Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.

 

З Сухаревським я познайомився у 2014 році, мене з ним познайомив легендарний десантник Семен "Браво" Колєйнік.

Якось в якомусь закладі Вадим дістав УБД, і я здивувався який він був пошарпаний та старий. Сам Вадік посміхнувся, і сказав, що "старий таку ж функцію виконує, тому навіщо його міняти?".

Так я дізнався про те, що Сухаревський був один з тих, хто прийняв бій в далекому 2004 році в Ель-Куті.

Коли я питав - як це було, то Сухаревський відповів: - Бачив кіно "Падіння чорного Яструба?". Ну ось там було плюс-мінус так.

Саме ця м'ясорубка в Ель-Куті сформувала тоді ще з молодого десантника людину, яка на постріл зі сторони ворога вважала правильним обрушити на ворога всю потужність наявної зброї.

І це зіграло важливу роль, через багато років, коли українська армія під тиском проросійських сил боялась стріляти у відповідь.

На щастя під Славʼянськом, випадково, біля міста, де "стрілковці" розстрілювали транспорт з "альфачами", службу ніс десантник Вадим Сухаревський.

До речі, і сьогодні врятовані "альфачі" товаришують з Сухаревським.

Потім були бої під Слов'янськом, ІЛ-76 в Луганський аеропорт, бої за Дорогу Життя по якій виходили наші війська під час вторгнення російських БТГрів (до речі утримання цього шляху не дало зробити черговий Іловайськ, війська в тому секторі вийшли з оточення по цьому шляху, що пробивав Сухаревський зі своєю 80-кою та "Айдаром"), відомі "Мені не давали наказ, я залишаюсь тут, відступати не буду", та "Ні, я не обороняв Луганський аеропорт. Бо я штурмував!".

Після призначення в морську піхоту я приїхав у гості до Вадима.

1-й лінійний батальйон морської піхоти виглядав... жахливо.

36-та бригада тоді формувалась, і якщо у другій лінійний батальон відбір був непоганий, то перший бат називали БПП. І ніт, це не Блок Петра Порошенка.

А Батальйон Поганих Парнів.

Бо туди зливали увесь непотріб, мобіків які не вміли нічого, аватарів, пенсов, стан по техніці та матеріальних засобів - відповідний.

Ми сиділи в Портовському та спілкувались. Я вже тоді потроху волонтерив, але тут я зрозумів що "потроху" - це не про цей підрозділ. Тут багато придеться.

І тоді між нам стався такий діалог:

- Вадік, це мабуть гірший підрозділ, який я бачив.

- Прийдеться працювати тим, чим є. Піднімемо його.

- Ну, треба якщо воровати - то мільйони, як то кажуть, якщо керувати батальйоном - то найкращим. Ти ж зробиш його кращим в Збройних силах?

- Зроблю.

Так з'явились відомі "Борсуки" 503 окремий батальон морської піхоти. Батальйон, який поважав свого командира і кожен матрос розумів, що йому треба багато чого зробити, щоб відповідати свому командиру.

Це був один з небагатьох батальйонів, де командира поважали, боялись, та виконувуали його накази без вагань.

А ще я вперше побачив постановку задач бійцю, після якої Сухаревський питав: - Чим я можу тобі допомогти щоб ти це виконав?

Після чого слухав які сили та засоби потрібні для вдалого результату.

І допомогав.

Війну 2022-го року Сухаревський зустрів на посаді замкомандира 35-ї бригади морської піхоти.

Через пару місяців йому запропонували стати комбрігом 59 бригади.

Чесно скажу - таке собі призначення. 59-ту бригаду морпіхи не любили, вона воювала теж на Маріупольському напрямку, але.... м'яко кажучи, була не самою боєздатною, особливо на рівні "рексів" з 503-го.

А тут взагалі бригада була розкидана поротно, багато техніки знищенно, зниклі безвісті, дизмораль повна.

Вадим збирав цю бригаду як конструктор Лего, по кускам. І зібрав. В бригаді він розпочав все те, в чому був сильний 503 батальйон. Сильний штаб, координація, аеророзвідка, взаємодія.

І ще вчора розбита, небоєздатна 59-та бригада почала нарощувати м'язи.

Аеророзвідка стала одним з напрямків, якими Сухаревський цікавився особисто. Просто тому, що в 59-й бригаді не було сильних сторін, і використовувалось усе, що давало результат.

Після Херсону 59-ту бригаду, не виводячи на відновлення, закинули на один з найгарячіших напрямків - перед Донецьком. Місце, де вже розвалили декілька бригад. І звичайна мотопіхотна, навіть не моторизована бригада - встояла. Тоді я побачив термін "антикрихкість" у дії. Бригаді було дуже важко триматися, але кожний трюк, який використовували вороги, аналізувався штабом, організовувалась протидія, бригада забезпечувалась засобами, які вибивав Сухаревський.

Це бригада, яка зробила один з перших батальйонів БУБАК. Це бригада, яка розробила декілька рішень вже впроваджених в ЗСУ. Це бригада, яка тестувала засоби в самому складному технічно театрі поля бою - Донецьку.

Що я можу сказати.

Сухаревського я знаю вже 10 років, і досі не розумію деяких речей. Він не геній, не "Рембо без страху та сумнівів", але... в нього виходить те, що не виходить у 99%. Як? Не знаю.

Його кинули у гірший батальйон морської піхоти - він його зробив кращим (в 2018 році 503 ОБМП був визнаний кращим однорідним підрозділом ЗСУ).

Його кинули у розірвану мотопіхотну бригаду - а він зробив з неї один з основних підрозділів на Херсонській та Донецькій лініях.

Окей, один раз, скажите, з 503 батальйоном йому пощастило. Але з 59-ю бригадою щастя було замало. Треба було багато працювати та дилегувати обов'язки в небоєздатній бригаді в ролі антикризового менеджера. І він з цим упорався.

Тому, чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Побажаємо вдачі йому на цьому напрямку. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів. І в нього багато роботи.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.