Про "оригінальність" поглядів Миколи Бендюка на події 1940-1942 років на Поліссі та роль у них Тараса Бульби-Боровця
Незважаючи на появу в Україні низки наукових досліджень діяльності засновника УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця, визнання його Законом України борцем за незалежність, увічнення пам'яті в назвах вулиць, час від часу з'являються публікації, що базуються на вигадках, домислах, перекрученнях фактів, що дискредитують поліського отамана.
"Історична правда" надає можливість висловитися історикам і дослідникам та виступає майданчиком для наукових і публіцистичних дискусій
Хоч як це прикро констатувати, але, незважаючи на появу в Україні низки наукових досліджень діяльності засновника УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця, визнання його Законом України борцем за незалежність, увічнення пам'яті в назвах вулиць, час від часу з'являються публікації, що базуються на вигадках, домислах, перекрученнях фактів, що дискредитують поліського отамана. Таким, зокрема, є виступ на "Історичній правді" керівника Арт-кластеру Острозької академії Миколи Бендюка під назвою "Тарас Бульба-Боровець у контексті подій на Поліссі 1940–1942 рр."
На самому початку автор намагається заінтригувати читача своєю особливою думкою, яка "не співпадає з полярними думками дослідників": зокрема, тих, котрі "говорять, що Тарас Боровець був агентом НКВД", і тих, що "вважають його непогрішимим месією і додають йому багато вигаданих фактів".
Але, подальше ознайомлення з виступом переконує, що в ньому ні про яку особливу думку чи оригінальний погляд не йдеться. Керівник Арт-кластеру Острозької академії відверто зайняв позицію критикана Тараса Бульби-Боровця.
Аби переконатися в цьому, розглянемо події, про які веде мову М.Бендюк в хронологічному порядку. Так, він розкішно подає знайдену істориком А.Жив'юком Вказівку наркома внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова начальникові УНКВС у Рівненській області Роману Крутову від 11 листопада 1940 року, де в одному з пуктів сказано: "Затриманого вами емісара УНР — Боровця Тараса — ретельно допитати. Встановити через нього решту емісарів УНР, які прибули в різний час на нашу територію. У випадку, якщо Боровець дасть відверті покази, видасть відомих йому емісарів та інших учасників організації, вкаже місця зберігання зброї, вивчити можливості вербування його і за отримання позитивних результатів завербувати його. Звільнення Боровця з-під варти відповідним чином легендувати. Про виконання моїх вказівок доповісти 1 грудня 1940 року".
Далі керівник Арт-кластеру Острозької академії наголошує, що "цей документ принципово важливий, оскільки підтверджує, що ще до початку німецько-радянської війни Тарас Боровець перебував у полі зору радянських спецслужб як емісар УНР, він був затриманий й НКВС розглядало можливість його вербування. Ця обставина дозволяє по-новому подивитися на обережність, маневрування та суперечливість його політичної поведінки в 1941 році".
З усього видно, що М. Бендюк переконаний: Тарас Боровець – агент НКВД, і з упевненістю доводить, що це яскраво відобразилося на його "політичній поведінці в 1941 році". Водночас керівник Арт-кластеру Острозької академії вперто не помічає розміщених мною на його фейсбук-сторінці документів з архіву СБУ, які доводять: твердження Сєрова про арешт Тараса Боровця – чистої води фейк. Адже в наданих мною агентурних донесеннях агента "Бунчужного" і завданнях, які ставили йому енкаведисти Степанського райвідділу, полюючи за учасниками уенерівського підпілля, очолюваного Тарасом Боровцем ("Гонтою"), йде мова про те, що ні до 11 листопада 1940 року, ні після їм не вдалося розшукати і заарештувати поліського отамана.
Наступний момент. Микола Бендюк, посилаючись на спогади політичного опонента Тараса Бульби-Боровця, бандерівця Романа Петренка, доводить, що тільки в листопаді 1941 року поліського отамана було призначено комендантом міліції у Сарнах, а не в липні, як твердить в "Армії без держави" сам отаман. Напрошується запитання: на яких підставах керівник Арт-кластеру Острозької академії надає перевагу спогадам Р.Петренка, а не Т.Бульби-Боровця? Якщо застосувати до них часовий критерій, то поліський отаман написав їх раніше як мінімум на 16 років, тобто по свіжішій пам'яті. А звірка їх з архівними документами показує, що таки правий Т.Бульба-Боровець, а не Р.Петренко.
Наприклад, в знайденому в архіві СБУ наказі поліського отамана №2 від 10 липня 1941 року сказано: "Згідно з наказом німецького військового командування в Сарнах від 17 (очевидно, 7-го, - І.О.) липня 1941 р. я беру на себе командування всіма українськими повстанськими загонами (відділами) і організовую самооборону від більшовицьких регулярних і партизанських частин та усіляких анархічних банд".
Далі М. Бендюк цитує публікацію з газети "Самостійність" від 19 липня 1941 року під назвою "Проголошення самостійності в Костопільській окрузі", наголошуючи, що в жодному матеріалі не згадується ім'я Тараса Бульби-Боровця, і робить безапеляційний висновок "про відсутність його в процесі організації державницьких акцій ОУН в регіоні в липні 1941 року". Дарма, що 24 липня в містечку Рокитному головнокомандувач УПА "Поліська Січ" проголосив Акт самостійності Української держави, призначив головою району Андрія Добродія, головою міста - Леонарда Мілікевича, начальником районної поліції Германа Рецлава та подав про цю подію рапорт голові окружної управи в Сарнах, який був надрукований у місцевій газеті "Сурма". В архіві СБУ навіть знайдено фотознімок з моменту проголошення Акту.
До речі, копію рапорту отамана надрукував у своїх спогадах і Р.Петренко. Але М.Бендюк, який так рясно цитує останнього, цей документ чомусь не помітив. Чому? Певне, щоб, не доведи, Боже, підсобити тим, "хто вважає отамана непогрішним месією". Тому керівник Арт-кластеру Острозької академії сконцентровує свою увагу на тих характеристиках Бульби-Боровця бандерівцем Р.Петренком, в яких проглядаються елемени зведення порахунків з політичним опонентом, як от: "приписував собі роль головного організатора Полісся – і адміністративно, і військово.
Насправді ж у той час про "Поліську Січ" як сформовану структуру на Поліссі майже не чули: формування лише розпочиналося і налічувало менше двох сотень невишколеної молоді без командного складу". Мова, очевидно, іде про 8-9 серпня 1941 року, коли Р. Петренко за завданням свого зверхника "Дубового" відвідав штаб УПА "Поліська Січ" у каменоломнях села Вири Клесівського району і ознайомився з умовами перебування тут неповних двох сотень січовиків. (Згідно зі спогадами Р.Петренка, це відбулося через два тижні після його повернення з отаманом зі Львова, тобто 21-22 серпня).
Архівні документи підтверджують перебування у Вирах штабу УПА "Поліська Сі" і формування тут першого Клесівського куреня, який під командою сотника Володимира Рогатого брав участь в поході на Олевськ у серпні 1941 року. Водночас у кримінальних справах січовиків, спогадах Т.Бульби-Боровця, дослідженнях істориків міститься інформація про те, що сотнику Рогатому допомагали формувати перший Клесівський курінь спеціального загону "Поліська Січ", згідно з німецьким дозволом від 8 серпня 1941 року, підхорунжі Анатолій Мандибура та Юрій Круглій-Дорошенко. Отже, твердження Р.Петренка, яке поширює М.Бендюк, про невишколену молодь першого куреня "Поліської Січі" "без командного складу" не відповідає дійсності.
Також не відповідає дійсності й те, що на той час спецзагін "Поліська Січ" "налічував менше двох сотень невишколеної молоді". Адже, згідно з Хронікою "Поліської Січі", надрукованою в газеті "Гайдамака", 11 серпня 1943 року (тобто через два дні після відвідин Р. Петренком штабу в селі Вири" у місті Рокитному, куди прибув з 50 козаками поручник Омелянів-Терлиця, його вже чекало 180 козаків з навколишніх, а 14 серпня в селі Кам'янка на Олевщині до нього долучилася третя сотня Людвипільського куреня. Отже, на той час лише загін спеціального призначення "Поліська Січ" складався щонайменше з трьох куренів: першого Клесівського під командою В.Комара, збірного Рокитнівського під командою Омелянова-Терлиці та Людвипільського під командою підхорунжого Адама Воловодика. А до УПА "Поліська Січ", згідно з наказом №2 від 10 липня 1941 року, окрім спецзагону "Поліська Січ", входила ще й як резерв "організована в селах і містах народна міліція".
Звичайно, що утворення Т.Бульбою-Боровцем військового формування, яке не було підконтрольне бандерівцям на території, яку вони вважали своєю, викликало в них невдоволення. Але проти збрйної сили вони нічого зробити не могли. Однак М.Бендюк вирішив потішити читачів описом "героїчного" вчинку свого дядька Андрія Луцика, який вигнав УПА "Поліська Січ" з території Рівненщини. Ось як це відбувалося за його версією: "Після доповіді Петренка Андрію Луцику та "Дубовому" було вирішено зустрітися з Боровцем і з'ясувати його політичні позиції.
Зустріч відбулася в середині серпня 1941 року в Березному, в домі священика о. М. Павловського. Присутніми були Андрій Луцик, голова Костопільської управи В. Стефанович, Роман Петренко та Тарас Боровець. Боровець заявив, що є республіканцем, визнає зверхність Державного центру УНР і діє з його наказу, хоча авторитет ОУНівської адміністрації визнає. Але очевидно що Андрій Луцик порекомендував Боровцю покинути Рівненщину, оскільки Тарас Боровець не хоче підкорятися керівництву ОУН. Після цієї розмови Боровець залишив територію, підконтрольну ОУН, і перейшов із відділом до Олевська на Житомирщині".
Цій фантазії можна було б повірити, якби не звіт поручника Омелянова-Терлиці про своє перебування в лавах "Поліської Січі", який зберігається в Архіві ОУН міста Києва. У ньому, зокрема, сказано: "Протягом цих двох тижнів (Омелянів-Терлиця вступив на службу в "Поліську Січ" 9 серпня 1941 року, - І.О.) не одержав я жодного наказу від Отамана, який від'їхав з полк. Дяченком до Рівного, ані жодних директив. Натомість зголошення висилав щоденно шафетою наколесників 70 км. до м.Клесів, які дальше через Сарни до Рівного були переказувані телефонічною дорогою".
Більше того, згідно з архівними документами, спогадами січовиків, Тарас Бульба-Боровець, перебуваючи в Олевську, постійно підтримував зв'язок з Рівненщиною, часто бував тут з представниками свого штабу для вирішення нагальних питань. Так, наприкінці серпня 1941 року він у приміщенні Сарненської окружної поліції, якою на той час керував Олександр Диткевич, зустрівся з перекладачем Кирилом Сиголенком і забрав того як потібного кадра із собою. У вересні в Сарнах відбулась зустріч Тараса Бульби-Боровця з підполковником Армії УНР Петром Смородським, якого він також запросив на посаду начальника штабу УПА "Поліська Січ" до Олевська. Із Сарн до Олевська поліський отамана перевів підстаршинську школу.
Крім того, на урочисте прийняття присяги на вірність українському народові 15 вересня 1941 року Рокитнівська районна управа направляла до Олевська фабричний оркестр та аматорський театр під керівництвом Галини Божовської. Сам Тарас Бульба-Боровець запросив до міста священика Михайла Симоновича із села Борового Рокитнівського району, який відновив діяльність місцевого храму, а також отця Михайла Семенюка зі Сновидовичів цього ж району для урочистого освячення знамен січовиків. Як бачимо, ці факти геть не свідчать про те, що поліському отаману було заборонено здійснювати свою діяльність на Рівненщині після 15 серпня 1941 року.
Завершує свій виступ М. Бендюк ще кількома спотвореннями подій та категоричними запереченнями правдивості спогадів Тараса Бульби-Бровця: "У листопаді 1941 року німці ліквідували "Поліську Січ" в Олевську, Боровець демобілізував відділ і передав зброю. Дивно читати, що в цей час в Поліській січі було десять тисяч вояків. Очевидно, що таку кількість маленький Олевськ просто не вмістив би. Реальніше було б говорити про декілька сотень козаків, які допомагали німцям розчищати територію Житомирщини від більшовиків...
Так само дивно читати про бій в Шепетівці, який нібито провели бульбівці в цей час. Крім Тараса Боровця, ці факти не підтверджуються жодними документами чи згадками". І тут мушу розчарувати керівника Арт-кластеру Острозької академії. Не німці лікідовували "Поліську Січ", а Головна команда цього формуваня, згідно з наказом №21 від 16 листопада 1941 року, на знак протесту проти підпорядкування гітлерівській цивільній адміністрації та її наказу про знищення євреїв міста Олевська.
Більше того, згідно з розповідями очевидців, які подає в своїх спогадах Р.Петренко, напередодні розпуску "Поліської Січі" начальник штабу полковник Петро Смордський та сотник Кирило Сиголенко вночі вивезли з казарм кращу зброю та закопали біля Олевська. А згідно з архівними документами та розповіддю отамана, частина козаків після розпуску "Поліської Січі" перейшла у підпілля і продовжила свою діяльність в нових умовах уже під назвою Українська повстанська армія.
Тепер щодо того, чи було в УПА "Поліська Січ" 10 тися вояків. Як вище вже було сказано, в структуру збройного формування в УПА "Поліська Січ", окрім спецзагону "Поліська Січ" у кількості 1000 вояків, згідно з наказом Т.Бульби-Боровця №2, входила як резерв "організована в селах і містах народна міліція". Це підтверджують в своїх розвідках науковці, дослідники бульбівського руху Сергій Стельникович та Олександр Дарованець. Зокрема, Сергій Стельникович пише, що в окремих селах Олевщини поліція "Поліської Січі" нараховувла до 100 осіб. Оскільки Тарас Бульба-Боровець був комендантом народної міліції Сарненської та Олевської округ, де, згідно з німецьким розпорядженням, її кількість не повинна була перевищувати один відсоток від кількості населення, але в селах складати не менше 6 осіб, то, виходячи з цих розрахунків, поліський отаман не набагато перевищив цифру підлеглих йому вояків.
Нарешті, про Шепетівську операцію, проведення якої, як стверджує керівника Арт-кластеру Острозької академії, крім розповіді поліського отамана, "не підтверджується жодними документами чи згадками". Очевидно, що М.Бендюк не читав аналітичної довідки розвідвідділу групи армій "Південь" від 17 липня 1943 року, де в розділі "Ставлення до німців" сказано:
"Інколи мали місце випадки, коли банди свідомо щадили життя німців. Так, наприклад, персонал військово-продовольчого складу в Шепетівці перебував під вогнем тільки до тих пір, поки не був підпалений склад. Командир підкреслив, що він веде боротьбу не проти окремих солдатів, а лише хоче паралізувати підвезення та постачання німців". А хто такої логіки бою дотримувався? Тільки в "Армії без держави" в розділі "Як трактувати ворогів" знаходимо: "Головними нашими ворогами являються не мобілізовані вояки регулярних армій Німеччини та Росії, а нацистська та комуністична партії і їх злочинна служба безпеки та партійні війська НКВД та есесівці".
Гадаю, "Выписка из оперативной сводки УШПД № 44 о деятельности украинских националистических отрядов, именующих себя "Армия Тараса Бульбы", в Пинских лесах (по состоянию на 6 декабря 1942 г.)" також опосередковано розповідає про Шепетівську операцію: "По ж.д. Чернигов – Шепетовка (до 15 ноября не работала (очевидно, не працювала через напад бульбівців –І.О.), проходит много эшелонов с населением, хлебом и скотом".
Оце й уся "оригінальність" керівника Арт-кластеру Острозької академії Миколи Бендюка.
