Не можна здавати своїх. Не кошерно

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

 

Допоки одні історики воюють, інші вирішили писати комюніке.

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

Задум нібито благородний: "Перед лицем повномасштабної російської агресії проти України, ми розуміємо, що будь-які потенційно спірні теми між поляками та українцями можуть і будуть використані нашим спільним ворогом для розсіювання розбрату. Отже, обов'язком обох суспільств є максимально зменшити можливості для таких дій — шукати порозуміння та компромісів між собою."

А далі понеслося...

- жодного слова про окупацію Східної Галичини поляками після Першої світової війни. Ніби от і підводять до цього, але потім викручуються, що "...ось якось так, і тут сюди, а там туди...короче, ми вже у складі ІІ Речі Посполитої..."

- жодного, жодного (!) навіть слівця про польські диверсії та злочини у Карпатській Україні. От забулися, ціла низка істориків - взяли і забулися.

- Друга світова війна та польсько-український конфлікт - це вершина апофеозу.

Дивіться, що було "насправді":

"Тому ОУН-Б, випереджаючи фактичний стан речей, вирішила на зламі 1942/1943 рр. створити військові частини і підняти на Волині всенародне повстання проти всіх ворогів — головним чином поляків та радянських партизанів, меншою мірою — німців."

Як Вам? Тобто ОУН (СД), а також УПА виявляється писали усі свої Маніфести, програми, відозви про всенародне повстання проти нацистської окупації і підіймала це повстання просто так? Правда?

Вбито 12—18 тис. нацистів, їх союзників та колаборантів. Втрати визвольного руху — понад 7 тис. повстанців, підпільників та симпатиків ОУН, загиблих у боях та до 10 тис. страчених й арештованих. Це все "таке"..."воювали із німцями, коли був вільний час".

Підрахунки українських жертв Другої польсько-української війни, то окрема розмова. Тут цитата:

"Внаслідок антиукраїнських дій польського підпілля до весни 1945 року загинуло не менше ніж близько десятка тисяч українців, з них двох-трьох тисяч на Волині, однієї-двох тисяч у Східній Галичині, а більшість — шість тисяч — на землях нинішньої Польщі, з них до чотирьох тисяч на Люблінщині і двох тисяч на Жешувщині."

Трошки, "панове", ви помиляєтесь. Мені зрозуміло, чому серед підписантів немає істориків, котрі скурпульозно досліджували (і продовжують це робити) українські втрати цієї війни, бо вам би не вийшло комюніке. А до слова, лише в першій половині 1945 року в перемиському повіті загинуло до 900–1000 осіб української національності.

Наостанок фрагмент, який просто не хочеться коментувати, але все ж. Українські підписанти цього листа прийняли рішення, що могили, могили (!) українців, які були знищені у Польщі - це не могили, а (увага!!!) - пам'ятні знаки...

"відновлення первісної форми пам'ятних знаків за згодою обидвох сторін, та остаточне вирішення питань щодо проведення пам'ятних заходів по обидва боки кордону;"

Можна ще довго розбирати це комюніке, але немає часу, бо далі служба.

Крайнє, що хочу сказати.

Проф. Ігор Гирич (Київ), проф. Ярослав Грицак (Львів), проф. Олександр Зайцев (Львів), проф. Леонід Зашкільняк (Львів), проф. Ігор Ільюшин (Київ), проф. Станіслав Кульчицький (Київ), проф. Микола Кучерепа (Луцьк), проф. Олександр Лисенко (Київ), проф. Володимир Трофимович (Острог) , проф. Юрій Шаповал (Київ). Від сьогодні ви перейшли у категорію тих людей, котрим я не подаю руки. Ймовірно для вас це немає жодного значення, але хай це буде моєю декларацією.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».