Спецпроект

Переклад книги В'ятровича про польсько-українську війну видали в Канаді

Англійський переклад відомої праці історика Володимира В'ятровича про польсько-українське протистояння 1940-х років вийшов друком у видавництві в Торонто

"‎Друга польсько-українська війна. 1942 — 1947"‎ вперше була видана у 2011 році видавництвом Києво-Могилянської академії. Спираючись на унікальні джерела радянських, німецьких, польських та архівів ОУН, Володимир В'ятрович розповів про донедавна малодосліджені історичні події збройного конфлікту між поляками та українцями, що вибухнув у 1942 році на Холмщині, зокрема про його причини, перебіг і наслідки. Автор приділив чимало уваги впливу політичних процесів на перебіг воєнних дій, спробам налагодження співпраці між представниками двох сторін під час та після Другої світової війни, а також — ролі й місцю цієї війни в пам'яті обох народів. 

 

Англійськомовна версія книги історика вийшла під назвою "The Gordian Knot. The Second Polish-Ukrainian War 1942–1947" ("Гордіїв вузол. Друга польсько-українська війна 1942—1947") у канадському видавництві "Horner Press". 

Раніше книгу "‎Друга польсько — українська війна. 1942 — 1947" переклали та видали у Польщі (Варшава, Management Academy Group, 2013). Згодом в Україні вийшов науково-популярний і доповнений варіант цієї праці "За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна" (Харків, КСД, 2016)

"Те, що я називаю "Друга українсько-польська війна", — говорить В'ятрович, — це останній акорд у протистоянні між українцями і поляками, після вичерпання якого були усталені сучасні кордони. Чому війна? Ніхто зі сторін, що були суб'єктами конфлікту, не оголошував війни. Але в історії, у тому числі XX століття, є десятки "неоголошених" воєн. Тим не менше, вони були війнами. Головними суб'єктами цієї війни були збройні сили обох сторін — УПА і АК. Вони мали свої політичні організації, проводили навіть фронтові бої, врешті, визнавали одне одного воюючими сторонами на переговорах 1942—1945 років".

"В'ятрович має рацію, коли стверджує, що найкраще розглядати конфлікти між поляками та українцями під час та після Другої світової війни не як окремі вирвані з контексту випадки, а як цілісне, — говорить американський історик професор Олександр Мотиль, — В'ятрович припускає, що насильство було результатом суперечливих сил".

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».