Хто належить до української нації?

Етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

 

Загалом я погоджуюся з критикою на адресу Андрія Куркова за готовність публічно дискутувати з Машею Ґессен, хоч би як їхні збігалися позиції щодо війни, путіна та всього іншого. Тим паче я погоджуюся критикою на адресу Георгія Касьянова (нещодавно знову висловленою в колонці Олексія Гараня) за готовність на восьмому році війни з росією брати участь у конференції під егідою голови ворожої розвідки наришкіна.

Але деякі з висловлених у коментарях до критичних дописів думки мене дуже засмутили. Особливо та, яка приписує неадекватну й непатріотичну поведінку Куркова й Касьянова їхньому російському походженню, здебільшого постульованому з огляду на прізвище.

Я вже не раз писав у Фейсбуці на теми ідентичності, але мушу ще раз нагадати: етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

І якщо частина з них, можливо, просто повернулися до відкинутої за імперських часів ідентичності, то переважна більшість вирішили бути українцями попри російське (а також єврейське, білоруське чи інше) походження. Таким чином вони змінили саме значення українськості: це вже не так спадкова, як громадянська категорія, що підтверджують результати недавнього опитування КМІСу (на замовлення міжнародної дослідницької команди, до якої я належу).

Якщо раніше близько двох третин респондентів казали, що вибрали задекларовану в цьому опитуванні національність за національністю своїх батьків або одного з батьків, то тепер спадковий критерій підтвердили лише 35%, натомість 40% сказали, що визначають національність "за країною, в якій я живу", і ще 19% - "за моїм ставленням до цієї національності" (останній показник змінився особливо разюче, бо раніше свідомий вибір національності визнавали не більш як 5%).

Люди вибирають бути українцями - невже ж це погано? Так, не всі підтверджують свій вибір героїчною або навіть порядною поведінкою, але ж нею відзначаються й не всі з українців за походженням, правда ж?

Як свідчать дані наших опитувань, переважна більшість українських громадян погоджується вважати членами української нації - або ж просто українцями - всіх, хто вибирає цю ідентичність. В липні 2023 року аж 68% цілком погодилися з твердженням, що "до української нації належать усі, хто вважає Україну своєю батьківщиною, незалежно від національності, мови та релігії", а ще 24% - радше погодилися, тобто аж 92% загалом згодні, що українцями можуть бути всі українські громадяни, які цього захочуть.

Щоправда, якщо поставити респондентів перед чітким вибором різних критеріїв належності, як я зробив у грудні 2022 року, то рівні частки респондентів - по 38% - схиляються до того, що до української нації належать "всі громадяни України, незалежно від їхньої етнічної належності, мови, якою вони спілкуються, національних традицій, яких вони дотримуються і на яких виховують своїх дітей" та лише ті "громадяни України (незалежно від етнічної належності), які спілкуються українською мовою, дотримуються українських національних традицій, виховують на них своїх дітей".

Але тут ідеться не про походження, а про поведінку, тобто, знову ж таки, про вибір: велика частина наших співвітчизників небезпідставно вважає, що українцем людину робить не декларація в опитуванні, а демонстрація цього вибору в повсякденному житті. А тих, хто залічує до української нації лише "громадян України, які є етнічними українцями за походженням (мають українців серед своїх предків)", навіть за такого вибору виявилося всього 6%.

Курков і Касьянов повелися в цих ситуаціях так, як поводяться пересічні українці, тобто не дуже добре, хоча й не винятково погано. Що не заперечує їхньої українськості - хіба що вони заперечують її самі, в чому я дуже сумніваюся.

Олександр Зінченко: "Польща має офіційно перепросити за те, що встала на шляху незалежності України"

Україна проголосила свою незалежність у січні 1918 року майже на рік раніше за Польщу. Але УНР мала чарівних сусідів. Якби Росія, Польща та Румунія не встали на шляху незалежності України - не треба було б за незалежність боротися, ані Шухевичу, ані Бандері, ані Ольжичу, ані Мельнику, ані ОУН, ані УПА.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Черчилль та Орвелл крізь оптику Шевельова

Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.

Василь Лопух: Спогад про Любу Волинець та одну залізничну пригоду

Протягом багатьох років я мав приємність не тільки бути знайомим, а й співпрацювати з пані Любою. Завдяки її відкритості до співпраці нам вдалося зберегти і забезпечити доступність до безцінного фонду Українських Січових Стрільців, який містить 4200 фотонегативів на склі (кліше). Цей фонд став основою для створення вебсторінки "Леґіон Українських Січових Стрільців: фотоархів", і тепер тисячі користувачів інтернету мають можливість вільного доступу до цифрових копій ориґінальних фотографій.

Михайло Кальницький: До походження назви Бабиного Яру: уточнені відомості

Нещодавно було вшановано пам’ять жертв масових убивств, які вчинили нацистські окупанти в Бабиному Яру. Ці події залишили гучне відлуння по всьому світу. Але при спогаді про київську місцевість Бабин яр іноді виникає питання: звідки, власне, взялася ця своєрідна назва? Коли вона з’явилася і що означає?