Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.

 

Щонайменше троє уродженців Куп'янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами (офіцерами) в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями (ротами) запорожців.

Двоє прийшли добровольцями в українське військо ще в 1917 році та пройшли всю визвольну війну в складі регулярної (дієвої) Армії УНР. Саме вони, хоч і опинились на еміграції в різних країнах, фінансово підтримали Конгрес українських націоналістів на якому створено ОУН. Третій – влітку 1920 року став учасником боїв під Замостям в складі дивізії Марка Безручка, а опісля працював в повоєнній Польщі.

Жоден не повернувся в окуповану Україну. Тобто усі обрали тяжке… та вільне життя на чужині, але не скорились завойовникам. Усі продовжили здобувати освіту та вивчились на дипломованих інженерів.

Хорунжий Іван Гораїн 

Іван народився 8 травня 1897 року в Куп'янську. Син отця протоірея Михайла та паніматки Марії з роду Марусових. Як син священика, навчався у Харківській Духовній Семінарії. Деякий час вчителював у селі Алексієвці Старобільського повіту. Приватно давав лекції у родині славної української малярки та письменниці Марії Башкірцевої.

У 1917 році зголошується до української армії. Служить як молодий старшина в 3-му Гайдамацькому полку Запорозької дивізії Армії УНР. Вибивається на командира сотні, отримує ступінь хорунжого (аналог в ЗСУ – молодший лейтенант). Брав участь у багатьох боях, двічі поранений. Був у полоні в денікінців із якого зміг вирватись.

 

В складі Армії УНР у листопаді 1920 року перейшов на західний берег ріки Збруч та був інтернований польською владою. Станом на березень-квітень 1921 р. служив хорунжим в Управлінні постачання 1-ї Запорізької стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих в місті Вадовиці, Польща.

З польських таборів у 1924 році виїхав до Франції, на контрактну працю. Працював у різних фабриках та як водій таксі. Водночас записався на курси до школи електротехніки в Парижі, які успішно закінчив у 1934 році. Не маючи змоги влаштуватись на працю за фахом (для чужинців були відповідні обмеження), продовжував таксувати.

З перших же місяців у Парижі працював у багатьох українських організаціях, зокрема у Товаристві бувших вояків Армії УНР, де був співзасновником, в Бібліотеці імені Симона Петлюри. Чимало свого часу присвячував для УАПЦ. Скрізь заслужив собі добру славу й пошану, як чесний громадянин та великий патріот. Був одним із тих, хто зробив пожертву на Конґрес, де створено ОУН.

Керівництво Товариства бувших вояків Армії УНР написало про нього в некролозі: "Сотник І. Гораїн… крім моральної сили, яку виявив нераз у трудні для Т-ва години, мав твердий характер і спокійне ставлення до речей, чим впливав на оточення, яке шанувало його як глибокого патріота і безкомпромісового петлюрівця...".

 

Від важкої праці, зокрема за німецької окупації, безнадійно захворів і мучився біля 20 років. Заснув тихим сном, після довгої і важкої недуги, 10 липня 1968 року у Парижі на 71-му році життя. У своєму власному помешканні, проживши щасливим шлюбом 38 років з дружиною Олександрою. Похований побратимами 13 липня того ж року. Чин похорону здійснив отець Степан Червонецький, побратим ще по Духовній Семинарії в Харкові.

Хорунжий Олекса Антипів 

Олекса народився 7 жовтня 1895 року в Куп'янську. Батьки, Федір Єлисейович Антипів та Марія Гордіївна Тур, також народилися в цьому ж місті. У 1912-1914 роках навчався на хімічному відділі 4-класної середньотехнічної школи в Ростові-на-Дону, але через хворобу не зміг її закінчити.

Учасник першої світової війни, в царській армії з квітня 1915 року. В листопаді наступного року закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків та одержав первинний офіцерський ступінь. До листопада 1917 року "брав участь у походах проти Австрії та Німеччини".

З грудня 1918 року на службі в Армії УНР, тобто на заклик Петра Болбочана став на Захист рідної Харківщини від московсько-більшовицької навали. З боями відступав із своїм підрозділом до Дністра. Згодом згадував: "У квітні 1919 року в складі Запорозького корпусу перейшов через Румунію до Галичини, а відтіль брав участь у поході на Київ та пізніше – на Одесу. У грудні того ж року був інтернований поляками".

 
Олекса Антипів

В лютому 1920 року брав участь у формуванні 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР на чолі з Марком Безручком, в складі якої брав участь в боях проти більшовиків. В складі тієї ж дивізії в листопаді 1920 року інтернований поляками. Станом на березень 1921 року служив хорунжим в 6-му технічному курені 6-ї дивізії та перебував у таборі інтернованих в Олександрові, Польща. У наступному місяці в цьому ж таборі закінчив 3-х місячний технічний старшинський вишкіл.

З червня 1922 року навчався у випускному класі гімназії в Щипйорно. Після завершення якого в травні наступного року вступив до Української Господарської Академії в Подєбрадах. Де відтак захистив дипломний проект "з успіхом дуже добрим" і в липні 1928 р. здобув диплом інженера-гідротехніка.

У 1931 році ще мешкав у Подєбрадах. Опісля працював керівником меліоративних робіт у Кельце в Польщі. Під час і після другої світової працював заступником керівника українського інженерно-технологічного університету УТГІ. Доцент і продекан УТГІ в Німеччині. Виїхав до США, де одружився.

Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним хрестом. Помер 19 вересня 1970 року в Детройті. Похований на Українському православному цвинтарі Св. Андрія у Бавнд-Бруці, поблизу Нью-Йорку.

 

Хорунжий Андрій Поляків

Андрій народився 30 листопада 1897 року у Куп'янську, в сім'ї Федора та Євдокії. До 1909 р. мешкав у м. Куп'янську та вчився у Сватівській прогімназії. У 1909-му батькова сестра повезла його до Москви, де вступив до 6-класної Арбатської міської школи, пізніше – до гідротехнічної школи.

"В 1914 році – раптова смерть тітки (а через два місяці і дядька) примусили мене кинути навчання, бо не було матеріяльних засобів", – згадував у опісля у своєму життєписі. Повернувся в Україну, працював на содовому заводі на Катеринославщині. Під час першої світової війни мобілізований до царської армії та відправлений на фронт. Служив у 7-му легкому гарматному дивізіоні 59-ї дивізії, яка входила в 23-й корпус 8-ї армії.

 
Андрій Поляків

У грудні 1917 року 20-літнім добровольцем вступив до Чорного куреня 3-го Гайдамацького полку війська Центральної Ради, в якому безперервно служив майже два роки, доки не захворів на тиф. По одужанні повернувся до війська. Воював добре. У гайдамацькому полку, який входив до Запорозької дивізії, виріс із козака до півстотенного. У листопаді 1920 року інтернований поляками в табори Ланцут, відтак Стрілків.

Здобув ступінь хорунжого Армії УНР, аналог сучасного звання в ЗСУ молодший лейтенант. Станом на жовтень 1922 року служив молодшим старшиною 5-ої Херсонської стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих в Щипйорно. У цьому ж таборі закінчив реальну школу, тобто завершив свою середню освіту.

Виїхав до Чехії в листопаді 1924 року, щоб здобути вищу інженерну освіту. Тут одружився. Член місцевої української академічної (студентської) громади. Баритон в хорі Платониди Россіневич-Щуровської. Влітку 1929 року закінчив гідротехнічний відділ інженерного факультету Української Господарської Академії в Подєбрадах. Дипломну роботу захистив "з успіхом дуже добрим". Був одним із тих, хто зробив пожертву Подєбрадській секції Легії українських націоналістів на Конґрес, де була створена ОУН. Помер до 1952 року.

Ті, хто захищають Слобожанщину і ті, хто хочуть її завоювати, мають знати: Куп'янськ - це Україна!

Геннадій Іванущенко: Замість квітів на могилу Любомира Наконечного

Пішов з життя Любомир Наконечний. Син зв'язкової УПА, яка відсиділа немалий термін в совєтських концтаборах. Його обраниця виявилася працівницею КГБ, яка виконувала завдання. Його не відправили на заслання, просто запроторили до психлікарні. Постійно кололи якісь препарати. Такі, що голова йшла обертом і не міг підвестися з ліжка. Вбивали волю… Так працювала каральна медицина в СССР.

Олександр Карпюк: Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.

Андрій Андрушків: Був гурманом життя. Спомини побратима про Арсена Федосенка

Арсен Федосенко був військовим фотографом, служив у 518-му батальйоні у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. 10 червня Арсен отримав важке поранення на Харківщині. У нього залишилась дружина Анна і двоє синів.

Юрій Юзич: Штаб Євгена Коновальця у Берліні

14 червня день народження творця ОУН Євгена Коновальця. Мало хто знає, що близько 10 років свого життя він провів у Берліні, коли розвивав УВО та розгортав український націоналістичний рух. І робив це зі свого штабу, який на фото. Цей дім, де досі збереглась відзнака ОУН на фасаді, був власністю очільника легальної української сили в Польщі - по якій Коновалець працював як лідер нелегальної бойової мережі.