Спецпроект

Переклад книги В'ятровича про польсько-українську війну видали в Канаді

Англійський переклад відомої праці історика Володимира В'ятровича про польсько-українське протистояння 1940-х років вийшов друком у видавництві в Торонто

"‎Друга польсько-українська війна. 1942 — 1947"‎ вперше була видана у 2011 році видавництвом Києво-Могилянської академії. Спираючись на унікальні джерела радянських, німецьких, польських та архівів ОУН, Володимир В'ятрович розповів про донедавна малодосліджені історичні події збройного конфлікту між поляками та українцями, що вибухнув у 1942 році на Холмщині, зокрема про його причини, перебіг і наслідки. Автор приділив чимало уваги впливу політичних процесів на перебіг воєнних дій, спробам налагодження співпраці між представниками двох сторін під час та після Другої світової війни, а також — ролі й місцю цієї війни в пам'яті обох народів. 

 

Англійськомовна версія книги історика вийшла під назвою "The Gordian Knot. The Second Polish-Ukrainian War 1942–1947" ("Гордіїв вузол. Друга польсько-українська війна 1942—1947") у канадському видавництві "Horner Press". 

Раніше книгу "‎Друга польсько — українська війна. 1942 — 1947" переклали та видали у Польщі (Варшава, Management Academy Group, 2013). Згодом в Україні вийшов науково-популярний і доповнений варіант цієї праці "За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна" (Харків, КСД, 2016)

"Те, що я називаю "Друга українсько-польська війна", — говорить В'ятрович, — це останній акорд у протистоянні між українцями і поляками, після вичерпання якого були усталені сучасні кордони. Чому війна? Ніхто зі сторін, що були суб'єктами конфлікту, не оголошував війни. Але в історії, у тому числі XX століття, є десятки "неоголошених" воєн. Тим не менше, вони були війнами. Головними суб'єктами цієї війни були збройні сили обох сторін — УПА і АК. Вони мали свої політичні організації, проводили навіть фронтові бої, врешті, визнавали одне одного воюючими сторонами на переговорах 1942—1945 років".

"В'ятрович має рацію, коли стверджує, що найкраще розглядати конфлікти між поляками та українцями під час та після Другої світової війни не як окремі вирвані з контексту випадки, а як цілісне, — говорить американський історик професор Олександр Мотиль, — В'ятрович припускає, що насильство було результатом суперечливих сил".

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.