Трудовий табір в Освенцимі

10 лютого 1945 року, через два тижні після втечі нацистського екіпажу концтабору Аушвіц, польська комуністична влада створила трудовий табір в Освенцимі. Як записано в одному зі збережених документів – "з метою таборування фольксдойчів і людей, які чинять загрозу Польщі".

 
 Аушвіц-Біркенау

10 лютого 1945 року, через два тижні після втечі нацистського екіпажу концтабору Аушвіц, польська комуністична влада створила трудовий табір в Освенцимі. Як записано в одному зі збережених документів – "з метою таборування фольксдойчів і людей, які чинять загрозу Польщі".

Це не був великий табір порівняно з іншими, створеними у той самий час на польських землях, такими як, наприклад, Явожно, Ламбіновіце, Потулиці чи Майданек. Хоча більш правильним було б тут вжити термін "реактивовані" на місці колишніх німецьких нацистських концентраційних таборів.

Проте в цьому випадку йшлося не про кількість бараків та ув'язнених у них нещасних людей, а про роль, яку він відіграв у профанації місця пам'яті, пов'язаного з Голокостом, яким був КТ Аушвіц-Біркенау.

Серед ув'язнених "Табору Праці в Освенцимі", бо так звучала його офіційна назва, переважали німці, які жили від покоління до покоління у Бялій (нині частина Бельсько-Бялої), Вілямовицях, Галцнові та десятках інших довколишніх сіл і містечок.

У 1945 році до табору в Освенцимі потрапили також українці, які осіли на цих теренах. Одним з них був убитий 8 грудня 1945 року Гжегож Садловський, с. Яна і Анни, нар. 23.09.1890 року в с. Горожанка, пд. Підгаєцький, греко-католик, за фахом урядовець-купець, проживав на момент арешту та відправлення в табір у Бялій, на вул. Коперника, 2.

Українці - військовополонені у Аушвіці: невідомі мученики

Характерно, що в разі німців або сілезців у графі "За який злочин" зазначали один із обов'язкових тодішніх декретів, у випадку осіб української національності, як підставу їхнього відправлення за табірні дроти, вказували просто - "УКРАЇНЕЦЬ"…

Спочатку освенцимський табір був розташований на вул. Колейовій. Імовірно, у квітні 1945 року, через збільшення кількості ув'язнених, а також через розташування поруч з коліями і неподалік від будівлі залізничного вокзалу, його перенесли в більш віддалене місце... – до сусідньої Бжезінки, на територію колишнього КТ Аушвіц-Біркенау.

Для потреб табору було використано 7 колишніх німецьких дерев'яних бараків, 3 цегляні одноповерхові будівлі і 3 двоповерхові, а також якісь господарські приміщення. Все це охоплювало площу 8,7 гектара. У травні 1945 року там перебувало 546 ув'язнених (201 чоловік, 325 жінок). За ними стежило 28 чергових. У грудні кількість ув'язнених зросла до 900 (372 чоловіків і 402 жінки).

Першим командиром табору був Генрик Нидерек. Його заарештували наприкінці вересня 1945 року під звинуваченням у вчиненні численних фінансових злочинів та зґвалтувань німок. На його місце з обозу в Явожні було призначено Миколая Тімошука.

 
Оригінальна металева печатка, виявлена Євгеном Місилом в одному з архівів з написом "Начальник Табору Праці в Освенцимі", поруч із печаткою "Комендант Табору Праці в Освенцимі" з підписом Миколая Тімошука.

Табір у Освенцимі – Бжезінці - було створено безпосередньо поряд зі знищеним крематорієм № 5. Поруч з крематорієм були ями для спалювання, де під час війни нацисти спалювали тіла замучених євреїв та циган, яких не вдалалося спалити у печах крематоріїв. Після війни, у 1945 році, це призводило до численних конфліктів між комендатурою табору та шукачами єврейського золота.

На думку частини мешканців Освенцима, обурених цим процесом, це відбувалося з дозволу охорони табору, які в обмін на це отримували алкоголь та гроші. "Ночами вони під'їжджали фургонами до табору – писав один із них 4.11.1945 року – і там завантажували на візки кістки разом із прахом, щоб потім вже безпечно вдома шукати золото".

У піковий момент цієї "освенцімської золотої шахти" навіть пробували прокачувати воду з річки Вісли, що протікала неподалік Бжезінки, з наміром використовувати її для ефективнішого вивітрювання золота з попелу і залишків неспалених кісток.

У таборі були важкі умови, спричинені переважно відсутністю їжі, якої після війни бракувало всім. За збереженими даними у період від 20 квітня 1945 до лютого 1946 року життя втратили, переважно від голоду, 144 особи. Як місце їх поховання у документах завжди вказувалося: "Бжезінка – табір Державного Управління Громадської Безпеки".

Офіційне рішення про ліквідацію табору, яке було прийняте Департаментом В'язництва та Таборів МВС 17 квітня 1946 року, було спричинене не відсутністю ув'язнених, оскільки їх кількість постійно збільшувалася, а проєктом створення на території колишнього КТ Освенцим музею мартірології та мучеництва польського народу.

Насправді у квітні 1946 року лише провели оформлення документів про підпорядкування ув'язнених освенцимського табору комендатурі Центрального Табору Праці в Явожні, а фізично вони й надалі перебували в Бжезінці, як зазначено у табірних книгах – "до делегованих на відновлення Музею в Освенцимі". Частину з них передали до Явожна лише наступного дня після публічної страти першого коменданта КТ Освенцим Рудольфа Гьосса, повішеного на території табору 16 квітня 1947 року.

Олексій Мустафін: Справа "Шпігеля": як програти війну з медіа

10 жовтня 1962 року в часописі "Шпігель" з'явилася стаття "Умовно обороноздатні", автором якої був заступник головного редактора Конрад Алерс. Присвячена підсумкам навчань НАТО, вона досить критично оцінила тодішній стан бундесвера. І спричинила гучний скандал, який швидко переріс у кризу в стосунках між німецькими медіа та владою.

Олександр Зінченко: Зупиніться!

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

Максим Майоров: Друга чеченська війна. Коли почалась і чи закінчилася?

30 вересня 1999 року, тобто рівно чверть століття тому, почалася Друга російсько-чеченська війна. В усякому разі можна констатувати, що того дня російські війська приступили до повномасштабного наземного вторгнення в Чеченську Республіку Ічкерія.

Ольга Ревуцька: Сергій Король. Приклад гідного військового командира

"Військове лідерство – це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного", - вважає військовий капелан Андрій Зелінський. Що може спонукати одну людину охоче слідувати за іншою? Які якості та вміння притаманні хорошому воєначальнику? Російсько-українська війна сприяла консолідації української нації та стала полем для появи покоління військових авторитетів. Серед них легендарний командир – Сергій Король з позивним "Махно".