«Не допустити обговорення українського питання в ООН»
Нині Україна вже є активним суб'єктом міжнародних відносин. А в минулі періоди доводилося боротися за те, щоб хоча б бути почутими. Кремлівське ж керівництво через свої спецслужби завжди намагалося відвести увагу від українського питання в ООН.
Нині Україна вже є активним суб'єктом міжнародних відносин. А в минулі періоди доводилося боротися за те, щоб хоча б бути почутими. Кремлівське ж керівництво через свої спецслужби завжди намагалося відвести увагу від українського питання в ООН.
Наочним прикладом цього є події, що відбувалися в Оттаві, Нью-Йорку, москві, Києві і Тегерані напередодні першої Міжнародної конференції ООН з прав людини (22 квітня – 13 травня 1968 року). Тоді кремль задіяв вплив на політику і політиків для прийняття або неприйняття відповідних рішень, блокування розгляду українського питання, приховування численних порушень законності в срср тощо. Свідченням цьому є тогочасні публікації, свідчення очевидців і розсекречені документи кдб.
На початку 1968 року оттавська резидентура кдб срср надіслала до москви повідомлення про те, що представники українських емігрантських організацій в Канаді "розгорнули злісну антирадянську кампанію, розпочавши публікацію матеріалів про переслідування української інтелігенції в Україні". Зокрема, інформувала про те, що ще в жовтні 1967 року в газеті "Новий шлях", органі Українського національного об'єднання, було надруковано лист засудженого до трьох років позбавлення волі В'ячеслава Чорновола під заголовком "Я нічого у вас не прошу".
Зазначалося, що цей лист передрукували всі українські емігрантські газети в Канаді і відтоді почалася публікація листів та звернень інших українців, засуджених за антирадянську діяльність. Зокрема, була опублікована книга В. Чорновола "Лихо з розуму", листи політичних в'язнів С. Караванського, І. Кандиби, Л. Лук'яненка, В. Горбового, В. Мороза та Ю. Шухевича.
Про арешти в Україні написали різні газети й журнали в США і Канаді. Наводився перелік заголовків таких публікацій: "Совєти тримають в ув'язненні 250 тисяч осіб", "Ідеологічна криза в срср і політичні процеси в Україні", "Проти совєтської брехні", "Великодержавний російський шовінізм", "За що засудили українських юристів", "Голодування політичних в'язнів у таборах Мордовії" та інші.
Окремо акцентувалася увага на серії публікацій в газеті "The Telegram" (Торонто) колишнього канадського кореспондента в москві П. Вортінгтона. Той писав, що "… цей рік проголошений як рік "прав людини", і те, що коїться в Україні, повинно розглядатися під таким кутом зору. На це слід звернути увагу ООН…" На підставі цього в кдб робився висновок, що все це є спланованою акцією, приуроченою до першої Міжнародної конференції з нагоди 20-річчя Загальної декларації прав людини.
Крім цього повідомлялося про проведення у Канаді в січні 1968 року низки заходів з нагоди відзначення 50-річчя від дня утворення Української Народної Республіки. Йшлося про те, що мери міст Торонто, Вінніпега, Ванкувера та інших оголосили про проведення "Українського тижня" і вивісили на будівлях муніципалітетів українські синьо-жовті прапори.
У березні того ж року в Канаді було створено "Комітет допомоги і захисту українських політичних в'язнів в срср". У межах діяльності цього комітету, серед іншого, Спілка української молоді (СУМ) розгорнула кампанію на захист Юрія Шухевича. Антибільшовицький блок народів (АБН) видав англійською і німецькою мовами брошуру, в якій було вміщено лист Ю. Шухевича та світлини його і батька – Романа Шухевича. Брошуру надіслали до посольств різних країн, політичних діячів, засобів масової інформації, міжнародних організацій під заголовком "Заклик до молоді вільного світу. Рятуйте Юрія Шухевича від розправи".
Що ближче до початку конференції ООН в Тегерані, тим повідомлення з оттавської резидентури кдб ставали тривожнішими. На початку квітня надійшла інформація про те, що президія Світового конгресу вільних українців опублікувала звернення до всіх українців за кордоном, в якому йшлося про порушення конституції в срср, переслідування людей за їхні політичні погляди тощо. У зв'язку з цим президія СКВУ оголосила 28 квітня "Днем солідарності з українським народом" і доручила всім українським центральним представництвам за кордоном відзначити цей день відповідними маніфестаціями громадськості і надсиланням телеграм урядам країн свого мешкання і до конференції ООН.
У монреальській газеті "The Gazette" 1 квітня 1968 року розмістили повідомлення про те, що Комітет українців Канади (КУК) просить уряд Канади порушити на тегеранській конференції питання про переслідування в Україні і про можливість відрядження до срср комісії ООН для розслідування ситуації з утриманням в'язнів у таборах.
Тоді ж секретаріат СКВУ скерував до генерального секретаря ООН У Тана листа із закликом до безумовного дотримання в срср прав людини згідно з положенням Загальної декларації прав людини. У листі викладалася коротка історія та наслідки встановлення більшовицького режиму на українських землях і наголошувалося, що радянський уряд систематично порушує не лише Загальну декларацію прав людини, але також інші норми міжнародного права. Відтак СКВУ закликав ООН вплинути на радянський уряд і змусити негайно звільнити всіх українських інтелектуалів, ув'язнених за обстоювання своїх прав.
Подібні повідомлення надходили до москви не лише з оттавської, а й з інших резидентур кдб срср. У центральному апараті кдб вдарили на сполох і поставили перед відповідними підрозділами в москві і Києві завдання вжити невідкладних заходів для того, щоб зашкодити таким акціям і здійснювати вплив на учасників першої Міжнародної конференції ООН з прав людини, яка мала розпочатися 22 квітня 1968 року в Тегерані, і її голову у вигідному плані. Зокрема, вимагали взагалі не допустити обговорення на конференції українського питання.
В одному з документів називалися прізвища представників української діаспори, які збиралися виїхати до Тегерану у складі неофіційної делегації для привернення уваги до українського питання. Зокрема, йшлося про президента КУК отця Василя Кушніра, першоієрарха УАПЦ Мстислава Скрипника, журналіста і редактора "Українського квартальника" – часопису Українського конгресового комітету Америки Володимира Душника, адвоката і члена Проводу українських націоналістів Дениса Квітковського, журналіста Михайла Сосновського та інших. "Центр вважає необхідним, – зазначалося в документі, – зібрати на Квітковського та інших націоналістів, які збираються виїхати до Тегерану, матеріали для їх компрометації".
Окрему увагу в кдб приділили формуванню офіційної делегації від урср. Рекомендували включити до її складу осіб, які мали великий досвід роботи в міжнародних організаціях, широкі зв'язки серед дипломатів та міжнародних чиновників і в разі необхідності змогли б дати потрібну відсіч "реакційним елементам, які намагатимуться використати конференцію для антирадянських проявів".
Водночас у кдб отримали інформацію, що члени канадської і американської делегацій на тегеранській конференції за наполяганням української діаспори намагатимуться порушити питання про поневолення України і репресії проти української інтелігенції. Нарівні з цим дізналися, що шах Ірана Мохаммед Реза Пахлаві нібито дуже негативно ставиться до таких намірів і у зв'язку з цим заявив, що він "не зацікавлений у тому, щоб на його землі держави звинувачували одна одну" і що "не допустить випадів проти срср".
На цьому вирішили зіграти. Відтак дали вказівку резидентурам кдб шукати підходи до членів іранської делегації на Міжнародній конференції ООН і донесення через них до шаха "свою стурбованість і вдячність за недопущення негативних проявів". У відповідь отримали запевнення, що буде забезпечено діловий характер конференції.
Відповідні вказівки надійшли з москви і в резидентуру кдб срср в Тегерані, яка мала свої важелі впливу. У перші дні проведення конференції резидентура повідомляла, що представники української діаспори, що прибули до Тегерану, активно поширюють серед учасників форуму книги В'ячеслава Чорновола "Горе з розуму", Івана Коляски "Освіта в совєтській Україні" та "Звернення СКВУ до У Тана" англійською мовою. Президент КУК Василь Кушнір і предстоятель УАПЦ Мстислава Скрипник передали до президії конференції звернення українських церковних діячів у США, до якого додавався список діячів церкви і культури в Україні, репресованих у 1920–1941 роках. Денис Квітковський дав розлоге інтерв'ю для преси.
Водночас резидентура інформувала, що ці звернення не поширюватимуться генеральним секретаріатом конференції ООН як її документи у зв'язку з прийнятим напередодні рішенням "про недоцільність поширення матеріалів неурядових делегацій". А українська делегація не змогла зареєструвалася навіть як неурядова організація, що обмежувало її можливості доносити свою позицію до учасників конференції, зокрема не могли виступати з доповідями.
Крім цього, у документах кдб зазначалося, що завдяки зусиллям агентури вдалося здійснити відповідний вплив на канадську і американську делегації в частині недоцільності винесення ними для обговорення українського питання. Водночас резидентурі кдб срср в Тегерані дали вказівку рекомендувати членам делегації урср підтримувати контакти з представниками української діаспори лише на особистій основі і уникати офіційних зустрічей з тим, щоб не дати їм підстав "заявити про їхнє визнання".
Відтак діяльність делегації урср на першій Міжнародній конференції ООН з прав людини, як і задумувалося в москві, обмежилася суворими межами совєтської політики і пропаганди. Дії ж українських представників під егідою СКВУ, спрямовані на донесення правди про порушення прав людини і переслідування інакодумців в урср, далі інформаційної кампанії не пішли.
У зв'язку з цим вони зазначали, що їм було непросто пробитися до трибуни конференції, а також переконати членів делегацій інших країн поставити на розгляд питання про порушення прав людини в урср. Називали й інші причини. Водночас вони не знали, що однією з найбільших перешкод для здійснення їхніх задумів став кдб срср, який задіяв усі агентурні та інші важелі впливу для виконання поставлених кремлівським керівництвом завдань.
