Світлина, зроблена за кілька років до арешту

Горда красива дівчина на фото - Дося Куриляк (Кувік). Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський, тепер це Румунія, на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її в один із таборів ГУЛАГу.

 

Бувають і непрості фотографії. Такі, що за ними ховаються глибокі історії. Ця – одна з таких. Бо ж коли я публікував світлину у Фейсбуці з метою ідентифікувати, хто і звідки може бути ця горда красива дівчина, не знав, що це Дося Куриляк (Кувік).

Чимало людей захопилися її поставою та вродою. Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський (сьогодні Румунія), на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її у один з таборів ГУЛАГу.

Як йдеться у книзі "Реабiлiтованi історією" про закарпатців, "Куреляк Дося Iванiвна, 1923 р. народження, смт Ясiня Рахiвського ройону Закарпатської областi, українка, освiта початкова, безпартiйна. Проживала в смт Ясiня, домогосподарка.

Закарпатським обласним судом 17 сiчня 1948 р. засуджена на 8 р. позбавлення волi. Реабiлiтована у 1992 р.". Загалом у книзі реабілітованих із Закарпаття вказано 8 людей із прізвищем Куриляк. Найбільший термін арешту – у Досі.

Рід Куриляків з Лазещини (колись частина Ясіня) згадують як працьовитий та заможний. Це була багата гуцульська патріотична сімʼя, що мала велику кількість худоби і землі. Зрештою, як багато інших гуцульських родин з Рахівщини.

У 1947 році совєти звинуватили Досю (тоді 24-річну) у співпраці з "лісовиками" – прихильниками ОУН та УПА, і відправили до таборів у Вологду. Після заслання вона повернулася у рідне село, де прожила все життя, до 92 років.

Її згадують як вправну господиню, яка разом з чоловіком виховала гарних дітей і онуків, дотримуючись глибоких релігійних гуцульських традицій. І сьогодні її нащадки – хороші господарі, і вродливі, як їх бабуся красуня-гуцулка.

Коли хтось має сумніви щодо українськості Закарпаття, мені хочеться показувати саме такі фотографії, за якими ховається справжня історія.

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.