Рахуємо давніх киян

Чисельність населення «матері міст руських» давно цікавила як вчених, так і аматорів історії. Як відомо, у давньоруську добу влада не проводила переписів і навряд чи вела податкову документацію. Опосередковані відомості наративних (оповідних) письмових джерел допомогти не можуть – з них лише видно, що Київ був багатолюдним (як для середньовіччя) містом.

Поштовхом до написання цього тексту стала демонстрована у Фейсбуці карта, на якій показано міста Європи з населенням більше 40 тисяч осіб станом на 1050 р. З обговорення було зрозуміло, що деякі користувачі ставляться до карти як до істини в останній інстанції, не розуміючи, що її автор – простий англомовний компілятор, а не фахівець з історичної урбаністики.

 

Коментуючи цю карту, я зауважив, що наявність на ній Києва - помилка. Чому? Автор, імовірно, орієнтувався на підрахунки Петра Петровича Толочка, зроблені у 1970-ті роки (перша у науці спроба визначити населення давнього Києва на основі даних археології та історичної демографії). Згідно з ними, на початку XIII ст. у Києві жило 45 тисяч осіб. Якщо навіть це число вірне, зрозуміло, що 150 років до того місто було меншим. Але як Петро Петрович отримав цю цифру?

Чисельність населення "матері міст руських" давно цікавила як вчених, так і аматорів історії. Як відомо, у давньоруську добу влада не проводила переписів і навряд чи вела податкову документацію (принаймні, від неї нічого не залишилося). Опосередковані відомості наративних (оповідних) письмових джерел допомогти не можуть – з них лише видно, що Київ був багатолюдним (як для середньовіччя) містом.

Щоб підрахувати кількість киян у добу найвищого розквіту давнього міста (тобто у першій третині XIII ст.), П. Толочко у двох своїх книжках – "Історична топографія стародавнього Києва" (1972) і "Древний Киев" (1983) – застосував метод, що спирався на інформацію, яку можна отримати за допомогою археології та історичної демографії. Метод потребує таких даних: загальна площа міста; площа, зайнята житловою забудовою; середня площа одного двору; середній розмір сім'ї, яка проживає у такому дворі.

У другій книжці дослідник оперував такими числами (які були дещо скореговані відносно першої книжки): загальна площа міста – 380 га; площа, зайнята житловою забудовою – 230 га (тобто 60% від загальної); середня площа одного двору – 0,03 га; середній розмір сім'ї – 6 осіб. Якщо підставити ці дані у нескладну формулу (230 ділимо на 0,03 і множимо на 6), то вийде 46 тисяч осіб, але П. Толочко заокруглив результат її до "красивих" 50-ти тисяч.

 
Київ Х-ХІІІ ст. Макет
st-sophia.org.ua

Метод, застосований П. Толочком для підрахунку населення давнього Києва, не викликає заперечень. А ось точність отриманого результату залежить від вихідних даних. Їхня достовірність визначається у першу чергу ступенем археологічної вивченості міста, а вона бажає кращого – на сьогодні розкопками охоплено не більше двох-трьох відсотків території давньоруського Києва (можливо, хтось поточнить мою оцінку).

Отже, про вихідні дані і отриманий результат. Загальна площа Києва, підрахована П. Толочком, – це сума площ окремих частин міста: Гора (Верхнє місто) – 80 га, Поділ – 180 га, Копирів кінець – 40 га, Замкова гора, Щекавиця і Лиса гора – 30 га, околиці – 50 га. З них не викликає сумнівів лише площа Гори, оскільки цей давньокиївський район був оточений укріпленнями, чия траса добре вивчена. Площі ж інших районів видаються завищеними.

Поділ, за даними його дослідника Сергія Тараненка, мав 150 га, Копирів кінець, Замкова гора і Щекавиця – 30 га, 2 га і 9 га відповідно (підрахунки мої). Лиса гора взагалі не була забудована, натомість уздовж шляху на Вишгород тягнулося передмістя, площу якого можна умовно оцінити у 9 га.

Що ж до околиць, тобто приміських сіл, княжих дворів та монастирів, то ними можна знехтувати: по-перше, у давньоруський час мешканців "Київської агломерації" не вважали киянами (як зараз не вважають киянами мешканців Броварів чи Вишгорода); по-друге, забудова там принципово відрізнялася від міської і отже, населення околиць треба рахувати іншим способом. Таким чином, загальна площа міста – не 380 га, як у П. Толочка, а 280 га.

Застосувавши ті самі коефіцієнт забудови 60% і площу одного двору 0,03 га, отримуємо забудовану площу в 168 га і кількість дворів 5600. Якщо виходити з середнього розміру сім'ї 6 осіб, то отримуємо кількість населення 33,6 тисяч. Але якщо спиратися на дослідження Віталія Козюби, який аргументовано доводить, що середньостатистична давньоруська сім'я складалася з 5-ти осіб, тоді кількість киян на початку XIII ст. – 28 тисяч.

Для заокруглення наших результатів можна визнати киянами мешканців околиць, оцінити їхню чисельність у 2 тисячі і нарешті написати висновок: населення давньоруського Києва у часи його найбільшого розвитку становило десь 30-35 тисяч осіб.

Про населення київських околиць. "Околицями" будемо називати територію на правобережжі Дніпра, обмежену з півдня і заходу долиною Либеді, а з півночі – долиною Сирця. Тут існувало 8 монастирів (Печерський, Кирилівський, Микільський Йорданський (?), Іоаннівський Купшин, Кловський, Спаський, Видубицький, Звіринський), 3 княжих двори (на Берестовому, під Угорським, Красний; умовно будемо важати, що всі вони функціонували одночасно) і невідома кількість сільських населених пунктів (у літописі згадані Берестове і Предславине, близько десятка селищ виявили археологи), яку можна оцінити у 20 штук.

 

Київ з околицями на початку XIII ст. Реконструкція автора

З усіх цих поселень найбільшим був Печерський монастир, в якому за письмовими джерелами було не менше сотні ченців; до них можна додати ще одну-дві сотні мирян, які їх обслуговували. В інших монастирях кількість ченців невідома, але навряд чи вона сягала двох десятків у кожному. Давньоруські села були у середньому невеликими, розмір кожного можна умовно оцінити у 10 дворів, тобто 50 осіб. Постійним населенням княжих дворів можна знехтувати, адже це були резиденції для тимчасового перебування володаря та його почту.

Таким чином маємо: Печерський монастир – 300 осіб; 7 монастирів по 20 осіб у кожному – 140 осіб; 20 сільських поселень по 50 осіб – 1000 осіб; разом 1440 осіб. З огляду на недостатню археологічну вивченість території можемо збільшити отримане число до 2000 осіб, що добре узгоджується з оцінкою населення київських околиць, яку запропонував П. Толочко у своїй ранній праці (1972) – 2,5 тисячі.

Один з моїх уважних і поважних читачів, представник наук про Землю, спитав: чи можна визначити похибку цих підрахунків? Очевидна відповідь – ні, не можна – явно зменшує їхню наукову цінність. Але що поробиш, така у нас джерельна база; найдавніші документи, в яких є якісь числові характеристики киян, з'являються у середині XVI ст.

Утім, починаючи писати цей опус, я усвідомлював згадані обставини; задачею-мінімум було не дізнатися, скільки було киян "насправді", а продемонструвати користувачам Вікіпедії і подібних джерел інформації, що до деяких "історичних" чисел, які там зустрічаються, треба ставитися з певним скепсисом – йдеться не лише про населення давньоруських міст, а й, скажімо, про кількість учасників середньовічних та ранньомодерних битв.

Теми

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».

Уляна Стельмашова : Чекісти знали про нього все, а українці майже нічого: уперше видана цілісна біографія Івана Вовчука – заступника Бандери

Іван Вовчук був одним з найвпливовіших членів ОУН в Україні та в США. Це постать, яка не вкладається у «шаблони»: займав одні з найвищих посад в ОУН, хоча і був родом зі Сходу України. Це заступник Степана Бандери, який отримав найвищу нагороду Держави Ізраїль – «Праведник народів світу». Він врятував єврейську сім’ю, ризикуючи власним життям: німці за таке розстрілювали на місці.

Геннадій Іванущенко: Замість квітів на могилу Любомира Наконечного

Пішов з життя Любомир Наконечний. Син зв'язкової УПА, яка відсиділа немалий термін в совєтських концтаборах. Його обраниця виявилася працівницею КГБ, яка виконувала завдання. Його не відправили на заслання, просто запроторили до психлікарні. Постійно кололи якісь препарати. Такі, що голова йшла обертом і не міг підвестися з ліжка. Вбивали волю… Так працювала каральна медицина в СССР.

Олександр Карпюк: Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.