Чергова провокація з могилою українців на горі Монастир у Польщі

Що залишається польським правим, коли вони за 8 років нічого не змогли зробити, займаючись дрібними повокаціями та махінаціями у питанні складних питань спільної історії? Правильно - нові провокації, в сподіванні, що травмовані війною українці влаштують істерику та зупинять роботи в Пужниках і Углах.

 
Розбита могильна плита з іменами учасників українського спротиву на горі Монастир

Наприкінці 2019 року президенти Польщі та України домовились йти до порозуміння навколо складних сторінок минулого "малими кроками" - щоб потроху відновлювати довіру: Україна дозволяє дослідження та ексгумацію в одному місці поховань жертв польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни, а Польща відновлює знищений польськими вандалами памʼятник над могилою українців вбитих НКВД на горі Монастир біля Верхрати.

Реалізацію цього плану мала б організувати Фундація "Свобода та демократія", яка близька до тодішнього шефа Канцелярії премʼєр-міністра Міхала Дворчика.

Україна виконала свої зобовʼязаня: дослідники знайшли місце поховання у місцевосці Пужники у Тернопільській області.

Натомість замість відновити погоджену багато років тому могильну плиту зі списком імен полеглих у бою із кремлівськими спецслужбами - Міхал Дворчик і його фундація сфальсифікували написи на могильній плиті.

 
Могильна плита Міхала Дворчика із фальсифікованими написами

"Ми їх ошукали!" - прокоментував потім цю ситуацію колишній міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович.

"У чому проблема, щоб на могильній плиті були написані імена людей, які лежать під нею?!" - так мені передавали реакцію президента Зеленського на цю абсурдну ситуацію.

Польська сторона протягом 8 років правління партії "Права і Справедливість" не змогла відповісти на це питання і нормалізувати стосунки в складних питаннях спільної історії.

Причому головний невдаха цієї історії - голова Інституту національної пам'яті Польщі Кароль Навроцький, який мав би опікуватися цим питанням, стає кандидатом у президенти Польщі за підтримки PiS.

Чому Навроцький є головним невдахою цієї історії? Це загалом довга історія. Але якщо коротко: Навроцький багато років заявляв, що багато разів звертався до України з клопатаннями щодо ексгумацій жертв "Волинської різанини". Але коли польські журналісти запитали про які місцевосці йшлося у клопатаннях, прес-служба Інституту національної памʼяті Польщі повідомила про те, що було аж… одне таке клопотання в січні 2024 року щодо Гути Пеняцької. А там встановлений меморіал - величезний гранітний хрест, який був раніше висаджений в повітря черговими польськими вандалами та відновлений українцями. 

Тобто польські журналісти відкрили, що кандидат у президенти Польщі Кароль Навроцький не зробив так, якщо чесно, нічого для того, щоб сприяти гідному похованню жертв польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни.

І тут PiS програє парламентські вибори, уряд формує опозиція на чолі з Дональдом Туском та партією "Громадянська платформа". І домовляються з Україною крок за кроком йти до порозуміння в цьому питанні.

Узгоджені дати продовження досліджень і ексгумацій у Пужниках та іще одній місцевосці - Угли.

І все це ще перед президентськими виборами в травні.

І що залишається польським правим, коли вони за 8 років нічого не змогли зробити, займаючись дрібними повокаціями та махінаціями у питанні складних питань спільної історії? Правильно - нові провокації, в сподіванні, що травмовані війною українці влаштують істерику та зупинять роботи в Пужниках і Углах.

Так, от це сталося.

Замість тієї фальсифікованої могильної плити, яку встановив Дворчик із своєю фундацією, зʼявилася нова - із новими написами (ще більш дивними, ніж на дворчиковій).

Але імен полеглих у бою з кремлівськими спецслужбами на могильному памʼятнику і далі нема.

 
Нова плита з провокативними написами

Мені цікаво, чому польським правим так залежить, щоб не було згадок про те, що українці з УПА на території Польщі боролися із віськами НКВД?!

Дорогі польські праві, ви чимдалі більш дивно виглядаєте в цій історії.

Нагадаю, що в трійці найбільш імовірних кандидатів на посаду президента Польщі із лідером перегонів Рафалом Тшасковським змагаються правий Кароль Навроцький та ультраправий кандидат Славомір Менцен.

І останнього від Навроцького відділяє умовні півкроку. Загалом скандал, який веде до висвітлення організаційної неспроможності Навроцького, вигідний Менцену і виводить його в другий тур президентських виборів.

Дорогі поляки! Може досить робити політику на кістках українців?!

Огидно дивитися.

Більше про гору Монастир читайте у матеріалі Володимира Бірчака "Хто похований на горі Монастир?"

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».