Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

 

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Оскільки серед бійців, які в наслідок отриманих поранень стали обмежено придатними, є якийсь відсоток тих, кого переводять на службу в ТЦК, то рано чи пізно серед них зʼявиться контрактник, який колись читав Статут Збройних Сил України, а конкретно Частину першу, розділ перший, статті з 20 по 22-гу включно (до речі, дуже раджу почитати ці статті усім військовослужбовцям, які це ще не зробили).

Рано чи пізно, під час виконання службових обовʼязків, на цього військового нападе черговий охуєвший, який надивившись таких же в ютубі вирішить, що йому все дозволено, і в наслідок свого ж нападу загине від вогнепального поранення. І далі почнеться найцікавіше.

Мамині черешні почнуть битись в істериці і вимагати негайно відправити в тюрму цього військовослужбовця, в той же час у військового буде залізобетонний аргумент - він діяв згідно-відповідно до Статуту - вищого зібрання правил, норм та вимог в Збройних Силах України, тож відповідно ця справо одразу стане політично важливою, бо з однієї сторони у нас Статут і армія, а з іншої сторони - істерика цивільних та рейтинги.

І я на 90% впевнений, що буде обраний найгірший з можливих варіантів, який в свою чергу призведе до катастрофічних наслідків, бо коли починають перейматись за рейтинги більше ніж за державу, втрачають і рейтинги і державу.

Ви скажете, що такого не відбудеться, і що ніхто в здоровому глузді не буде демонструвати ЗСУ що Статус ніщо, всі правила не працюють, і ви просто безправні.

А я запропоную згадати вам справу Сергія Колмогорова. Ви про неї не памʼятаєте, бо це був 2014-й рік.

Ви скажете, що я перебільшую вплив однієї звичайної людини на хід історичних подій.

А я запропоную вам почитати про справу Джордже Мартиновича, і її вплив на розпад Югославії. Ви про неї не знаєте, бо кому цікаво, що там коли відбувалось.

В чому чудово бути істориком, ти можеш передбачати майбутні події. І загалом відома фраза правильно має звучати так - історія вчить тому, що люди не вчать історію, і саме тому повторюють одні й ті ж помилки, раз за разом.

Олена Лівіцька: Список під моїми вікнами

89 прізвищ убитих у селі Черничі, за яких я щоразу молюся.

Олексій Мустафін: Надати надію. Як США врятували Росію від голоду

10 лютого 1992 року розпочалася операція «Надай надію» з постачання гуманітарної допомоги Росії та іншим державам, що постали на місці СРСР. Лише за один цей день дваднадцять американських літаків, які базувалися в Туреччині та Німеччині, перекинули до півтисячі тон вантажів – переважно продовольства та ліків до Москви, Петербурга та столиць ще десяти країн, яким у Вашингтоні вирішили надати термінову допомогу. До кінця лютого обсяг допомоги перевищив дві тисячі тон.

Ярослав Кравченко : "Скорбота. Голод на Україні". Пам’яті художника-бойчукіста Охріма Кравченка

Восени 1933-го, після першого заслання до Котласу, Охрім Кравченко повернувся в Україну. Проживати у Києві заборонили, тому поїхав у рідні Кищенці – і не впізнав: "Село заросло бур'янами, коло хат ніякої огорожі, нема ні стаєнь, ні клунь, ні хлівів – усе попалили взимку. Аж страшно стало. По вулиці ні живої душі – собак поїли, котів поїли… Батька не застав – помер з голоду…"

Марина Олійник: Перша вишиванка Вільгельма Габсбурга

"Вступив на службу в 13 полку уланів, в якому служили українські юнаки з Злочівщини. Він зжився з ними, полюбив їх та піклувався ними щиро. За це вони й полюбили свого командира і готові були за нього "в огонь скочити". Один із них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку Вільгельм часто носив. Вона й придбала йому українське ім'я"