Не минуле псує українсько-польські стосунки, а маніпуляції ним
У польському публічному дискурсі останніх років дедалі частіше лунає твердження, що погіршення українсько-польських стосунків зумовлене "важким історичним минулим". Мовляв, саме невирішені питання пам'яті та інтерпретації подій ХХ століття неминуче тягнуть наші суспільства до конфлікту. Однак соціологія дає іншу картину.
У польському публічному дискурсі останніх років дедалі частіше лунає твердження, що погіршення українсько-польських стосунків зумовлене "важким історичним минулим". Мовляв, саме невирішені питання пам'яті та інтерпретації подій ХХ століття неминуче тягнуть наші суспільства до конфлікту.
Однак соціологія дає іншу картину. Дані Центру дослідження громадської думки (CBOS), які відстежують ставлення поляків до українців упродовж тривалого часу — з 1993 до 2025 року, — показують чітку динаміку змін. Рівень симпатій і антипатій не був сталим: він зростав і падав у різні періоди, попри те, що історичне минуле залишалося незмінним. Той самий історичний "багаж" у різні роки супроводжувався принципово різним суспільним настроєм.
Особливо показовими є останні роки. Після 2022 року соціологія фіксує погіршення ставлення поляків до українців — зростання частки негативних оцінок і зменшення симпатій. І це відбувається не на тлі відкриття нових історичних фактів чи переосмислення минулого, а за відсутності будь-яких змін у самому історичному знанні.
З 2022 року й дотепер не з'явилося жодних нових досліджень, які могли б суттєво змінити розуміння польсько-українського конфлікту в минулому або викликати нову хвилю суспільних емоцій. Наукове поле залишається тим самим — складним, дискусійним, але не новим. Так само не відбулося зростання кількості людей, які безпосередньо пам'ятають події польсько-українського протистояння: з плином часу їх стає дедалі менше, а не більше, і їхній прямий вплив на суспільні настрої об'єктивно зменшується.
Отже, ми маємо очевидний парадокс: за відсутності нових історичних чинників соціологія фіксує погіршення ставлення. Єдине переконливе пояснення цього процесу полягає не в минулому самому по собі, а в тому, як і з якою метою це минуле використовується сьогодні.
Історія дедалі частіше стає інструментом сучасної політики: способом мобілізації емоцій, аргументом у внутрішніх суперечках, зручним поясненням для рішень, за які не хочуть брати відповідальність. Посилання на "погане минуле" дозволяє перекласти провину з сьогодення на історію, з живих політичних акторів — на події столітньої давнини.
Ми не здатні змінити минуле. Воно є таким, яким воно було — з трагедіями, злочинами та болісними сторінками. Але ми зобов'язані відповідально ставитися до нього. Ми не відповідаємо за минуле, але відповідаємо за пам'ять про нього — за те, як її формуємо, як про неї говоримо і як використовуємо в політичних цілях.
Особливо тривожним є те, що погіршення ставлення до українців відбувається на тлі повномасштабної війни Росії проти України. Війни, у якій українці захищають не лише власну незалежність, а й безпеку Польщі та всієї Європи. Український опір сьогодні стримує ту саму імперську загрозу, яка історично завжди була головною небезпекою і для України, і для Польщі.
Те, що за цих умов історія використовується для загострення взаємин, свідчить, що найважливіші уроки про природу російської загрози, спільної для наших народів, досі не засвоєні.
