Відродження УАПЦ

з архіву пані Лесі-Лариси Лохвицької

ЗВЕРНЕННЯ ІНІЦІЯТИВНОГО КОМІТЕТУ

ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ

ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАЇНІ

До Президії Верховної Ради СРСР,

До Президії Верховної Ради УРСР,

До міжнародної християнської громадськості.

У духовному житті нашої країни відбуваються важливі зміни і, хоч процес цей непослідовний і суперечний, вже сьогодні пролито світло на багато проблем, що вимагають негамного вирішення. Одна з них - релігійне питання в УРСР. Віруючим українцям протягом десятиріч наклеювалися ярлики ворогів народу і націоналістів.

Корінне населення республіки було позбавлене можливості молитися, проповідувати або вчитися в духовних школах своєю рідною мовою. Ми позбавлені най суттєвішого, того, що Дух Святий подарував Церкві Христовій в день Пʼятидесятниці, коли зійшов на апостолів (Дія. 2, 8-3; 11).

Принагідно згадаємо також слова апостола Павла в листі до Коринтіян: "В Церкві волію пʼять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!" (1 Кор 14, 19). Ієрархія Російської Православної Церкви незаконно узурпувала владу над Українською Православною Церквою ще 1685 року, невдовзі після так званого воззʼєднання України з Росією і досі не визнає існування окремої національної релігійної традиції як такої, з її культурою, мовою, обрядовістю, тобто дотримується далі шовіністичних трактувань національного питання.

Православна Україна не може миритися з такою анти-євангельською, антиканонічною практикою. Як кожна цивілізована нація, ми маємо невідʼємне право на свою незалежну автокефальну Церкву.

Традиція українського православʼя бере початок ще від хрещення Київської Русі, від Великого Князя Київського св. Володимира, чия місіонерська діяльність проводилася, як з константинопільського, так і з римсього центрів християнства. Загальноцерковний розкол стався значно пізніше - 1054 року, але офіційно прийняте нами з Візантії християнство вже від початку мало виразно окреслений православний характер.

Цю традицію згодом утверджували київський митрополит Іларіон, який всіляко підтримував ідею східньої ортодоксальності християнства, всі пізніші українські церковні ієрархи аж до козацьких часів, коли спостерігався найбільший розквіт УПЦ. Згадаємо церковну і громадську діяльність київських митрополитів Йова Борецького, Петра Могили, Сильвестра Косіва, велику культурно-просвітительську і місіонерську діяльність Києво-Могилянськой Академії, Православних Братств, розкиданих по всій Україні, Українська Православна Церква, втративши свою незалежність 1685 року, була відновлена в жовтні 1921 року (Перший Всеукраїнський Православний Цер-ковний Собор).

Головним рушієм відродження УПЦ та її автокефалії був митрополит Василь Липківський За девʼять років існування Церкви було створено понад 5000 парафій, в яких правили 4000 священиків, 32 єпи-скопи на чолі з митрополитом.

Своєю діяльністю УАПЦ втілювала євангелист-ські слова, записані в постанові Церковного Собору 1921 року: "Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!" (Мт. 20, 28).

Майже всі провідні діячі Церкви, як члени Всеукраїнської Ради Мирян, так і всі єпископи з митрополитом Василем, загинули смертю мучеників по таборах, в тюрмах та на засланні. Таким брутальним спо-собом була знищена УАПЦ в 30-ті роки, за часи сталінських репресій.

Українські храми були масово понищені, а залишки пастви знов прилучені до російського православʼя, яке, хоч і зазнало переслідування, але за сталінською системою національних пріоритетів, все-таки дістало право на животіння. Однак російська православна Церква не визнає самого факту існування УПЦ і не спроможна вдовольнити релігійні потреби віруючих українців.

Тому ми, українські православні віруючі, вирішили створити ініціативний комітет відновлення УАПЦ на Україні. Ми будемо ставити питання про відновлення Української Автокефальної Православної Церкви перед законодавчими органами УРСР та СРСР, добиватимемося реєстрації релігійних громад УАПЦ, при потребі збиратимемо підписи за відновлення УАПЦ серед українського громадянства. Однак сподіваємося, що до таких масових заходів справа не дійде і наша Церква відродиться безборонно на підставі конституційної гарантії свободи совісті, що стане дійсним доказом демократичної перебудови нашого суспільства.

Водночас ми звертаємося до Святішого вселенського православного Патріярха Димітрія, до Української Автокефальної Православної Церкви за кордоном, до автокефальних православних Церков світу, до між-народних християнських кіл і до всіх людей доброї волі з проханням підтримки. Ми прагнемо, як і всі цивілізо-вані люди, спілкуватися з Богом в рідних храмах рідною мовою.

15 лютого 1989 року.

Отець Богдав Михайлечко, священик Свято-Успенської церкви Латвійської РСР, місто Єлгава, вулиця Неона Паеглес, 11, кв. 15.

Тарас Антонюк, Київ, вулиця Чкалова, 79, кв. 39.

Анатолій Битченко, Київ 73, вулиця Копеловська, 2-а, кв. 36.

Микола Будник, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, село Скободів.

Лариса Лохвицька, Київ, вулиця Єреванська, 4, кв. 72.

Пресова Служба УГС.