Остання пісня "Бітлз"
На мій 11 день народження мама подарувала мені дивний (як мені тоді здавалось) подарунок – коробку 5-ти компакт-дисків. Я, звісно, приглядався до них якийсь час в магазині, але перша моя реакція була розчаруванням. Ну, бо коробка 5 CD для 11-річного хлопчиська з якимись чотирма незрозумілими патлатими чуваками здавалась далеко не найбільш цікавим подарунком. Мама, так само як і я сам тоді, навіть не підозрювала, яку скриньку Пандори вона відкриває.
Якщо ви щось не знаєте про Бітлз – я можу вам розповісти. Або інакше – якщо ви думаєте, що все знаєте про Бітлз – повірте, я можу вам розповісти більше.
На мій 11 день народження мама подарувала мені дивний (як мені тоді здавалось) подарунок – коробку 5-ти компакт-дисків. Я, звісно, приглядався до них якийсь час в магазині, але перша моя реакція була розчаруванням. Ну, бо коробка 5 CD для 11-річного хлопчиська з якимись чотирма незрозумілими патлатими чуваками здавалась далеко не найбільш цікавим подарунком.
Мама, так само як і я сам тоді, навіть не підозрювала, яку скриньку Пандори вона відкриває.
Я вмикав диски один за одним і прислухувався. Це були всі пісні ранніх Бітлз – 1961/1964 років. Згодом мені подарували Help 1965 року. І все – для мене відкрився портал в прекрасний світ. На наступні років 10 я пірнув у світ Бітлз.
Поступово я зібрав всі альбоми. І цілу бібліотеку. І це в час, коли книжки реально треба було шукати, вимінювати, вичікувати. Я вивчив всі деталі біографій і з пам'яті знав в якому році і на якому альбомі вийшла та чи інша пісня. Ба більше – я знав (і досі знаю) історію написання практично кожної пісні Бітлз.
Я вивчив всі "брудні деталі" і відомі історії – від Ліверпулю і Гамбурга - до сольних історій. На касетах VHS я роздобув "сакральні" фільми "A hard day's night" і "Help" і задивився їх до дір. Так, в школі в мене навіть був "той самий" піджак "без лацканів". Я проходив з ними всі історії – від смерті Стю і "відставки" Піта Беста до сварок на Let it Be і жорстокої How do you sleep at night.
Саме з Джоном Ленноном я сів вчитися грати на гітарі. Його Girl згодом змінилась на And I love her Пола. Але Джон все рівно залишився десь всередині моїм фаворитом. З ними я поринув в світ прекрасних британських 60-х.
Я дійшов до того, що змусив тата взяти в університетській бібліотеці підшивки номера журналу "Ровесник", щоб прочитати, що там є про бітлів. Тоді, років в 13, ще не дуже розуміючи, яка це специфічна справа – радянська "журналістика".
Якщо в 1990-х в Україні був бітломан – то це був я.
Згодом прийшов час емпіричних досліджень. Вперше я був в Лондоні десь років в 17 – на декілька днів. Але це на завадило мені купити дорогезний квиток на інший кінець Англії – в Ліверпуль. Я був там лише один день. Я, як справжній бітломан, з погордою поставився до пам'ятника Бітлз в центрі, але сфоткався з Джоном зразка альбому Rock-n-Roll і випив пива в Cavern Club. Ба більше, я проїхався по Penny Lane дорогою на Menlove avenue, де жив Джон з тіткою Мімі. Був на Strawberry Fields і відвідав загадкову могилу Eleanor Rigby.
Звичайно, в Лондоні слідувала обов'язкова знимка на Abbey Road.
Пройшли роки. Я відвідав багато рок-концертів. Але мама досі з мене сміється: вона забирала мене машиною з концерту, коли я вперше побачив живого Пола МакКартні. Мовляв, я ніби "побачив літаючу тарілку". Але це мама ще просто не бачила, як мене охоронці були змушені стягувати з огороджень, коли я рвався на сцену, як тільки Пол вийшов і затягнув All my Loving. Згодом Пола я бачив ще два рази наживо. І це завжди було прекрасно.
Я можу безкінечно довго розповідати про своє захоплення і різні історії з Бітлз. Але менше з тим. До чого я це все пишу. Вчора Бітлз випустили останню пісню.
Це – плівки Джона, записані в 1970-х дороблені рештою з Бітлз. Так, це не вперше. В 1990-х таким чином вийшли Real Love і Free as a Bird. Але от зараз – справді останній запис Джона на якому є соло Джорджа і зараз її доробили Пол і Рінго. Так, це типова Джонова балада 1970. Але ось це Now and Then I Miss You – зараз звучить геть в іншому сенсі. Як і, можливо, недосконала з музичної точки зору гармонія 80-річного Пола і 40-річного Джона. Але вона звучить зворушливо і прекрасно у своїй щирості.
Просто хотів подякувати. Вони намагались зробити цей світ кращим. Дякую за це зворушливе прощання.
