Без права голосу

Лорд Джордж Керзон, який подарував нам лінію імені себе і Закерзоння, у 1912—1918 роках був співголовою організації National League for Opposing Woman Suffrage. Я випадково побачив цей факт і зацікавився існуванням у Британії цілої організації, метою якої було заважати жінкам здобути виборче право.

 

Лорд Джордж Керзон, який подарував нам лінію імені себе і Закерзоння, у 1912—1918 роках був співголовою організації National League for Opposing Woman Suffrage. Керзон також був свекром лідера британських фашистів, але я не про це.

Я випадково побачив цей факт і зацікавився існуванням у Британії цілої організації, метою якої було заважати жінкам здобути виборче право. Звучить тупо, як товариство протидії використанню туалетного паперу чи рух за квадратні колеса. Але мало того, що ліга існувала — вона утворилася 1910 року внаслідок злиття Men's National League for Opposing Women's Suffrage і, увага, Women's National Anti-Suffrage League, тобто жінок, які чинили організований спротив розширенню власних прав.

А, і вони ще видавали газету — Anti-Suffrage Review.

І якщо ви думаєте, що мотивація була в стилі "Господь створив нас різними", то ні, зовсім ні. Казуїстика там була на висоті.

Переказую Вікіпедію — аргументація була приблизно така:

• жінки "не можуть брати практичної участі" в найважливіших для функціонування держави процесах — судноплавстві, обороні, дипломатії, фінансах, транспорті і так далі, — тому й не повинні впливати на державні рішення;

• жінкам уже дозволили голосувати на місцевих виборах і брати участь у місцевому самоврядуванні, і щоб робити це добре і адекватно, жінкам потрібна "вся енергія, яка в них залишається від турботи про дім і власні справи";

• право голосувати на парламентських виборах насправді зменшить вагу і вплив жінок на суспільне життя, бо таким чином вони включаться в політичний процес, а там їм доведеться змагатися з чоловіками — сильнішими, освіченішими і розумнішими;

 

• всі цілі, яких можна було б досягти, надаючи жінкам виборче право, можуть бути досягнуті іншими шляхами. Жінкам і так уже не бракує інструментів впливу на суспільство і державу;

• дуже складно надати жінкам право голосувати на парламентських виборах, не застосовуючи подальші несправедливі обмеження; а якщо просто дати це право всім жінкам, вони опиняться в більшості (в цей час не всі чоловіки мали право голосу);

• І взагалі місія Британії у світі занадто важлива, щоб послаблювати її, надаючи жінкам право впливати на процеси, які традиційно контролюють чоловіки. Ми ризикуємо погубити державу, бавлячись у ці ігри.

Переглядаючи цю "аргументацію" стоп'ятнадцятирічної давнини, хочу помахати ручкою всім майстрам казуїстики нашого часу, які доводять, що жінкам не потрібна боротьба за їхні права, бо "Україна і так матріархат".

National League for Opposing Woman Suffrage разом із своєю газетою і всією аргументацією, чому жінки нібито не мають голосувати на парламентських виборах, зникла 1918 року, коли жінкам таки дозволили голосувати (не всім). Остаточно рівні виборчі права жінки Британії отримали ще за десять років.

Олена Лівіцька: Список під моїми вікнами

89 прізвищ убитих у селі Черничі, за яких я щоразу молюся.

Олексій Мустафін: Надати надію. Як США врятували Росію від голоду

10 лютого 1992 року розпочалася операція «Надай надію» з постачання гуманітарної допомоги Росії та іншим державам, що постали на місці СРСР. Лише за один цей день дваднадцять американських літаків, які базувалися в Туреччині та Німеччині, перекинули до півтисячі тон вантажів – переважно продовольства та ліків до Москви, Петербурга та столиць ще десяти країн, яким у Вашингтоні вирішили надати термінову допомогу. До кінця лютого обсяг допомоги перевищив дві тисячі тон.

Ярослав Кравченко : "Скорбота. Голод на Україні". Пам’яті художника-бойчукіста Охріма Кравченка

Восени 1933-го, після першого заслання до Котласу, Охрім Кравченко повернувся в Україну. Проживати у Києві заборонили, тому поїхав у рідні Кищенці – і не впізнав: "Село заросло бур'янами, коло хат ніякої огорожі, нема ні стаєнь, ні клунь, ні хлівів – усе попалили взимку. Аж страшно стало. По вулиці ні живої душі – собак поїли, котів поїли… Батька не застав – помер з голоду…"

Марина Олійник: Перша вишиванка Вільгельма Габсбурга

"Вступив на службу в 13 полку уланів, в якому служили українські юнаки з Злочівщини. Він зжився з ними, полюбив їх та піклувався ними щиро. За це вони й полюбили свого командира і готові були за нього "в огонь скочити". Один із них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку Вільгельм часто носив. Вона й придбала йому українське ім'я"