"Він в генальності загруз..."

30 липня поету Миколі Холодному виповнилося б 85 років. Видатному поету. Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного - парадоксальність та епатажність. Вийняти їх - взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський... У Холодного натомість - протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача.

 

Певно, в Україні, крім Павла Вольвача, не лишилося тих, хто сказав би, що любить Миколу Холодного - він мав унікальну здатність обгиджувати тих, хто навіть допомагав йому. Недарма і на цвинтар відвіз його той, кого він публічно зневажав і обзивав... Можливо, ца параноїдальна здатність від того обезображення обличчя, що з ним сталося у його післявоєнному дитинстві?

30 липня поету Миколі Холодному виповнилося б 85 років. Видатному поету. Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного - парадоксальність та епатажність. Вийняти їх - взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський... У Холодного натомість - протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача.

Як у знаменитому вірші :

"Сьогодні у церкві коні

ночують і воду п'ють.

Сьогодні новим іконам

прочани поклони б'ють".

Пригадую, як цю поезію несподівано зачитав з пам'яті В'ячеслав Чорновіл у Чернігові, за вечерею, після його зустрічей з містянами. Цього вірша знали українці по зонах і таборах.

Або:

"На стрімкім териконі

віддалась ти мені

серед білого дня в суботу.

І дивився на нас

весь Донбас,

весь Донбас,

припинивши роботу.

Донецьк, 1964 р. , відрядження ЦК ЛКСМУ".

Епатаж навіть у підписі.

Професор Василь Яременко розповідав мені, що якось по-молодечій суперечці виграв у Холодного його щоденник. Там його шокувало звинувачення Холодним його матері - Яременко навіть відмовився оприлюднювати той щоденник...

Микола Холодний народився у Краснопіллі на Коропщині, вчився на філфаці Київського університету, звідки був виключений. Поновив навчання в Одеському університеті. 1969 року за кордоном вийшла його збірка "Крик з могили", а під час "великого покосу" 1972 року був заарештований.

Написав покаянного листа, що був опублікований у "Літературній Україні", і його звільнили. Але він не просто покаявся сам, але назвав ряд відомих дисидентів, які його збили з праведного шляху. Звісно, був під контролем КГБ, але його так переслідували, що в Острі дали квартиру, де й жив він решту життя.

Коли в Острі виник осередок Народного Руху, більше проблем було не від комуністів, а від Миколи Холодного. Тому зараз зображувати його непримиренним борцем з режимом не випадає - швидше, він боровся сам із собою і з усім світом, ненавидячи його. Скажімо, Павлу Тичині, який передплатив йому "ЛітУкраїну", він надзвонював періодично і цікавився чи той ще не помер...

Все ж неправильно, що в остерському краєзнавчому музеї Холодному присвячено четверть стенда з однією, якщо не помиляюсь, книжечкою. Який би не був він за характером, все ж - яскравим...

Зрештою, для ціліснісності образу треба пам'ятати і вірш Василя Стуса:

"Коли Холодний свині пас

і пах від смороду і поту,

цей поетичний ловелас

вкраїнську оббрехав Голготу.

Сміявся з мук (прокрустів глузд?).

Хто глузував з святого німбу,

коли провадили на дибу,

на смертний німб позводив кпини.

Він в геніальності загруз,

топився в крові України,

а світ не той і ти не той,

блукає українська муза,

зубило взявши й долото,

політкатівнями Союзу.

її покажуть з-під поли,

а заховають аж за ґрати.

Вона вже звична до хули,

прокльони в узголів'я брати".

Стусу я якось вірю більше.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».