З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».

 

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України.

До моменту, коли я почала досліджувати оригінальні власноручні листи в Держархіві Швеції, на мене мав вплив той образ цієї людини, який був створений сучасними книгами про нього.

В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління і завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники "правих радикальних сил". Я не відношуся до них. І моє захоплення Карлом ХІІ з ними не пов'язано.

Моє ставлення до нього почало формуватися у вересні 2020 року з фрази у його листі з України до його сестри Елеонори в Швеції. Він написав, що зима 1708-1709 року була лютою. Багато людей, як з боку ворога, так і шведів, замерзли до смерті. Ті, що вижили, мали відморожені руки, ноги або носи. Але незважаючи на це, "ця зима була веселою". Мене здивувало і роздраконило це речення. Я хотіла розібратися, чому він так написав і почала копати далі.

З листа, який Карл ХІІ, написав у Будищах 31 березня 1709-го, я дізналася про те, що поштові зв´язки між Україною і рештою Європи з середини вересня 1708 були повністю перервані/зупинені. "Ми живемо як поза межами світу" (quasi ex mundo), писав один з учасників військової кампанії в Україні". Росіяни перехоплювали всі листи. Карл ХІІ не міг писати відкритим текстом про справжній перебіг подій.

Потім я прочитала розповідь кароліна про те, як Карл ХІІ піклувався про своїх військових, розставляючи намети на значній відстані один від одного, щоб запобігти розповсюдженню хвороб. Учасники військового походу Карла ХІІ стверджували, що він раніше за інших генералів свого часу зрозумів, що лише невелика кількість воїнів гине на поле бою. Більшість з них гине ще до битви, або після неї від втоми, голоду, хвороб і від перебування у поганих умовах.

Саме тому він хотів, щоб його воїни брали участь у битвах, а не перебували у таборах і не помирали від смороду і хвороб. За весь час походу він дозволив своїй армії розташуватися в одному таборі лише двічі. Перший раз – у 1704 році біля Ярослава (ориг. Jaroslaw) і вдруге – у 1708 році біля Місесслава. І кожного разу лише на кілька днів.

Всі сходяться у думці щодо того, що він був скромною у побуті людиною з прекрасним почуттям гумору. Карл ХІІ постійно віддавав усе найкраще своїм воїнам і ніколи не переховувався.

Далі хочу навести кілька цитат зі слів сучасників про нього:

Ніхто так не піклувався про солдатів, як він. Король завжди ретельно слідкував за тим, щоб у солдатів було повноцінне харчування, одяг і найкращі зручності.

Король з великою пошаною ставився до своїх старих генералів і до молодих офіцерів. Особливо до тих, хто служив у армії його батька. Коли він розмовляв з ними, він завжди знімав свій капелюх.

З тих недоліків, які Його Величність більш за все ненавидів, були брехня, пияцтво, сварливість і хвастливість. Як відомо, на полі бою часто виникали дуелі; але король ніколи не милував тих, хто брав участь у дуелях.

Він наважувався брати участь і витримувати найнебезпечніші битви. І кожен, хто слідував за ним і воював поруч, може стверджувати, що він у більшості випадків був не генералом, а хоробрим воїном.

Великі перемоги король завоював особисто. Окрім того, що усі військові та інші люди любили його більше, ніж будь-якого героя до нього, ніхто з них жодного разу не скаржився, коли вони були змушені протриматися шість тижнів без хліба, коли вони здійснювали перехід через великий Кричевський ліс в Україні.

Мені сподобався цей епізод з походу Карла ХІІ:

В Кричевському лісі вся армія була без хліба кілька тижнів.

Король їхав верхи повз один полк піхоти і помітив, що кілька солдатів з цього полку хотіли на щось поскаржитися, тоді він проїхав, щоб вони його не помітили. Але коли він повертався, то зупинився поруч з ними.

Цей полк був майже єдиним, у якому ще залишався хліб, але він був несмачний і твердий. Король спитав їх, що вони хотіли б йому сказати, вони поскаржилися на те, що у них був дуже твердий і несмачний хліб.

Тоді король попросив дати йому шматок цього хліба, від якого він відломив половину. Іншу половину він віддав генерал-майору, який у той день супроводжував його, він у свою чергу поділився хлібом з драбантами, які їхали разом з королем. Його величність стояв на місці і з'їв свою половину шматка хліба, посміхнувся і похвалив якість хліба.

Після того спитав генерал-майора і драбантів про те, чи сподобався їм хліб. Вони, через повагу до короля, теж похвалили хліб. Коли король доїв свою половину, він дав решту своєму коню і поїхав далі. Після цього піхотинців висміяли драгуни.

Адже у них взагалі не було хліба, але вони не скаржилися. Піхотинці стали посміховищем, тому що хотіли здатися більш витонченими, ніж король.

Очевидці писали:

Коли Карл ХІІ перед своєю армією сідав на коня і діставав свій меч, у нього був надприродний вираз обличчя, який надихав усіх рушити за ним у бій, навіть несміливих. Найбільшу кількість перемог наш король отримав завдяки тому, що він стрімко здійснював усе, що ретельно і довго планував заздалегідь. Тому він не дуже полюбляв етапи боїв на відкритих полях і вважав, що їх влаштовують, щоб ускладнити захоплення фортець та інших місць. Він вважав, що для того, щоб невелика за кількістю військових армія, змогла перемогти численну армію, необхідно було діяти швидко і відважно, до того як велика армія встигне задіяти великі загони.

Після боїв король часто відвідував поранених: як військових, так і звичайних людей. Цим, а також тим, що він розділяв з солдатами усі небезпечні ситуації, він демонстрував їм свою відданість.

***

Далі я вперше прочитала альтернативну версію щодо результату Полтавської битви. У розповіді кароліна автор написав таке:

Я можу впевнено заявити, що шведи виграли так само, як і росіяни. Росіяни зранку Полтавської битви втратили стільки ж людей, скільки ми втратили наприкінці битви. І я можу впевнено порівняти цю битву з тією битвою, у якій король Густав Адольф атакував загін Валленстайна біля Нюрнберга. І шведська армія, і армія кайзера втратили рівну кількість військових: але коли король Густаф Адольф відступив, у нього залишилось приблизно 60 000 військових і перш за все у нього залишався вільний тил.

Але коли Карл ХІІ залишив поле битви, у нього було разом зі здоровими і хворими воїнами 14 000-15 000 осіб і у нього не було захисту з тилу і підтримки зі Швеції. Якби росіяни виграли так славетно, як вони і їхні прихильники намагаються стверджувати, то вони мали б переслідувати шведську армію. Але армія тільки на другий день перейшла через Дніпро.

***

В листах Карла ХІІ теж йшлося про те, що він особисто не вважав битву під Полтавою руйнівною. Справжньою катастрофою для нього стала капітуляція шведської армії біля Переволочної, після битви. Карл ХІІ вважав, що саме помилки Левенгаупта призвели до капітуляції, і був ображений на нього.

***

Все це спонукало мене почати шукати оригінальні документи і читати про справжній перебіг подій.

Далі були океани відомостей про те, що Карл ХІІ став протектором України і у кожній ситуації він щиро і відважно захищав її інтереси.

У донесенні від 13 травня 1710 року Роберт Саттон написав про прийом у Капиджи Баші (Capigi Bashi), який влаштували для шведського короля Карла ХІІ. Йому запропонували цінні подарунки: 30 коней, рідкісні меблі, прикрашені алмазами і самоцвітами, а також гроші (6 000 дукатів) ... і 4 000 дукатів іншим офіцерам, за умови якщо Карл ХІІ погодиться видати візирю козаків, які приїхали разом з королем до цієї країни, і передати їх московитам.

Шведський король одразу ж відмовився це зробити і жодні аргументи візиря не переконали його змінити думку і прийняти ці дари. Він навіть пояснив письмово, чому відмовляється прийняти їх. Візир дуже образився на шведського короля за те, що той використав "дуже зневажливу мову по відношенню до нього". Після цього Карл ХІІ зарубав коней, яких йому подарували в якості хабаря.

Після цього, 15 травня 1710 року, він написав листа до запорожців у Дніпра зостаючих і обіцяв не завершувати праведної війни допоки вся Україна в усіх своїх правах і свободах повністю не буде відновлена.

В липня 1711 року відбулася Прутська битва, в якій він особисто не брав участі і перебував у трьох годинах їзди від поля битви, але коли він дізнався про початок переговорів з петром І, одразу ж приїхав. Про це можна прочитати у листі сера Роберта Саттона від 10 серпня 1711 року:

Коли Карл ХІІ приїхав, то він побачив, що армія московитів вже залишала поле битви. Карл ХІІ негайно ж зустрівся з Великим візирем і сказав йому, що той порушив наказ султана не заключати мирний договір і не скористався чудовою можливістю змусити царя погодитися на будь-які вигідні для султана умови, коли цар був в оточенні.

Шведський король навіть вимагав, щоб йому надали можливість очолити кілька підрозділів турецької армії, щоб здійснити напад на армію росіян. Йому відмовили.

Після цього він продовжив рішуче відстоювати інтереси України. В листі від 14 вересня 1711 року він вимагав змусити петра І стримати свої обіцянки і визнати Україну як незалежну країну.

Потім йому пропонували кораблі для повернення додому, але у такій кількості, що їх би не вистачило для перевезення козаків. І він відмовлявся їхати без них. І таких фактів було багато. До самої смерті він залишався протектором України.

Я могла б цілий день писати про нього. Особисто у мене було кілька кумедних ситуацій, коли я пізно вночі знаходила інформацію про те, як Карл ХІІ вперто захищав інтереси козаків, я могла розбудити свого чоловіка і сказати: "Ти тільки послухай, що Карл ХІІ зробив! Він зарубав породистих коней, яких йому подарували як хабар, щоб він відмовився від козаків!"… "Він обіцяв не завершувати своєї праведної війни, допоки вся Україна в усіх своїх правах і свободах повністю не буде відновлена!"… "Він вимагав визнати незалежність України в 1711 році!" І таких ситуацій протягом трьох років було багато.

Коли я в черговий раз будила чоловіка, він мені одразу ж казав: "Ти любиш Карла ХІІ. Я знаю. Ну, що він цього разу наробив?". Томасе, вибач за все це, але я справді дуже люблю цю людину. Він був великим другом України. Мені шкода, що ми з ним не зустрілися. Думаю, що ми могли б подружитися.

Тому сьогодні я від усього серця хочу сказати: "З днем народження, Ваше Величносте! Дякую за кожну думку і вчинок на користь України. Вони важливі для нас і зараз. Особливо зараз. Світла Вам пам'ять за все".

Теми

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.