відпочинком. Коли ти насолоджуєшся краєвидами, враженнями, свободою і незалежністю від часом неякісного транспортного сервісу.

З'їхалися ми всі у Криницю, у славне містечко, відомий курорт Krynica-Zdrój.

Криниця заслуговує тут на особливу вагу, адже тісно переплетена історією із Україною.

Власне, саме поселення виникло як українське (русинське) село.

 
wikipedia.org

Дати заснування різняться, чи то у 1547 р., чи, за першою згадкою, у 1595 р., а ще вказують на перше писемне згадування в 1721 році.

Ще є свідчення, що в 1581 року староста села дозволив о. Михайлові, священику в Криниці, закупити ріллю Тимка Лучковича, тобто там вже існувала церква.

Криниця й околиці неймовірно красиві, затишні, однаково гостинні для туристів, які люблять шастати горами, для любителів лікувальної водички, взимку - для лижників та поціновувачів справжнього європейського флеру старих вишуканих кав'ярень та ресторанчиків.

Було літо, погода стояла чудова і ми поперлися у гори.

Довго йшли, зупинялися відпочити-перекусити у гірських туристичних садибах, звичайно, втомилися і нарешті, досягнувши найвищої точки подорожі, просто попадали у траву на галявині.

Я іноді чую чи читаю, як психологи чи психотерапевти на сеансах, перед тим, як занурити пацієнта у якийсь стан чи налаштувати його на необхідну хвилю, просять уявити найприємніший день чи мить життя, щось надзвичайно хороше.

Підказують найчастіше уявити море, тихий плюскіт хвиль, далечінь, сонечко, блакитне небо й білі хмарки.

У мене, звичайно, є безліч приємних спогадів, митей і днів, включно з морськими краєвидами.

Проте оці півгодинки, коли ми мовчки горілиць лежали у траві, а трава оточила нас прекрасними запахами зрілого літа, ніжними гірськими квітами, витонченими кольорами, небо було найблакитнішим, хмарки – найбілішими, час завис над нами у повітрі і мені здавалося, що я навіть чую, як казково пахне саме сонце...

Так ось, ця мить серед лемківських трав завжди залишилася в моїх спогадах, як одна з найщасливіших і прекрасних. Хоча драматургія моменту була дуже проста.

І потім жартома друзі цю галявину згадували винятково, як галявину Діденків, нашу з чоловіком.

…Коли ми вже спускалися донизу, наштовхнулися на старезні здичавілі яблуневі сади та зарості м'яти, які робили повітря навколо справжнім Едемом – це все, що залишилося від старих тамтешніх лемківських сіл…

Згадуючи Криницю, неможливо оминути увагою її славного мешканця, геніального художника-примітивіста, українця Епіфанія Дровняка.

 
Епіфаній Дровняк
WIKIPEDIA.ORG

Під час акції "Операція Вісла" 1947 року Епіфанія, як більшість лемків Польщі, насильно вивезли з рідної землі.

Чотири рази його висилали до Щецина, але він щоразу повертався додому, долаючи пішки понад 700 км. Коли вчергове його не вдалося переселити, вирішили змінити національність. Дали ім'я Ян, а прізвище - Никифор.

Тому Епіфаній Дровняк у світі також відомий як Никифор.

Він народився в 1895 році, коли населення Криниці складали 90 відсотків лемків, українців.

Коли до Криниці приїхав львівський художник Роман Турин, він був вражений роботами Епіфанія Дровняка.

 
 Роман Турин
photo-lviv.in.ua

Пан Роман зібрав близько двохсот робіт Никифора та віддав до паризької галереї "Leon Marseille" на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді 1932 року Українським народним музеєм ім. Т. Шевченка.

Український художник Епіфаній Дровняк увійшов до найвищого сонму світових митців.

Його ім`я стоїть поруч із іменами Марії Приймаченко, Катерини Білокур, Ніко Піросманішвілі та інших геніальних народних художників.

 
Пам'ятник Епіфану Дровняку у Криниці, Польща
WIKIPEDIA.ORG

А ось кілька промовистих фактів:

- у Криниці, на греко-католицькій церкві Святих апостолів Петра і Павла,орієнтовно в 1987 р. помістили меморіальну таблицю Епіфанію Дровняку

-1995 року в Криниці відкрили музей Никифора

- у 2006 р. в Львові на площі Музейній встановили пам'ятник Никифорові Дровняку

- у 2020 р. вулицю Димитрова у Києві було перейменовано на честь Никифора Дровняка

Епіфаній Дровняк, якого мама одна ростила та виховувала у злиднях і поневіряннях, став художником світової слави.

 
Музей Никифора Епіфанія Дровняка у місті Криниці
wikipedia.org

…Відвідавши Польщу, її міста й містечка, набачившись із друзями, намандрувавшись, ми нарешті зібралися додому.

Але на нас чекав ще один сюрприз.

Наша подруга, власниця автомобіля, через якісь клопоти не змогла з нами їхати в Україну.

Ми трохи занервували, проте вона полагодила всі необхідні документи, потрібні доручення, усі папери для польських митників, українських митників і ми, заспокоївшись, удвох нарешті вирушили в дорогу.

Польську митницю ми пройшли, як по маслу – документи показали й поїхали.

Українська митниця того разу повністю виправдала свій стереотип негативного штибу.

Не заглиблюючись у подробиці кількагодинного "викручування" рук, допитів, прискіпувань, вимагання якихось міфічних паперів, навіть погроз, начальник зміни врешті решт змилувався над нами.

Виглядав він, між іншим, також дуже колоритно, як із карикатур про недобросовісних митників – низенький, на вигляд під 100-110 кг, з червоним обличчям, різкими рухами, дуже жвавий і дуже грізно-поважний.

Коли почалися погрози про ночівлю серед поля, якісь незрозумілі платежі в якийсь банк, розташований хтозна де, ми поцікавилися, з якого ж банку почати ці платежі, щоб врешті решт піти ночувати в чисте поле.

Тут він надувся ще більше і протягом 15 секунд сказав два полярні речення "Ви що, може, хочете підкупити українського митника?!" і одразу, впритул – "Так, гоніть 20 баксів і щоб я вас тут більше не бачив!".

Чесно кажучи, такий яскравий оксюморон не часто почуєш, тому ми все ж вирішили нагородити його двадцятьма доларами за цей стилістичний шедевр. Та й ночувати у чистому полі, на нейтральній смузі, не хотілося, коли вже за кілька метрів бачиш рідну Україну за парканом.

Хоча й досі каємося за участь у корупційній схемі.

Ми буквально влетіли на територію України, яка зустріла нас одразу цілковитою темрявою без жодного ліхтаря, вибоїстими дорогами, рідними ямами, проте яке це щастя було опинитися після усіх нервових митних пригод на нашій широченній дорозі, яка так вигідно контрастувала із польськими "вузькоколійками".

Ми заспокоїлися, вже впевнено їхали, опинилися в околицях селища Маневичі, що на Волині, і раптом навколо почав різко згущуватися туман.

 
Маневичі
konkurent.ua

Туман – то й що? скажете ви і матимете рацію.

Проте надалі цей туман просто на наших очах перетворювався у суцільну непроникну молочно-білу пелену.

Я пам'ятаю ще з університетських часів, лекцій з метеорології, що тумани майже не поєднуються із вітром. Для цих метеоявищ потрібні різні синоптичні ситуації.

Проте все ж бувають винятки.

І ось на такий виняток ми дивилися просто перед собою, у вікно автомобіля.

Бо туман не просто висів чи сидів навколо, він якимись океанічними хвилями-хвостами здіймався-опускався і бив у наше лобове скло.

Синоптик став свідком метеорологічного феномену.

Я такого ще не бачила. Це виглядало страшно, містично й нереально.

Проте чоловік впевнено вів авто, його спокій передався мені і ми їхали далі.

Як це часто буває в дорозі, мені різко захотілося в туалет. Вдалині побачили якесь миготіння, тьмяне блимання світла. Заправка!

Я швиденько вийшла з машини, підійшла ближче і стала, як вкопана.

Бо ця заправка виглядала, як у найстрашнішому голлівудському хорорі.

Приміщення було облущеним, покинутим, поруч стояла одна колонка, також страшенно занедбана. Суцільна нічна темрява із привидами-туманами оптимізму не додавала.

Я наважилася зазирнути у вікно - у приміщенні було темно, порожньо, лише під стелею блимала дуже слабенька лампочка. Ще й підвішена вона була на якомусь дроті, як в старих хатах і зловісно гойдалася. Ніби там щойно хтось був…

Я вже в якомусь ступорі ще спробувала обійти за будівлю – за нею був пустир, а далі обриси якихось чи то кукурудзи, чи стерні, безмежне поле, яке ховалося у нічній туманній нескінченності.

Уся ця картина наповнила мене містичним жахом, тут ще й вдалині почувся якийсь пронизливий звук.

Я з космічною швидкістю рвонула назад, переконана, що зараз із будиночка вийде якийсь жахливий маніяк із сокирою, дико закричала, підбігла до машини і почала шарпати ручку автомобіля яку, як на зло, ще й заклинило.

Це вже було занадто!

Врешті решт я таки відкрила двері, впала на сидіння, горло мені здушило і я ледве прошептала чоловіку, щоб він швидко рушав.

Чоловік, який увесь цей час спокійно сидів у машині і не знав нічого про маніяка, зловісну блимаючу лампочку, моторошний звук і мій містичний жах, здивовано подивився на мене і ми поїхали далі.

На якомусь відтинку дороги ми побачили, що асфальт закінчився, як, власне, сама дорога, і що стирчить облущений вказівник "об'їзд".

Ми в'їхали в ліс. Сказати, що я боялася, коли ми їхали страшним темним лісом серед здоровенних дерев, практично вузькою стежкою, що з туману до нас тягнулися і нас дряпали кущі й гілки – нічого не сказати.

Раптом дорогу перебігло "щось". Мене просто вже паралізувало від страху. Я була абсолютно переконана, що за цим "щось" зараз на нас посунуть вовки, страшні кабани і химерні круки.

Чоловікове – " та чого ти? це ж лисичка" мене зовсім не заспокоїло.

Я так втиснулася у сидіння, що ніяка сила мене звідти б в той момент не витягла.

Яким дивом, не знаю, але нарешті ми знову виїхали на нормальну дорогу.

І хоча великі страшні дерева так само стояли на туманних узбіччях суцільною стіною - асфальтована траса якось привела мене трохи до тями. Сила цивілізації!

Коли я вже майже остаточно заспокоїлася, почала звикати до туману і навіть до його хвиль, які били в лобове скло – я побачила НЛО!

Із густої біло-сизої пелени туману згори на нас повільно насувалися два потужні прожектори.

 
volynnews.com

І ці два неземних ока якраз зависли у повітрі, вони не були на рівні фар звичайного автомобіля, а значно вище і буквально осліплювали нас.

Хіба це могло бути щось інше, аніж НЛО?

Не стану тут описувати свої нові враження, скажу лише, що якраз у момент зустрічі з НЛО пропав страх. Я стала спокійно чекати, що буде далі. Бо боятися вже не було сили.

Коли прожектори інопланетного корабля наблизилися впритул до нас, раптом десь згори ми почули не дивні звуки інопланетної мови, а крик, цілком людського походження.

Слова лилися обуреним потоком, винятково польські, а найчастіше дуже виразно чулося одне слово – kurwa!

Щоб не втомлювати вас описом моїх чергових потрясінь і здивувань, скажу коротко.

Це був польський водій на величезній вантажівці (тому й фари були високо і в тумані здавалося, що світло ллється звідкись згори), який, як і ми, заблукав серед темряви, дорожніх ремонтів та малопомітних знаків "об'їзд".

І уявіть його вже майже безнадійний стан, коли він нарешті побачив хоча б когось живого, нашу машину та ще й з польськими номерами – він одночасно радів, обурювався, кричав і безкінечно згадував якусь таємничу kurwu.

Ми зустрілися на цій дорозі, посеред безмежного туману, як перші марсіяни, порозумілися, обмінялися враженнями і взаємними порадами, охоче пересипаючи розмову знову тим магічним польським словом і нарешті роз'їхалися.

Далі вже наша подорож вирівнялася - і емоційно, і справа з дорожнім покриттям стала простішою, ми, як то кажуть, втомлені, виснажені, але щасливі, їхали додому.

Вже коли ми пізно вночі в'їхали нарешті в Київ, за якихось 15 хвилин до нашого дому, раптом десь із передсвітанкових сутінків з'явився на дорозі поліцейський і почав нам махати.

Ну, ні – сказала я, тільки не це!

І сталося диво – він, вже піднявши руку для зупинки, раптом махнув нам – їдьте, їдьте далі.

Зіграли свою щасливу роль в цьому епізоді наші польські номери.

Туман — атмосферне явище, що полягає у скупченні продуктів конденсації водяної пари (дрібних крапель води, кристалів льоду або їхньої суміші), застиглих у повітрі безпосередньо над земною поверхнею, у приземному шарі атмосфери

Туман викликає помутніння повітря, що зменшує горизонтальну видимість до 1 км і менше. Якщо туман з дальністю видимості 500 м і менше зберігається більше 3 годин, він вважається небезпечним явищем.

Але там, де ми переживали нашу волинську пригоду, не йшлося ані про 500, ані про 50 метрів – це була суцільна сріблясто-біла пелена і не видно було нічого навіть за кілька сантиметрів.

Якби не фари, ліхтарики і вправність водія.

Стати свідком такого аномального туману - справжній подарунок для метеоролога, але хай вже краще буде рутинна синоптична ситуація.

Із сонечком, білими хмарками й тихим вітерцем.

Як колись у лемківських горах.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.