Гроші – те, що возвеличує та фіксує нашу історію

Як має змінитися зовнішній вигляд національної валюти, щоб «говорити» не про минуле, а про сучасне та майбутнє? Які сенси має транслювати українська гривня про цінності нашої держави та історичні події, які ми переживаємо?

 
Панельна дискусія "Гроші як символ часу та голос нації" 

Створимо сучасну Україну в грошах – зрезонувала ця фраза, яку на завершення панельної дискусії "Гроші як символ часу та голос нації" сказав її модератор Вахтанг Кіпіані.

Понад дві години ми мали розмову, яка чи не вперше публічно за участю абсолютно різних за професійною діяльністю людей – представників центробанків, істориків, нумізматів, художників – стосувалася питань, яких точно не можна оминати увагою.

Як має змінитися зовнішній вигляд національної валюти, щоб "говорити" не про минуле, а про сучасне та майбутнє? Які сенси має транслювати українська гривня про цінності нашої держави та історичні події, які ми переживаємо?

Національний банк пропонує розпочинати думати над цим. Ми точно не плануємо вже завтра змінювати дизайн банкнот, але прагнемо цієї дискусії, хочемо почути думки українців – як істориків, митців, експертів та просто громадян.

Гривня завжди була і завжди буде на вістрі історичних епох. Поряд з іншими державними символами вона є атрибутом, що визначають державу: хто ми є і що ми повідомляємо про себе світу. Це чудово демонструє наша виставка-експедиція "Гривня. Більше ніж гроші", яка, напевне, й утвердила остаточно нашу думку, що настав час для обговорення.

Дизайн банкнот, якими ми користуємося, затверджений у 1992 році. Звісно, він модернізувався за цей час, наразі в обігу перебуває четверте технологічне покоління гривні, посилився захист грошей. Але концепція їх залишилася незмінною: відтворення на лицьовій стороні портретів постатей, які зробили значний внесок у розбудову Української держави на різних історичних етапах. А на зворотному боці – зображення архітектурних пам'яток, пов'язаних із діяльністю цих видатних особистостей, зображених на лицьовому боці.

 

Чи змінилася за ці 30 років Україна? Так! Змінилися українці. Нині ми з вами пишемо нову визначальну сторінку нашої історії – на полі битви та в серцях сучасних героїв, сучасних мешканців України… Чи має право нинішнє покоління України, яке переживає ці трагічні події, сказати своє слово, які символи вони хочуть бачити на наступній банкноті?

Для мене це навіть не питання. З нами в залі під час обговорення була молодь – студенти. Мені достатньо подивитися в їхні очі, щоб зрозуміти, наскільки справедливим буде здійснити цей пошук нових образів, щоб передати образ України їхнього часу.

Починаючи розмову про символи і смисли в дизайні банкнот, ми не винаходимо велосипед. Це нормальний еволюційний процес для будь-якої держави.

У Європейському Союзі вже втретє, з часу появи банкнот євро у 2002 році, планують змінити їхній дизайн. І було надзвичайно цікаво послухати Сараі Артілєс Реєс, комунікаційницю Департаменту банкнот Європейського центрального банку, про те, як відбувається цей процес. ЄС має багато викликів, адже треба знайти спільний знаменник для 350 мільйонів мешканців країн, що входять до ЄС.

 

Україна також має пройти цей шлях. Як сказав художник Володимир Таран, ‒ віднайти нову естетику. Яку, до речі, ми вже реалізовуємо в нумізматичній продукції Національного банку. Ми перейшли від констатації фактів до їх філософсько-образного осмислення. Хтось у захваті, когось це обурює, викликає дискусію, але не залишає байдужими.

Так і має бути. Сучасна гривня має резонувати кожному, хто живе зараз.

Це були неймовірні дві години. Я сподіваюся, що ми зробили перший крок до загальнонаціональної фундаментальної дискусії, яка приведе нас до кращого результату.

Я дякую учасникам панелі: Олександру Алфьорову, військовому, майору 3 ОШБр, історику і науковому співробітнику Інституту історії України НАН України; пані Сараі Артілєс Реєс, представниці ЄЦБ; Максиму Загребі, засновнику і видавцю журналу "Нумізматика і фалеристика"; Володимиру Тарану, художнику, автору ескізів низки пам'ятних монет та банкнот Національного банку; а також нашому модератору Вахтангу Кіпіані, військовому, сержанту бригади "Хартія", історику та головному редактору "Історичної правди".

На завершення додам одну думку, яка прозвучала під час панелі, про те, що об'єднує всю націю. Це точно освіта, це точно наше військо і це точно гроші.

Гроші – те, що возвеличує та фіксує нашу історію, досягнення, а сьогодні ще й може бути частиною нашого свідомого відходу від усього, що пов'язує Україну з росією. У битві сенсів, яку ми теж ведемо з рф, гривня має бути нашою зброєю.

Якщо хочете поділитися роздумами на цю тему, запрошую, діліться.

Давайте почнемо про це думати.

Теми

Іван Матковський: Як радянські спецслужби фальсифікували життя та діяльність митрополита Андрея Шептицького

1986 року римо-католицький і польський священик Юзеф Марія Бохенський надіслав до паризького часопису "Культура" лист із проханням опублікувати історію римо-католицького священика зі Львова о. Володимира Цєньського. У 1940 році НКВД арештувало о. Володимира і під час арешту змушували його підписати документи проти Митрополита. Коли він відмовив, на його очах замучили молоду польку, намагаючись вплинути на нього.

Олексій Мустафін: Привіт із 1581 року. Суспільний договір як підстава незалежності

"Акт про урочисте зречення" 1581 року, який починається незвично грайливим (а може й навпаки напрочуд сучасним) зверненням "привіт (салют!) усім, хто це побачить" має справді фундаментальне значення для історії Нідерландів. Та й не лише Нідерландів. На згадку про нього створили навіть спеціальну премію. 26 липня 2022 року - рівно три роки тому - нею нагородили й Володимира Зеленського.

Віталій Скальський: У пошуках крутянця Андрія Соколовського

Ім’я Андрія Соколовського довгий час лишалося тінню серед героїв Крут. Хто він? Звідки? Чи залишив по собі хоч слід? Через 125 років після його народження ми, нарешті, спрямовуємо софіти нашої пам’яті та вдячності гімназисту, який сміливо, у свої неповні 18 років, став до бою проти російських загарбників.

Олег Пустовгар: Спогади полтавців про "чорний вівторок" як урок історії

30 років тому, 18 липня 1995 року, на Софійській площі у Києві відбулося поховання Патріарха УПЦ КП Володимира (Романюка). Ця подія увійшла в новітню історію під назвою «чорний вівторок». Бо закінчилася кривавим побиттям кількох тисяч людей, які прийшли віддати останню данину пам’яті Патріарху, дисиденту, першому предстоятелю Української Православної церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).