Тарас Бульба-Боровець у контексті подій на Поліссі 1940–1942 рр.
Одні з дослідників говорять, що Тарас Боровець був агентом НКВД, інші вважають його непогрішимим месією і додають йому багато вигаданих фактів. Як, наприклад, що він проголошував відновлення Незалежності України в Сарнах у липні, чи що в нього вже тоді було 10 тисяч козаків.
У соцмережах у зацікавлених осіб розгорнулася полеміка стосовно особи отамана Волинської січі Тараса Бульби-Боровця. Тому й я вирішив озвучити свою думку, яка не співпадає з полярними думками дослідників, тим більше, що в цих подіях брав участь мій дядько Андрій Луцик.
Одні з дослідників говорять, що Тарас Боровець був агентом НКВД, а інші вважають його непогрішимим месією і додають йому багато вигаданих фактів. Як, наприклад, що він проголошував відновлення Незалежності України в Сарнах у липні, чи що в нього вже тоді було 10 тисяч козаків.
Отже, ще на початку травня 1941 року крайовий провідник ОУН(р) Іван Климів-"Легенда" своїм розпорядженням визначив на кожну область національні революційні проводи, які складалися з голови обласного управління, коменданта міліції, військового коменданта, голови обласної господарської управи, керівників транспорту, народної освіти тощо. Подібні національні проводи були призначені й на кожен округ та район на західноукраїнських землях. Усі ці уряди були сформовані до 20 травня 1941 року.
Таким чином, коли німецька армія розпочала наступ на Радянський Союз, ОУНівські структури вже були готові розпочати опанування звільнених від більшовиків західноукраїнських теренів.
30 червня 1941 року Національні Збори, що засідали у будинку львівської "Просвіти", проголосили Акт відновлення Української Держави. Проте розпочати повноцінну роботу уряду не вдалося: німецька окупаційна влада ліквідувала проголошену Українську Державу та заборонила діяльність українських урядових структур. 5 липня 1941 року було заарештовано Степана Бандеру, 9 липня у Львові — Ярослава Стецька, а більшість членів уряду опинилися в німецьких концтаборах.
Попри це, сітка ОУН, незважаючи на арешти провідних діячів, продовжувала проголошувати Акт відновлення Української Держави та формувати органи української влади на місцях. На початку липня 1941 року наказом Рівненської обласної управи мого дядька Андрія Луцика було призначено головою окружної управи в місті Сарни. Уже 8 липня Луцик як голова округи їздив по районах Полісся, проголошував Акт відновлення незалежності України, призначав голів районних управ та комендантів міліції.
Події цих днів детально описані в газеті "Самостійність", що виходила на Костопільщині. Зокрема, у публікації "Проголошення самостійності в Костопольській окрузі" подано розгорнутий опис масових мітингів, богослужінь, складу президій, імен керівників окружного й районного рівня, а також повний текст Акту проголошення Української Держави. Принципово важливо, що в жодному з цих матеріалів не згадується ім'я Тараса Бульби-Боровця, що дозволяє зробити висновок про його відсутність у процесі організації державницьких акцій ОУН у регіоні в липні 1941 року.
Роман Петренко ("Омелько") у своїх спогадах підтверджує, що він разом із "Грицем" (Георгієм Рибаком) та головою Сарненської окружної управи Андрієм Луциком їздив по мітингах на червоній пожежній машині, відібраній у відступаючих більшовиків.
Петренка було призначено заступником голови окружної управи з питань освіти. Разом із ним до управи увійшли М. Гадзяцький, В. Теодорович, А. Хижняк та інші. У липні 1941 року Роман Петренко разом з Андрієм Луциком і головою міста Сарни А. Маринюком брав участь у перепохованні 277 в'язнів сарненської тюрми, замордованих більшовиками.
На початку липня 1941 року відбулися також зміни в керівництві окружного проводу ОУН: замість Георгія Рибака ("Гриця") було призначено Івана Литвинчука ("Дубового"). У цей період у Сарнах почали формуватися "спеціальні відділи окремого призначення", які мали військовий характер і займалися вишколом молоді та підготовкою до збройної боротьби. Про це Роман Петренко детально пише у книзі "За Україну, за її волю", зазначаючи, що в Сарнах такий відділ налічував близько 275 осіб. Першим комендантом був Євген Лашин ("Гордій"), а після його переходу в підпілля — сотник армії УНР Микола Диткевич.
Читайте також: Брати по зброї. Як бандерівці та петлюрівці "Костопільську Січ" створювали
Саме на цьому етапі виникає принципове розходження між спогадами Романа Петренка та твердженнями Тараса Бульби-Боровця, викладеними у книзі "Армія без держави". Боровець стверджував, що вже в липні 1941 року був окружним комендантом міліції в Сарнах, а його заступником був сотник Диткевич, якому він нібито передав міліцію 20 серпня 1941 року. Однак Петренко, як безпосередній учасник і заступник голови управи, чітко вказує, що до листопада 1941 року Боровець не входив до складу окружної адміністрації, а посаду коменданта міліції обіймав спочатку Михайло Грушко, згодом — Микола Диткевич. Лише після відходу Диткевича до підпілля в листопаді (тобто вже після Олевська) Тараса Боровця було призначено комендантом української поліції в Сарнах.
На постаті Бульби-Боровця варто зупинитися окремо. Петренко характеризує його як людину схильну до авантюризму, яка заради реалізації власних задумів часто перебільшувала свою роль і намагалася справити враження на співрозмовників. У спогадах Петренка описано поїздку до Львова разом із Боровцем, де той намагався налагодити контакти як з бандерівцями, так і з мельниківцями, приписуючи собі роль головного організатора Полісся — і адміністративно, і військово. Насправді ж, як зазначає Петренко, у той час про "Поліську Січ" як сформовану структуру на Поліссі майже не чули: формування лише розпочиналося і налічувало менше двох сотень не вишколеної молоді без командного складу.
Саме ці обставини викликали невдоволення керівників ОУН. Після доповіді Петренка Андрію Луцику та "Дубовому" було вирішено зустрітися з Боровцем і з'ясувати його політичні позиції. Зустріч відбулася в середині серпня 1941 року в Березному, в домі священика о. М. Павловського. Присутніми були Андрій Луцик, голова Костопільської управи В. Стефанович, Роман Петренко та Тарас Боровець. Боровець заявив, що є республіканцем, визнає зверхність Державного центру УНР і діє з його наказу, хоча авторитет ОУНівської адміністрації визнає. Але очевидно що Андрій Луцик порекомендував Боровцю покинути Рівненщину, оскільки Тарас Боровець не хоче підкорятися керівництву ОУН. Після цієї розмови Боровець залишив територію, підконтрольну ОУН, і перейшов із відділом до Олевська на Житомирщині.
Важливим для розуміння постаті Бульби-Боровця є також документ, оприлюднений істориком Андрієм Жив'юком, який зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України в Києві. Йдеться про Вказівку наркома внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова начальникові УНКВС у Рівненській області Роману Крутову від 11 листопада 1940 року. У цьому документі, зокрема, зазначено:
"Затриманого вами емісара УНР — Боровця Тараса — ретельно допитати. Встановити через нього решту емісарів УНР, які прибули в різний час на нашу територію. У випадку, якщо Боровець дасть відверті покази, видасть відомих йому емісарів та інших учасників організації, вкаже місця зберігання зброї, вивчити можливості вербування його і за отримання позитивних результатів завербувати його. Звільнення Боровця з-під варти відповідним чином легендувати. Про виконання моїх вказівок доповісти 1 грудня 1940 року".
Цей документ принципово важливий, оскільки підтверджує, що ще до початку німецько-радянської війни Тарас Боровець перебував у полі зору радянських спецслужб як емісар УНР, він був затриманий й НКВС розглядало можливість його вербування. Ця обставина дозволяє по-новому подивитися на обережність, маневрування та суперечливість його політичної поведінки в 1941 році. Імовірно Тарас Боровець підписував якийсь документ про співпрацю з НКВС, бо інакше його не випустили б. Але також очевидно, що в подальшому він не співпрацював з енкаведистами, навіть попри те, що пізніше й вів переговори з радянською партизанкою, які, очевидно, знали про затримання органами НКВД Т. Боровця (О.Лукін).
З відходом фронту на захід і встановленням німецької адміністрації українська влада на Поліссі почала ліквідовуватися, розпочалися арешти членів ОУН. Провідні керівники пішли в підпілля. Уже в серпні 1941 року змушений був піти в підпілля й Андрій Луцик, а його місце голови окружної управи зайняв Роман Петренко. У листопаді 1941 року німці ліквідували "Поліську Січ" в Олевську, Боровець демобілізував відділ і передав зброю. Дивно читати, що в цей час в Поліській січі було десять тисяч вояків. Очевидно, що таку кількість маленький Олевськ просто не вмістив би. Реальніше було б говорити про декілька сотень козаків які допомагали німцям розчищати територію Житомирщини від більшовиків.
Після того як Бульба розпустив Поліську січ, він повернувся в листопаді 1941 року до Сарн, де попросив Романа Петренка видати йому якусь довідку, щоб вільно пересуватися краєм. Петренко йому таку довідку зробив, призначивши керувати сарненською поліцією, але вже в січні 1942 року, Боровець був попереджений про можливий арешт і оголошену нагороду за його голову, та остаточно пішов у підпілля.
Так само дивно читати про бій в Шепетівці, який ніби то провели бульбівці в цей час. Крім Тараса Боровця ці факти не підтверджуються жодними документами чи згадками. Я думаю, що в своїх спогадах отаман багато чого повигадував й сам в те все повірив, як наприклад факт, який озвучив доктор історичних наук Андрій Жив'юк: "Т. Боровець розповідає у спогадах про відвідини наприкінці липня 1940 р. у Варшаві могили генерала В. Сальського, де він "віддав ще один поклін своєму воєнному міністрові". Насправді В. Сальський помер у Варшаві 5 жовтня 1940 р.".
