Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

 

30 років тому, десь 20 лютого 1990 року члени СНУМу, Товариства Лева та інші активісти зібрались у Львові на розі вул. Суворова (тепер - Сахарова) та Куликівської і Бойківської. Метою було відкопування залишків потрощених надмогильних хрестів - з могил Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря і частково з Личаківського.

Передісторія цієї акції була така: Московсько-більшовицькі окупанти, котрі повернулись до Львова в 1944-му, в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху було залито асфальт.

 

Часопис "Галицька Брама" описував ці події так: "У 1988 році робітники, викопуючи рів для водогону з вул. Суворова до вул. Куликівської, витягли на поверхню 7 надробних хрестів із стрілецьких могил. Місцеві старожили пам'ятали, звідки взялись ці хрести і згадували, що 1948-го приїжджали сюди військові, привозили хрести і вимощували ними дорогу. На запитання навіщо вони це роблять, окупанти відповідали: "Дурачьйо, не понимаєте? Чтоб вам било хорошо ходить по сухому. Згодом хрести потонули у грунті і їх залили асфальтом. Лежали вони там сотнями... На одному з подвір'їв двоповерхового будинку по вул. Куликівській уламками хрестів було вистелено дві доріжки і стежка".

 

У Лютому 1990 році я також брав участь у акції віднайдення стрілецьких хрестів разом із снумівцями Ігорем Галаєм та Данилом Бічуєю. Фото робив Данилко Бічуя. На одній із світлин зафіксовано саме той момент, коли я відколупав із землі шматок кам'яного стрілецького хреста на подвір'ї того будинку на Куликівській. Двома рядами уламків хрестів були вимощені доріжки. На тих доріжках стояла чиясь стара "Волга". Коли перевернули перший хрест, то відразу побачили напис "Стрілець УГА Дмитро Цюпка, +1918 р. і тризуб". На іншому хресті був напис, здається - Тимко Струхманчук. Саме цей момент зафіксований на фото, коли я торкаюсь рукою до хреста.

 

До речі, через кілька хвилин з будинку вибігла якась кацапомовна морда і стала обурюватись на общепанятном : "Што ви дєлаєтє, как я буду заєзджать своєй машиной". Позбігались хлопці і ледь стримувались, щоб не дати виродку лопатою по дурній голові, але він став вибачатись, що, мовляв, "нє знал что ето крести" та втік до хати. Ми тоді витягнули на поверхню кілька десятків хрестів, точніше їх уламків, на багатьох були імена, прізвища стрільців і тризуби... Про цю подію був зазнятий документальний фільм і показаний по телебаченню. Знімав його Ярослав Кендзьор. А ми з хлопцями повантажили хрести на вантажівку, сіли в кузов і поїхали на вул.Винниченка в Інститут суспільних наук АН УРСР, де вивантажили їх там на внутрішньому подвір'ї.

 

Коли наприкінці 90-х років було повністю відновлено меморіальний цвинтар УГА на Янівському кладовищі, то з тих потрощених хрестів зробили у верхній частині меморіалу таку пам'ятну композицію, як нагадування про те, як чужинці з московії підняли свою брудну руку на могили наших героїв, а ми, українці, на жаль, не змогли захистити ці могили. Можливо і тепер спокутуєм тяжко нашу провину, якщо таке відбувається в Україні!

P.S. До речі під асфальтовим покриттям на вул.Сахарова досі знаходяться ще сотні уламків стрілецьких хрестів...

Олексій Мустафін: Диваки в циліндрах. Мода, що програла суспільному поступу

15 січня 1897 року лондонський часопис Evening News розповів своїм читачам історію появи предмета гардеробу, який ми зазвичай називаємо циліндром, а британці - "довгим" чи "високим капелюхом". За твердженням автора газетної колонки вже сам факт першої появи на вулицях столиці людини в незвичному головному уборі викликав скандал. І її навіть присудили до штрафу за порушення громадського порядку.

Пилип Іллєнко: "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка. Фільм, який забороняли більше, ніж показували

Закон, на підставі якого Держкіно України у 2025 році заборонило фільм "Молитва за гетьмана Мазепу", у свій час виконав поставлені перед ним задачі і став ефективним інструментом зміни ландшафту ринку та дав можливість розвинутися українському сучасному кінематографу. Саме після застосування його дійсно недосконалих у формулюваннях, але необхідних правових механізмів, стрічка "Молитва за гетьмана Мазепу" потрапила в прайм-тайм і топ-рейтинги українського телебачення у 2016 році.

Юрій Рудницький: Мій "Тарас Бульба"

Повість "Тарас Бульба" Миколи Гоголя переважно відома за другою редакцією зразка 1842 року. Вона майже вдвічі довша й більш "розкручена" в порівнянні з першою, опублікованою в збірці "Миргород" у 1835 році. В нинішній Росії друга редакція "Бульби" вважається однією з імперських "скрєп", цеглинкою в ідеологічних конструктах щодо українців і росіян як "одного народу". Те, що сюжет повісті суперечить історичним реаліям, якось тривалий час мені не кидалося в очі. Як і те, що в ній є набагато цікавіші персонажі...

Олексій Мустафін: Людина, яка зупинила чуму. Вальдемар Хавкін – рятівник з Одеси

10 січня 1897 року людина здобула перемогу над однією з найстрашніших хвороб в історії – чумою. І ми знаємо ім'я цієї людини. Першу протичумну вакцину, створену в найкоротші терміни – лише за три місяці, її винахідник, Вальдемар Хавкін випробував на собі. Це сталося в індійському Бомбеї (сучасному Мумбаї), одному з центрів тогочасної епідемії. Своєчасна поява і правильне застосування вакцини – або ж, як тоді казали, "лімфи Хавкіна" - врятувало тоді життя сотням тисяч людей.