Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

 

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Оскільки серед бійців, які в наслідок отриманих поранень стали обмежено придатними, є якийсь відсоток тих, кого переводять на службу в ТЦК, то рано чи пізно серед них зʼявиться контрактник, який колись читав Статут Збройних Сил України, а конкретно Частину першу, розділ перший, статті з 20 по 22-гу включно (до речі, дуже раджу почитати ці статті усім військовослужбовцям, які це ще не зробили).

Рано чи пізно, під час виконання службових обовʼязків, на цього військового нападе черговий охуєвший, який надивившись таких же в ютубі вирішить, що йому все дозволено, і в наслідок свого ж нападу загине від вогнепального поранення. І далі почнеться найцікавіше.

Мамині черешні почнуть битись в істериці і вимагати негайно відправити в тюрму цього військовослужбовця, в той же час у військового буде залізобетонний аргумент - він діяв згідно-відповідно до Статуту - вищого зібрання правил, норм та вимог в Збройних Силах України, тож відповідно ця справо одразу стане політично важливою, бо з однієї сторони у нас Статут і армія, а з іншої сторони - істерика цивільних та рейтинги.

І я на 90% впевнений, що буде обраний найгірший з можливих варіантів, який в свою чергу призведе до катастрофічних наслідків, бо коли починають перейматись за рейтинги більше ніж за державу, втрачають і рейтинги і державу.

Ви скажете, що такого не відбудеться, і що ніхто в здоровому глузді не буде демонструвати ЗСУ що Статус ніщо, всі правила не працюють, і ви просто безправні.

А я запропоную згадати вам справу Сергія Колмогорова. Ви про неї не памʼятаєте, бо це був 2014-й рік.

Ви скажете, що я перебільшую вплив однієї звичайної людини на хід історичних подій.

А я запропоную вам почитати про справу Джордже Мартиновича, і її вплив на розпад Югославії. Ви про неї не знаєте, бо кому цікаво, що там коли відбувалось.

В чому чудово бути істориком, ти можеш передбачати майбутні події. І загалом відома фраза правильно має звучати так - історія вчить тому, що люди не вчать історію, і саме тому повторюють одні й ті ж помилки, раз за разом.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.