Це не спринт, це марафон

Що я думаю про опитування Центру Разумкова для колег з Дзеркала тижня, згідно якого значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%).

Я думаю, що значна частина українців в тилу втомились. Це нормально. Далеко не всі з нас міцні, як скелі та рішучі, як капітан Америка. Більшість людей не такі. І це треба розуміти. Не боятись, що не всі однакові, а усвідомлювати. І говорити. І працювати з цим. Так, людей плавить. Декого сильно.

Найсміливіші з нас вже в Силах оборони України. Ще частина активно готується до приєднання. Ще частина збільшує та масштабує свою діяльність чи свій бізнес з єдиною метою - більше допомагати армії і мститись ворогу.

Що по суті означають такі цифри: 44% за перемовини, але 85% проти поступок? Вони означають, що розмовляти, звісно, можна. Але не про все. Так, ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років.

Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він, не зважаючи ні на що, продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Натомість реальність просто жахлива. Будь-який російський генерал розуміє: військова перемога над Україною неможлива. Росія не має ні солдат, ні зброї, ні техніки, ні боєприпасів в достатній кількості.

Путін не хоче про це думати. Головне його сподівання - чорні лебеді. Події, які змінять ситуацію, перевернуть дошку з шахами. І тому він постійно стимулює появу таких подій. Тому обстрілює енергосистему - щоб українці страждали. Тому обстрілює школи, садочки та дитячі лікарні - щоб українці жахались.

Все, що він робить - створює хаос. Щоб українці постійно знаходились в дискомфорті та переживаннях. Щоб ми хотіли будь-чого, крім опору. Бо єдина можливість перемогти українців - посіяти розбрат всередині та змусити українців битись з українцями. Неважливо - руками чи мовою.

Ще раз подумайте про це. Нас неможливо перемогти силою. Швидкість просування росіян зараз така, що захопити Донецьку область вони зможуть лише років через 20. 20 років та 5 млн російських трупів та поранених. Безліченна кількість техніки, якої немає. Тобто такий сценарій просто неможливо реалізувати - українці не дали. Навіть одну область захопити тепер неможливо. Годі й казати про всю Україну.

Тому який сценарій для Путіна? Відступити й таким чином капітулювати перед українцями? Тероризм. Нагнітання. ІПСО. Розбрат. Ось, що він прагне добитись. Змусити нас зсередини сперечатись один з одним. Щоб ми вимагали від влади миру будь-якою ціною. Щоб ми не хотіли чинити опір. Щоб ми здались під вагою обставин, які нам створюють русскіє.

Та всі ми знаємо історію. І знаємо, що чекає на тих, хто складає зброю. Ми всі будемо винищені. Так само, як винищені жителі Донецьку та Луганську, яких русскіє стерли в м'ясних штурмах ще минулого року. Просто гнали на забій. Так само нас всіх, хто переживе окупацію, пожене на забій Путін - штурмувати Європу далі.

Що буде з усіма нами, якщо ми перестанемо чинити опір, я описувати не буду. Наші жінки, діти, батьки - всіх чекатиме терор та муки. Якщо ми зупинимось зараз, русскіє отримають час зібрати сили для нової війни - остаточної. Мобілізують пару мільйонів людей, наштампують примітивних танків та дронів, заповнять склади в Сибіру китайськими та північнокорейськими снарядами, і прийдуть знову.

Просто усвідомте, що ми не маємо шансу на замирення. Так, ми всі втомлені. Але нам не лишили вибору. Замирення означатиме лише передишку на пару років. А потім буде ще страшніша війна.

Зараз ми сильні. Зараз ми маємо змогу битись та тягнути час, поки ресурси росіян не почнуть зникати в ще більшому об'ємі. Зараз ми спираємось на ресурси Заходу, ми точно сильніші - бо Захід сильніший і витриваліший. Але потім так не буде. Потім ми будемо слабші, а росіяни - сильніші.

Єдиний наш шанс перемогти русскіх - триматись саме зараз. Битись саме зараз. Захищати свій дім кожен як може. Хтось служить. Хтось донатить. Хтось ще більше працює і ще більше донатить.

Я давно писав і знову повторюю. Це не спринт, це марафон. Ми біжимо не швидко. Ми біжимо далеко. І той, хто впаде першим, програє все - і своє життя, і життя своїх близьких. Все, що так воліє вберегти зараз.

Але якщо твоя голова майже в пащі ведмедя - домовлятись немає про що. Це не мої слова. Треба битись, друзі. Іншого шляху зараз немає.

Випили водички. Спеку якось пережили. Дурні думки відкинули. Усвідомили, що з нами робить ворог. І знову вперед - робити справи.

Ми ремонтуємо 25 військових машин на місяць. Нам потрібні кошти. Нам потрібний ваш спротив.

Ставайте поруч.