Шевченко і Сковорода
Тарас Шевченко характеризує твори мандрівного філософа як "безтолкові", а самого його іменує "ідіотом".
Перші "філософські студії" Кобзаря пов'язані з творами Григорія Сковороди. З ними він мав змогу познайомитись, ще навчаючись у сільській школі. У вірші "А.О. Козачковському", що має автобіографічний характер, поет згадує, що в дитинстві "списував Сковороду". Звісно, це були Сковородинські поезії, а не трактати. У повісті "Княгиня" він говорить про свого вчителя у сільській школі Совгиря, у якого був зошит із "псалмами" Григорія Сковороди.
Чи не найбільше уваги особі й творчості Григорія Сковороди Тарас Шевченко приділяє в повісті "Близнюки", де мандрівний мудрець є одним із персонажів цього твору. Тут Григорій Сковорода іменується (і досить точно!) містиком-філософом.
Водночас він постає як "сучасний Діоген", якого не приваблюють зваби земні. Зрозуміло, представлений у повісті Григорій Сковорода є персонажем літературним, а не "автентичним". Його образ Тарас Шевченко творить на основі легенд, які в той час поширювалися в Україні, а також рукописних творів поета й філософа, що побутували в середовищі освічених українців того часу.
Проте Тарас Шевченко не просто транслює легенди про мандрівного філософа, а й намагається виробити певну оцінку його діянь та творчості. Спеціально акцентує увагу на містицизмі Григорія Сковороди, від якого, судячи з контексту повісті, автор не в захваті. Для нього містична філософія мандрівного мислителя відірвана від реалій. Він ніби між іншим говорить про "истинно философскую небрежность" Григорія Сковороди, гумором пише про якусь його імпровізовану дисертацію.
У цій же повісті дається різко негативна оцінка творчості Григорія Сковороди. До того ж, від імені автора. Тарас Шевченко характеризує твори мандрівного філософа як "безтолкові", а самого його іменує "ідіотом".
На основі повісті "Близнюки" можна прийти до такого висновку. З одного боку, Тарас Шевченко цінував Григорія Сковороду як такого собі безсрібника. Він навіть схвалював практикуючий містицизм філософа. Але, з іншого боку, Кобзар різко негативно ставився до мови творів Григорія Сковороди, яка не була зрозумілою народною мовою, а також не сприймав його філософських писань (не лише через мову, а й через їхню "затемненість", відірваність від реалій).
Тут варто мати на увазі, що Григорій Сковорода й Тарас Шевченко – це люди різних культурних епох. Перший – консерватор, традиціоналіст, твори якого загалом мали неоплатоністичний характер. Щодо Тараса Шевченка – то він є продуктом новочасної думки. Незважаючи на певні консервативні моменти, Кобзар приймав ідеологію Просвітництва. Тому й відкидав неоплатоністичну містику Григорія Сковороди.
Незважаючи на таке неоднозначне ставлення до творчості й особи Григорія Сковороди, Тарас Шевченко свідомо чи несвідомо використовував певні мотиви й ідеї творів цього письменника. Йому імпонувала Сковородинівська "втеча від світу", що передбачала ізоляцію від згубних цивілізаційних впливів.
Як відомо, ця ідея звучала у досить популярному вірші "Всякому городу нрав и права…", який згадував Кобзар, інших поетичних та прозових творах філософа. У Тараса Шевченка вона знайшла відображення в низці повістей. У деяких з них ("Наймичка", "Близнюки", "Княгиня") представлений "ідеальний" хутір, що протистоїть "цивілізованому", "городському" світу. Саме тут людина може знайти душевний спокій, вести гармонійне життя.
