Шантаж історією
6 листопада президент Польщі Кароль Навроцький на спільній прес-конференції з президентом Словаччини Петером Пелегріні подав своє бачення, як голови держави, стосунків з Україною. Висловивши підтримку українцям у їхній боротьбі проти російської агресії, він водночас зазначив, що це не означає відхід від польских державних інтересів і що деякі дії з боку України "не залишають його байдужим".
6 листопада президент Польщі Кароль Навроцький на спільній прес-конференції з президентом Словаччини Петером Пелегріні подав своє бачення, як голови держави, стосунків з Україною. Висловивши підтримку українцям у їхній боротьбі проти російської агресії, він водночас зазначив, що це не означає відхід від польских державних інтересів і що деякі дії з боку України "не залишають його байдужим".
"Відсутність вдячності до польського народу, невирішені справи ексгумації на Волині, або питання з сільськогосподарською продукцією, котрими вони завалювали Польщу - ці питання залишаються важливими", - наводить його слова польське видання "Polityka".
Висловлювання Навроцького, веде далі Polityka, "були сприйняті як заклик до нового балансу в стосунках із Україною: гуманітарна і військова допомога мають іти в парі зі здійсненням господарчих і історичних польских інтересів".
Вони також співвідносяться із попередніми заявами близького до нинішнього Президента Польщі очільника оборонного відомства цієї країни Владислава Косіняк-Камиша - той напряму ставив питання підтримки курсу України в ЄС від вирішення "волинського питання". Причому обидва політики дозволили собі зверхній тон стосовно воюючої країни.
Все це явно не працює на зміцнення українсько-польських стосунків під час війни. А між тим, від їхньої міцності залежить здатність обох країн протистояти російській загрозі. З іншого боку, дається взнаки відсутність перспективного спільного українсько-польського плану дій з вирішення "клятих питань" нашої спільної історії.
Нічого особистого - лише політика
Як акцентує "Polityka", теми Волині і українського зерна "мають особливе значення для громадської думки в Польщі" і "викликають емоції і поділ думок". На останніх президентських виборах у Польщі Навроцький значною мірою виїхав саме на цих питаннях. І схоже, що він вирішів не злізати зі свого "улюбленого коника". По відносно свіжих слідах президентських виборів, на яких Навроцький переміг із мінімальною перевагою, йому очевидно потрібно підтримувати свій рейтинг, поки він не встиг охолонути.
І, треба віддати належне, цей рейтинг досить високий. За останніми даними опитування, проведеного Інститутом ринкових та соціальних досліджень IBRiS, з 1067 респондентів діяльністю новообраного президента Польщі задоволені 37,4%, "скоріше задоволені" - 18,4% (в сумі 55,8%), натомість ті, хто незадоволений і "скоріше незадоволений" , складають відповідно 17,9% і 12,9%.
При цьому з боку опозиції (в тому числі голови уряду Дональда Туска) на адресу голови Польської держави лунає гостра критика - зокрема, щодо затримки з призначеннями офіцерів в службу розвідки, суддів, а також "нестримної заповзятості" Президента Навроцького у ветуванні різноманітних законопроектів - навіть того, що стосується створення національного парку в долині Нижньої Одри.
"Або дурні, або зрадники"
Однак це далеко не перший з польського боку випадок "шантажа історією" воючої країни. Щодо відносно недавніх, то ще торік у липні близький до Навроцького нинішній віце-прем'єр і міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш в ефірі телеканалу "Polsat News" він заявив: "Не буде вступу України до ЄС, якщо не буде вирішено справу Волині. Не буде відкритих кордонів і не буде торгівлі на такому рівні як є, якщо не буде вирішене волинське питання".
Навіть для тодішнього Президента Польщі Анджея Дуди, у котрого тема Волині ніколи не сходила з порядку денного, це видалося занадто. У вересні 2024 року він заявив: "Якщо хтось говорить у зв'язку з цим (З "Волинською різаниною". - Ю. Р.), що він збирається заблокувати доступ України до Європейського Союзу, то тим самим він вписується в політику Володимира Путіна. Ну, я не знаю, чи це є наміром тих, хто зараз при владі... Я хотів би знати, що конкретно мають на увазі міністри, прем'єр-міністри, коли роблять такі заяви".
А проте схожі заяви прозвучали від Косіняка-Камиша уже в серпні 2025 року на одній з прес-конференцій: "Я говорив це багато разів – якщо Україна не примириться з геноцидом на Волині (логічно припустити, йдеться про прийняття польської офіційної версії подій на Волині і Східній Галичині. - Ю. Р.), якщо не буде ексгумації чи вшанування пам'яті, вона не матиме жодних шансів на вступ до Європейського Союзу... Україна повинна відповісти за це, повинні бути пам'ятники, ексгумація, гідне поховання".
Зазначимо, що Україна ніколи не була проти вшанування пам'яті жертв українсько-польського конфілкту в ХХ столітті, в тому числі поляків, убитих під час "Волинської різанини". Можна також беззаперечно стверджувати, що і в українському, і в польському академічному середовищі існує етичний консенсус щодо подій на Волині - попри всі різночинаття цієї події.
Однак на цьому фоні пригадуються висловлювання прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, котрі прозвучали 15 січня 2025 року в Варшаві на спільній прес-конференції з Президентом України Володимиром Зеленським, невдовзі після досягнення домовленості між двома країнами про проведення ексгумацій як в Україні, так і в Польщі: "Ці дражливі питання в нашій історії вимагають емпатії з боку України, а також з боку Польщі щодо України, це повинно бути паралельно... Я не дозволю, щоб у Польщі використовували цю драматичну історію у політичних іграх".
Визнаючи, що Польща насамперед дбатиме про власні інтереси, Туск висловив упевненість, що членство України в ЄС відповідає інтересам Польщі, а "хто цього не розуміє, - або дурні, або зрадники".
Як рівні з рівними
У зв'язку з абсолютно справедливим побажанням Дональда Туска щодо взаємної емпатії пригадуються слова славної пам'яті Президента Польщі Леха Качинського (1949-2010): "Є ще багато трагічних місць, часто безіменних могил із обох боків кордону". Вони прозвучали 13 травня 2006 року, на відкритті пам'ятного знаку на вшанування українців, заглиблих в перших числах березня 1945 року від нерозформованих підрозділів Армії Крайової в Павлокомах (нині село в гміні Динів, Підкарпатське воєводство, Польща).
При цьому, звертаємо увагу, світлої пам'яті Президент Качинський не виокремлював могили поляків і українців, не ставив одних вище за інших.
Автор навів висловлювання цих двох поляків на користь того, що українсько-польський діалог щодо "клятих питань" історії двох народів має вестися за принципом "як рівні з рівними". До речі, це одна з базових засад, на якій 1 липня 1569 року була укладена Люблінська унія.
Якщо ж Варшава або Київ ставитимуть питання про будь-чию відповідальність лише в односторонньому порядку, діалог ризикує зайти в глухий кут. Україна, зрештою, теж має природне право і підстави піднімати питання про відповідальність Польщі за політику щодо українців у міжвоєнні часи.
А політика ця супроводжувалася не лише дискримінаціями, але також насильством, знущаннями, згвалтуваннями, вбивствами, приниженням людської й національної гідності під час пацифікацій - і не тільки.
Хоча проти цього виступали раціонально мислячі поляки - Влоджзімєж Бончковський, Тадеуш Голувко та інші... Однак їх майже ніхто не слухав.
Те ж саме стосується відповідальності за варварські дії незалежницького польського підпілля щодо українського населення.
І, зрештою, за "Акцію "Вісла"" і інші акти примусової депортації українців з їхніх етнічних територій, що є зараз частиною Польської держави.
Тобто відповідальність має бути обопільною. Кожна сторона має відповідати й відповісти тільки й виключно за свої злочини, незалежно від їхньої величини і так званої "співрозмірності".
І, до речі, Україна теж має право і на ексгумації, і на гідне поховання загиблих українців - як цивільних, так і військових. І на пам'ятники їм.
Брак системного підходу
Проте є одна річ, котру варто закинути і полякам, і українцям. Це відсутність довготривалого двостороннього системного плану залагодження так званих "історичних питань". Натомість маємо нині ситуацію, коли політики лізуть поперед істориків і громадянського суспільства, намагаючись зірвати на свою користь якомога більше голосів виборців.
Причому зараз це стосується головним чином польських політиків. У українських, щиро кажучи, зараз інші проблеми: війна в країні.
Це однак не знімає і з української сторони відповідальності за відсутність згаданого вище системного плану. Зрештою, і Київ, і Варшава мали досить часу, аби разом його виробити, причому як на рівні громадянського суспільства, так і науковців і, в кінцевому підсумку - політиків (саме в такій послідовності, а не навпаки!).
Українці справді тривалий час не звертали увагу на питання, пов'язані з подіями на Волині і Східній Галичині. Пояснити це можна хіба тим, що із поверненням незалежності України ми переважно копирсалися у своїй власній історії, намагаючись розібратися в ній в світлі нововідкритих джерел і опрацювань.
І не мислили наперед, не ставили першими болючі питання в історії стосунків із Польщею. В тому числі щодо "Волинської різанини". Натомість лише реагували у відповідь на закиди, що їх висували партнери по діалогу з того боку кордону. А варто було передбачити, що рано чи пізно це питання постане.
Про вдячність, зерно та інші речі
Повернемося однак до наведеної нами відносно недавньої заяви нинішнього польського лідера. Вона викликає щонайменше подив. Тому варто розглянути її уважніше, по пунктах.
Ну, почнемо з зерна. Зрозуміло, що кожна поважаюча себе держава захищає інтереси свої виробників. І можна зрозуміти польське ембарго на поставки українського збіжжя до Польщі. Однак у нього є інші покупці - на захід від польського кордону.
Тож незрозуміло, чим загрожував транзит українського зерна через Польщу до Німеччини, Франції і далі? Адже його теж блокували польські фермери, під'юджувані, до того ж, політиканами, котрі видають себе за захисників їхніх інтересів.
Тим, що конкурує в Західній Європі з польським зерном?
Але якщо по той бік українсько-польського кордону хтось забув, то варто нагадати: в цивілізованому світі діють закони ринку. Якщо в своїй країні кожен виробник має пріоритет, що природно і нормально, і будь-яка держава має віддавати преференції саме вітчизняному виробнику, то поза межами своїх країн усі виробники знаходяться в однакових умовах. Що теж природно і нормально.
І якщо польські фермери хочуть, щоб західноєвропейські покупці віддавали пріоритет збіжжю польському, то їм слід було би замислитися над розробкою грамотної й конкурентоздатної маркетингової стратегії. І не інакше як за відсутності відповідних розумових здібностей для цього найлегшим видається висипати на дорогу зерно, вирощене у воюючій країні, часто під обстрілами й на недавно розмінованих полях.
В усій цій історії з зерном складається таке враження, що Президенту Навроцькому йдеться не стільки про підтримку своїх вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, скільки про захист недобросовісної конкуренції з їхнього боку на ринку міжнародному.
Тепер щодо "відсутності вдячності", на брак якої так жаліється Навроцький. До речі, він тут явно копіює американського Президента Дональда Трампа часів його кількамісячної давності конфлікту з Президентом України Володимиром Зеленським.
Насамперед, не зовсім зрозуміло, в чому має виявлятися ця вдячність. Якщо йдеться про офіційний рівень, то українські державні діячі неодноразово висловлювали подяку Польщі і її народу за прихисток біженців, за гуманітарну і військову допомогу. Це одна з рис хорошого тону в міжнародному спілкуванні й так має бути.
Прикладів більш ніж досить.
Тут і інтерв'ю Володимира Зеленського польським ЗМІ в перші місяці російськї агресії, 29 квітня 2022 року ("Хочу подякувати народу Польщі, тому що це безпрецедентна підтримка України. Безпрецедентна підтримка українського народу з боку польського народу... Дружність, єднання – все це ми відчували від Польщі").
Тут і заява речника МЗС Георгія Тихого від лютого цього року ("Ми щиро вдячні Польщі за масштабну допомогу, надану Україні, а також особисто Президенту Польщі Анджею Дуді — за послідовне просування інтересів України та заклики до партнерів збільшити підтримку нашої держави").
Та найголовніші й найцінніші прояви вдячності - від військових ЗСУ, за спинами яких Європа, в тому числі й Польща, може почувати себе спокійно.
"Я пам'ятаю, в перші дні Польща стояла горою за нами. Прийняли мільйони наших людей. Матері, діти... Також багато поляків з нами воюють. Знаю одного командира роти, дуже потужний штурмовик. А ще дуже важливу роль відіграють "Краби" (Польські самохідні гармати. - Ю. Р.). А ще велика політика, яку веде Польща, то дуже велика повага їм за це", - ці слова українського захисника на Донеччині наводило в 2023 році "Польське радіо". Подібних висловів на адресу Польщі і її народу, як на офіційному, так і неофіційному рівні, можна легко й багато знайти в інформаційному просторі - ми навели тут лише кілька з них.
Відтак напрошуються висновки:
- або Президент Кароль Навроцький відверто і свідомо бреше щодо нібито "невдячності" українців, причому з якоюсь невідомою ближче метою (хоча чому невідомою? - треба ж електорат "підгодовувати" інформаційно);
- або радники голови Польської держави вводять свого лідера - а той, відповідно, своїх виборців - у оману й він не має уявлення про реальний стан справ у цьому питанні;
- або він очікує якихось інших, так би мовити, "ексклюзивних" проявів вдячності, але чомусь мовчить про них.
Питається: яких саме проявів?
Однак Польща теж має бути вдячною Україні.
Насамперед за те, що чобіт російського солдата все ще не переступив українсько-польський державний кордон. Тут варто згадати відомі в останні місяці вислови Володимира Путіна про те, що там, де цей чобіт ступив, "там наше" і взагалі "у Росії нема кордонів".
Нагадаємо, що саме Україна зараз виконує місію antemurale christianitatis, котру колись несла на собі ягеллонська Річ Посполита. А Україна, по-перше, має право на ягеллонську історичну спадщину не менше, ніж Польща. По-друге, погодьтеся, дуже легко було, гріючи в теплих фотелях свої "тилки" за спинами наших вояків, котрі гинуть на сході України, кидати в пащу польському електоральному охлосу "волинську кістку", навіть не очікуючи, що - виявляється! - може колись настати день, коли російські дрони гулятимуть у польському небі як у себе вдома.
Причому, як визнав генерал броні Війська Польського, командувач Військ територіальної оборони Польщі і оперативний командувач родів військ (Dowódca Operacyjny Rodzajów Sił Zbrojnych) Мацей Кліш, це були не просто дрони - частина з них пролетіли майже 300 км вглиб польської території й несли вибухівку.
Навіть Косіняк-Камиш 3 листопада (якраз за три дні до наведеної вище сентенції свого шефа) "раптом" згадав, що - виявляється! - кордон польської безпеки сьогодні лежить на українсько-російському фронті ("Не ми гинемо за свою свободу, а хтось гине за нашу безпеку").
Сподіваймося однак, що спадкоємцям "слави" російського генералісимуса Олександра Суворова не вдасться повторити в Польщі різанину, подібно тій, котру його солдатня вчинила у районі Варшави під назвою Прага в листопаді 1794 року. Адже Військо Польське, хоча й третє з країн НАТО за кількістю особового складу після США і Туреччини, але, на відміну від ЗСУ ... ну, не те, щоби зовсім уже "ні про що", але, маючи найпередовіше західне озброєння, не має натомість жодного сучасного бойового досвіду. Останні вісім десятиліть поляки ні з ким не воювали. Побиття загонами ZOMO учасників мирних виступів "Солідарності" в 1980-х роках, зрозуміло, не беремо до уваги.
Виключення становить славнозвісний спецназ GROM, відомий своєю участю в місіях на Гаїті, Балканах і Близькому Сході. І треба віддати належне, це один з найефективніших спецназів у Європі, прекрасно підготовлений, який добре себе зарекомендував у боях.
Однак у тому-то й річ, що GROM - це далеко не все Військо Польське...
Чи готові вони захищати свою країну?
Щоправда, війна в Україні спонукала поляків записуватися в територіальну оборону й на добровільні військові навчання. За даними Центрального військового центру рекрутингу Польщі (Centralny Wojskowy Centrum Rekrutacji), з січня по липень 2025 року кількість таких добровольців склала понад 20 тисяч. Зросла також кількість відвідувань стрілецьких клубів. Вересневий "візит" російських дронів також став своєрідним стимулом цього.
Але в даному випадку йдеться лише про найбільш соціально активну частину поляків. Натомість, як повідомив 12 вересня телеканал Polsat News, за останніми соціологічними опитуванням від Дослідницького Інституту Pollster (Instytut Badań Pollster), проведеними 10-11 вересня 2025 року, тобто одразу після нічного "незапланованого візиту" близько двох десятків росіських безпілотників, лише 26% з 1020 дорослих польських респондентів висловили готовність захищати свою країну зі зброєю в руках, 17% не змогли визначитися, натомість 57% опитаних заявили, що не братимуть участі в обороні своєї країни.
Заради балансу наведемо дещо інші показники, представлені Інститутом IBRiS для польського Radio ZET. За даними опитування, проведеного 14-15 вересня серед 1067 поляків, 44,8% респондентів виявили готовність захищати Польщу зі зброєю в руках, 49,1% - воювати не готові, 6,1% - не визначилися.
Однак, за всієї помітної різниці в показниках, чітко простежується тенденція: щонайменше половина (за даними першого наведеного нами опитування - більша частина) поляків до захисту своєї країни від зовнішньої агресії не готова. При цьому, як повідомляла Gazeta Wyborcza з посиланням на агенції нерухомості Colores Agency I GoESTE, атака російських дронів призвела до різкого зростання в Польщі попиту на нерухомість в Іспанії...
Іще раз про вдячність
Але продовжимо.
Друге. Українські трудові мігранти і біженці, за даними польського аналітичного центру Gremi Personal, забезпечують зараз 2,7% ВВП Польщі. Загальна кількість компаній, відкритих українцями в Польщі (переважно у Варшаві, Кракові та Вроцлаві) становить майже 30 тисяч. При тому, що попит на українську робочу силу в інших країнах Заходу досить високий. Наприклад, у тій же сусідній Німеччині, котра активно переманює українців, і куди, до речі, й самі поляки їдуть на заробітки.
Можна цілком зрозуміти природне і справедливе обурення поляків, як простих обивателів, так і урядовців, щодо тих українців, які, замість захищати свою країну, роз'їжджають по Польщі на дорогих авто і взагалі шикують.
Можна теж зрозуміти абсолютно доречну іронію колишнього прем'єра Польщі Лєшека Міллера, за словами якого, у Польщі для України є зброя - це українці, які ховаються в його країні замість боронити свою.
Але ті українці, які своєю працею зміцнюють польську економіку, сплачують податки, хіба не заслуговують вдячності з боку Польщі?
Запитання, як на мене, риторичне.
Третє. Саме завдяки українцям у Польщі Єврокомісія зняла з неї зобов'язання приймати щорічні квоти мігрантів з Близького Сходу та Африки. Країна, на відміну від тих же Франції, Німеччини чи Бельгії, відтепер законодавчо захищена від наброду з "третього світу" - в тому числі "палестинців", котрі вже сіли на шию не в міру ліберальному Заходу.
Як повідомив у середині жовтня прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, Єврокомісія визнала, що Польща вже й без того опинилася під "міграційним тиском" після того, як через російську агресію проти України прийняла понад мільйон українських біженців.
І саме завдяки українцям, котрі, на відміну від інших прибульців, порівняно легко інтегруються в польське суспільство, Єврокомісія звільнила Польщу від фінансових санкцій за відмову приймати мігрантів з "проблемних" регіонів.
Відтак Польща має шанс зберегти своє традиційне європейське обличчя - із чим уже мають серйозні проблеми, наприклад, Франція або Німеччина.
Могили по обидва боки кордону
Тепер щодо ексгумацій і пам'ятників.
Варто нагадати, що через низку недружніх актів з польської сторони, зокрема зруйнування 26 квітня 2017 року пам'ятника бійцям УПА в Грушовицях (гміна Стубно, Підкарпатське воєводство, Польща) питання ексгумації польських поховань в Україні було поставлене на паузу. То була остання крапля, яка змусила вдатися до такого кроку тодішнього голову Інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича.
Зрештою, закон причинно-наслідкових зв'язків не в стані скасувати ані ПіС, ані "Конфедерація", ані Косіняк-Камиш із Навроцьким, ані тим більше грушовицькі люмпени.
Не секрет однак, що пам'ятник у Грушовицях був нелегальним меморіальним "самобудом", зведеним у 1994 році тамтешніми українцями. Подібних меморіальних знаків, присвячених трагічним подіям нашої спільної історії, не бракує ні в Польщі, ні в Україні. Причому В'ятрович свого часу сам пропонував легалізувати їх за принципом "усі на всі". Однак його пропозиція була проігнорована.
На сьогодні питання про дозвіл ексгумацій поховань поляків та українців, загиблих під час збройних конфліктів між двома народами, фактично вирішено. Цьому передувала домовленість восени 2019 року між Президентами України і Польщі, Володимира Зеленського і Анджея Дуди, щодо зняття мораторію на пошукові роботи поховань поляків – жертв українсько-польського конфлікту. Наприкінці листопада 2024 року на рівні міністрів закордонних справ України і Польщі, Андрія Сибіги і Радослава Сікорського було досягнуто домовленостей, що Київ не перешкоджатиме проведенню ексгумаційних робіт на місцях масових поховань поляків - жертв "Волинської трагедії".
Потім 10 січня 2025 року відбувся обмін між польською і українською сторонами списками місць пошуку і ексгумації поховань поляків і українців по обидва боки державного кордону. Всього, за повідомленням "Історичної правди", польська сторона погодила Україні проведення пошуково-ексгумаційних робіт на чотирьох локаціях, українська, в свою чергу, - на тринадцяти.
Створена і діє українсько-польська Робоча група з урегулювання проблемних історичних питань, яка власне й займається проблемами пошукових робіт.
На сьогодні проведені роботи з дослідження і розкопок місця поховання поляків - мешканців уже неіснуючого села Пужники на Тернопільщині. Їхні останки урочисто перепоховані 6 вересня 2025 року.
В серпні цього ж року у Старих Збоїщах (нині район Львова) досліджена братська могила солдатів Війська Польського, загиблих у 1939 році при обороні Львова від нацистів; у середині листопада цього року їхні рештки урочисто перепоховані на цвинтарі в Мостиськах.
Готуються також пошукові роботи на місці поховання поляків, загиблих у селі Угли (Рівненська область) - відповідний дозвіл з боку України вже є. Погоджено також продовження робіт у Гуті Пєняцькій.
В Польщі, в свою чергу, проведений перший етап досліджень і пошукових робіт на можливому місці поховання українців біля колишнього бойківського села Юречкова (Підкарпатське воєводство, Польща). Серед похованих можуть бути як цивільні, так і вояки УПА, які вели бій проти польської Армії Людової, притидіючи примусовій депортації мешканців села.
Отже, питання про ексгумації і увічнення пам'яті вирішуються - хоча справді, до їх остаточного вирішення ще далеко.
Процес іде набагато повільніше, ніж хотілося би і полякам, і українцям. Але ніхто не може тепер сказати, що в цьому напрямку нічого не робиться.
Замість післямови
"Наші народи... розташовані поблизу сусідами, мають одинакові цілі: свободу і незалежність, повинні об'єднатися дружбою і взаємоповагою…. Дорога до цього веде через знаходження спільної моральної мови і однакової етичної позиції".
Ці слова польського правника Владислава Желенського (1903-2006), котрий свого часу вів судовий процес проти Степана Бандери (1909-1959) у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького (1895-1934), крізь роки адресовані і українцям, і полякам. Не з'ясовувати стосунки, не толочити про чиюсь "невдячність", не шантажувати одні одних (бо і українцям теж є що пред'явити), а повертатися до раціонального діалогу на зазначених паном Владиславом підставах.
І не забувати, що у нас спільний ворог, який хоче роз'єднати нас, роз'ятривши на догоду політиканам старі рани двох народів.
Цьогорічна домовленість про відновлення діалогу істориків з "клятих питань" дає певну надію.
