Пам'яті Дмитра Степовика

Упокоївся Дмитро Степовик. Про його наукову діяльність, багату бібліографію та викладацьку діяльність у ці дні буде багато дописів і публікацій. Хочеться у день переставлення згадати щось близьке і тепле, щире і братське. Воно було. За що я Богові і Покійному щиро дякую.

 

Вперше ми зустрілися з Дмитром Власовичем Степовиком 1988 року в Києві на виставці Івана Макара. Познайомитися із ним мені рекомендував професор Гарвардського університету Юрій Грабович, який давав мені поради щодо життя і наукового стажування в радянській Україні. Він тоді наголосив, що Дмитро Степовик — християнин та цікавиться Церквою.

Після виступу Дмитра Власовича на згаданій виставці я до нього підійшов, представився, і з цього почалося наше знайомство. Він ставився до мене прихильно і гостинно. Я часом навідувався до нього додому на Бехтерівський провулок біля Покровського монастиря.

Він готував мені "супчик" і системно пояснював про Київ, світ митців і мистецтвознавців, а також про церкви, монастирі і те, що відбувалося у релігійній сфері напередодні відзначення тисячоліття християнства в Україні. У нього в квартирі зберігалася підпільна література, яку зі Львова мені передали Ігор та Ірина Калинці, що її я згодом перевіз до США.

26 квітня 1988 року я взяв участь у протестній акції перед музеєм Леніна з нагоди дворіччя Чорнобильської катастрофи, що її організував Олесь Шевченко. Повертаючись, зрозумів, що за мною слідкують. Поїхавши по вулиці Артема тролейбусом, я сховався у Покровському монастирі і ласкава монахиня мені випустила чорним ходом. Звідти я непомітно забіг до Дмитра Власовича і там перебував два дні. Мої колеги Богдан та Галина Кліт, не знаючи, куди я зник, тоді мене шукали навіть в морзі.

Для мене є особливим приводом для гордості, що я опосередковано приклався до дружби і плідної співпраці Дмитра Власовича із отцем, а згодом владикою, Софроном Мудрим. Коли ще за часів радянської України професора Степовика запросили на конференцію до Рима, і я запропонував йому зустрітися з о. Мудрим, що він і зробив, і з цього почалася їхня співпраця.

Дмитро Власович відкрито і прихильно ставився до греко-католиків, хоча відома його чітка православна незалежна релігійна тотожність.

Під час однієї зі своїх наукових подорожей до США, професор Степовик на різдвяні свята навідався до моїх батьків в Сиракузах, і вони з вдячністю приймали "рятівника" свого сина. Він ділився не лише науковими знаннями, але й також своєю відданістю правилам здорового харчування, зокрема важливістю в раціоні першої страви, тому у нас вдома його ніжно називали "Супчик".

Прощаючись віртуально із Дмитром Степовиком, хочу подякувати Тарасові Миронюку, викладачеві Київського університету імені Бориса Грінченка, який по-синівськи підтримував Дмитра Власовича у час немочі. Нехай Господь його винагородить сторицею.

Дмитро Власович відійшов спокійно, вимоливши у Бога мирну смерть.

Вічна йому пам'ять! Со святими упокой!

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.