Справа "Шпігеля": як програти війну з медіа

10 жовтня 1962 року в часописі "Шпігель" з'явилася стаття "Умовно обороноздатні", автором якої був заступник головного редактора Конрад Алерс. Присвячена підсумкам навчань НАТО, вона досить критично оцінила тодішній стан бундесвера. І спричинила гучний скандал, який швидко переріс у кризу в стосунках між німецькими медіа та владою.

 

10 жовтня 1962 року в часописі "Шпігель" з'явилася стаття "Умовно обороноздатні", автором якої був заступник головного редактора Конрад Алерс. Присвячена підсумкам навчань НАТО, вона досить критично оцінила тодішній стан бундесвера. І спричинила гучний скандал, який швидко переріс у кризу в стосунках між німецькими медіа та владою.

Насправді Алерс використовував для статті лише відкриті джерела, але це не завадило генеральному прокурору Зігфріду Бубаку розпочати проти журналу розслідування із звинуваченнями у зраді і розголошенні таємниць. Заради цього деякі документи і справді були засекречені. Постфактум.

26 жовтня в приміщенні часопису у Гамбурзі було проведено обшуки. Засновника видання та його керівників взяли під варту. Як стало відомо згодом, міністр оборони Франц Йозеф Штраус особисто дзвонив військовому аташе німецького посольства в Іспанії, щоб той домігся арешту Алерса, який із дружиною в цей час відпочивав у цій країні.

Але всі ці дії призвели до зворотнього ефекту. Німецькі медіа стали на захист колег. Дійшло до публічних акцій протесту. Під час дебатів у парламенті урядовці виглядали відверто розгубленими, а слова міністра внутрішніх справ Германа Хохерля, який визнав, що колеги діяли "дещо поза межами рамок законності", взагалі стали мемом.

Незграбність міністрів могла коштувати посади навіть канцлеру Конраду Аденауеру. Який, як виявилося був у курсі того, що відбувалося за лаштунками. Представники вільних демократів, молодшого партнера аденауерівської ХДС/ХСС по коаліції, щоб не бруднитися, поквапилися залишити уряд. І влада почала задкувати.

26 листопада поліція пішла з офісу "Шпігеля". Аденауер терміново переформував кабінет, звільнивши Штрауса з посади міністра оборони. На початку лютого звільнили заарештованих.

Ще через два роки Федеральна судова палата відмовилася розглядати справу проти журналістів, підтвердивши, що стаття в часописі не містила секретної інформації. Проте й спроба "Шпігеля" подати скаргу до Конституційного суду успіху не мала.

Ігор Бігун: Постріл у потилицю. Як Росія продовжує радянські традиції політичного терору

Політичні репресії — неодмінна ознака всіх диктатур і недемократичних режимів. Бувши в обіймах Раднського Союзу, Україні довелося сповна випити чашу державного терору, штучного голоду, масових арештів, розстрілів, депортацій і каторжної праці в концентраційних таборах. Нинішня путінська Росія війною намагається знову підкорити нашу країну, щоб за допомогою ув’язненнь, катувань і розстрілів змусити зректися свого єства.

Олександр Зінченко: Титани і суперечності

15 травня 1990 року – 35 років тому – зібрався той склад Верховної Ради України, який проголосив Незалежність. І мало хто з тих, хто буде голосувати за Акт 24 серпня 1991 року міг би сказати, що очікував цього так швидко. Дехто – не очікував взагалі, але проголосував. Як так сталося?!

Тарас Стецьків: Як я став Народним депутатом України першого скликання

У 1990 році мені судилось долею вперше стати Народним депутатом України. У другому турі голосування у Мостиському виборчому окрузі номер 275 я отримав трохи більше як 300 голосів переваги над відомим політвʼязнем Іваном Гелем. Він набрав 41 тис 100 голосів, а я – 41 402 голосів. Мені тоді було повних 25 років і в тому скликанні Верховної Ради України я став одним з наймолодших депутатів.

Олександр Білоусенко: Я був членом КПРС не з ідеологічних переконань, а в силу обставин

Особливо протидія моїм зусиллям посилилися після оприлюднення моєї передвиборчої програми, в якій один із пунктів передбачав «…активно добиватися: переведення республіки на економічну самостійність і політичний суверенітет…»