Найдорожча могила на цвинтарі Монпарнас в Парижі

У 1910 році молода українська анархістка, студентка паризького факультету медицини Тетяна Раш(ч)евська повісилася у своїй студентській кімнаті на вулиці Port Royal. Начебто від надмірної любові. 23-річну дівчину поховали у кутку кладовища Монпарнас. Дівчина зустрічалася з румунським лікарем, а той дружив із скульптором на прізвище Бранкузі. Бранкузі на той момент всього лише один з багатьох учнів Родена. За 200 франків він продає свою скульптуру "Поцілунок" для надгробної стели померлої Тетяни.

 

На фото найдорожча з могил монпарнаського кладовища. Про її історію я дізналася з новин, але хотіла побачити на власні очі.

Отже, у 1910 році молода українська анархістка (за одними джерелами), киянка (за іншими), росіянка (за третіми), студентка паризького факультету медицини Тетяна Раш(ч)евська повісилася у своїй студентській кімнаті на вулиці Port Royal. Начебто від надмірної любові. 23-річну дівчину поховали у кутку кладовища Монпарнас. Її надгробок повернений до кам'яної огорожі. Щоб відшукати —треба добре постаратися.

Дівчина зустрічалася з румунським лікарем, а той дружив із співвітчизником - скульптором на прізвище Бранкузі. Бранкузі на той момент всього лише один з багатьох учнів Родена. За 200 франків він продає свою скульптуру "Поцілунок" для надгробної стели померлої Тетяни.

Минає майже сто років. Бранкузі стає найдорожчим скульптором в історії мистецтва.

Його скульптури продаються на аукціонах за десятки мільйонів. А враховуючи, що створив їх автор всього біля 300, ціни ростуть в геометричній прогресії.

Паризький арт-торговець Гійом Дюамель за допомогою генеалога знайшов російських спадкоємців дівчини. За одними джерелами родичі ніколи й не чули про ніяку Тетяну. За іншими —у них дивом зберігся лист від матері Тані про те, що вона придбала скульптуру у Костянтина Бранкузі за скромних двісті франків. "Поцілунок" на даний момент оцінюють у суму від 50 до 80 мільйонів!

У 2006 році арт-дилер, в надії на швидкий грошовий куш, попросив у Мінкультури довідку про вивіз пам'ятки з території Франції. Тодішній міністр культури відмовився випустити скульптуру Бранкузі за кордон, вважаючи її власністю держави. Згодом скульптуру віднесли до національного надбання, а потім зареєстрували як історичну пам'ятку. Судова тяганина між Францією та спадкоємцями триває вже 15 років!

Родичі, за підтримки зацікавленого арт-торговця, затиснули скульптуру в дерев'яну будку, схожу самі бачите на що. На могилу направлено три камери і стоїть заборона наближатися та торкатися пам'ятника.

Якщо не мені —то хай не бачить ніхто! Культура, що тут скажеш.

Прикметно, що сама могила заросла травою, а фото нещасної Тетяни валяється на землі. За нього ж грошей не пропонують...

Артем Петрик : "Міжвоєнна Литва: час та конституції"

У ХХ столітті Литва пережила драматичну історію державного будівництва: від проголошення незалежності у 1918 році – до радянської окупації, втрати суверенітету, а згодом – відновлення державності на початку 1990-х років. Усі ці етапи супроводжувалися спробами закріпити нову політичну реальність у конституційній формі. Саме тому історія литовських конституцій – не лише правова, а водночас глибоко політична, національна й символічна. Вона є свідченням боротьби за право на незалежність, самовизначення та демократію.

Олексій Мустафін: Опір як доказ. Ліга захисту прав "непоміченої" нації

"Не було, немає і бути не може" - формула, з якою влада Російської імперії відмовляла в існуванні українській мові, насправді не є унікальною в історії Східної Європи. Майже в той самий час, коли на світ з'явилися Валуєвський циркуляр та Емський указ, німецький канцлер Отто Бісмарк не менш категорично стверджував, що "не існує ніякої албанської нації".

Радомир Мокрик: "Приклад російського шовінізму"

Тепер вся ця критика Булгакова насправді не виникла на порожньому місці. Вже тоді, коли в кінці 1920-х "Дні Турбіних" ставили в московських театрах, серед діячів української культури це викликало скандал і обурення. І це дуже важливо розуміти. Зараз це не намагання "переписати історію" чи "боротися з культурою". Це фактично повернення до дискусії, яка точилася вже дослівно сто років тому.

Олексій Мустафін: Шведська Мінерва. Королева, якій свобода була миліша за владу

Зречення монархів і в наші часи трапляються не часто, а кілька століть тому кожний такий випадок здавався чимось і справді екстраординарним. Проте рішення шведської королеви Христини вважали взагалі унікальним – хоча б тому, що вона сама наполягала на "відставці"– всупереч настроям придворних та парламенту.