Пам'яті Дмитра Степовика

Упокоївся Дмитро Степовик. Про його наукову діяльність, багату бібліографію та викладацьку діяльність у ці дні буде багато дописів і публікацій. Хочеться у день переставлення згадати щось близьке і тепле, щире і братське. Воно було. За що я Богові і Покійному щиро дякую.

 

Вперше ми зустрілися з Дмитром Власовичем Степовиком 1988 року в Києві на виставці Івана Макара. Познайомитися із ним мені рекомендував професор Гарвардського університету Юрій Грабович, який давав мені поради щодо життя і наукового стажування в радянській Україні. Він тоді наголосив, що Дмитро Степовик — християнин та цікавиться Церквою.

Після виступу Дмитра Власовича на згаданій виставці я до нього підійшов, представився, і з цього почалося наше знайомство. Він ставився до мене прихильно і гостинно. Я часом навідувався до нього додому на Бехтерівський провулок біля Покровського монастиря.

Він готував мені "супчик" і системно пояснював про Київ, світ митців і мистецтвознавців, а також про церкви, монастирі і те, що відбувалося у релігійній сфері напередодні відзначення тисячоліття християнства в Україні. У нього в квартирі зберігалася підпільна література, яку зі Львова мені передали Ігор та Ірина Калинці, що її я згодом перевіз до США.

26 квітня 1988 року я взяв участь у протестній акції перед музеєм Леніна з нагоди дворіччя Чорнобильської катастрофи, що її організував Олесь Шевченко. Повертаючись, зрозумів, що за мною слідкують. Поїхавши по вулиці Артема тролейбусом, я сховався у Покровському монастирі і ласкава монахиня мені випустила чорним ходом. Звідти я непомітно забіг до Дмитра Власовича і там перебував два дні. Мої колеги Богдан та Галина Кліт, не знаючи, куди я зник, тоді мене шукали навіть в морзі.

Для мене є особливим приводом для гордості, що я опосередковано приклався до дружби і плідної співпраці Дмитра Власовича із отцем, а згодом владикою, Софроном Мудрим. Коли ще за часів радянської України професора Степовика запросили на конференцію до Рима, і я запропонував йому зустрітися з о. Мудрим, що він і зробив, і з цього почалася їхня співпраця.

Дмитро Власович відкрито і прихильно ставився до греко-католиків, хоча відома його чітка православна незалежна релігійна тотожність.

Під час однієї зі своїх наукових подорожей до США, професор Степовик на різдвяні свята навідався до моїх батьків в Сиракузах, і вони з вдячністю приймали "рятівника" свого сина. Він ділився не лише науковими знаннями, але й також своєю відданістю правилам здорового харчування, зокрема важливістю в раціоні першої страви, тому у нас вдома його ніжно називали "Супчик".

Прощаючись віртуально із Дмитром Степовиком, хочу подякувати Тарасові Миронюку, викладачеві Київського університету імені Бориса Грінченка, який по-синівськи підтримував Дмитра Власовича у час немочі. Нехай Господь його винагородить сторицею.

Дмитро Власович відійшов спокійно, вимоливши у Бога мирну смерть.

Вічна йому пам'ять! Со святими упокой!

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.