Поминальні дні на Байковому кладовищі

На толоці на Байковому кладовищі нас була невелика щопта - кілька співробітників Музею шістдесятництва, Олена Лодзинська, Олесь Біляєв, Олександр Ткачук, і приятель Музею, тобто я. Добре було б зробити таку толоку на поминальні дні традиційною, із залученням ширшої громадськості, адже окремі славні Українці не мають спадкоємців, які б могли доглядати за могилами — наприклад, славна свята українська родина Світличних.

Ми мали при собі деякий струмент — сапку, віник, ганчірки, мийки, воду, рукавиці і наші пари рук. Почали зі спільної могили Івана і Леоніди (Льолі) Світличних, а потім перейшли не дуже далеко на пагорб до Надії Світличної. Я називав її Надійкою ще зі своїх 13 років, з 1968 року, коли цвіт дисидентства вітав мого тата з 50-річчям у нашій яремчанській хаті. Сподіваюся, що невдовзі вийде книжка спогадів про Надійку, де я описую наше знайомство і спілкування.

Перед тим, як зробити гак до могили Надії Світличної, ми не могли пройти повз три знакові поховання — Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого. Ці могили доглянуті, але Олена Лодзинська вирішила посадити свіжі квітки з цибульками у ґрунт.

Поряд з могилою Надії Світличної похована родина знаменитих перекладачів-шістдесятників, Євгена Поповича й Ольги Сенюк. Вони приятелювали зі шістдесятниками і перебували в їхньому силовому полі. В їхньому доробку — ціла бібліотека західноєвропейських літератур. З Олександром Ткачуком згадували Поповичів переклад роману Гессе "Гра в бісер", в якому опубліковані віршовані переклади Ліни Костенко.

Недалеко від цих могил похована ще одна видатна родина, могили яких ми прибирали. Це Микола Руденко і його дружина Раїса. Відтак ми перейшли на геть зовсім іншу дільницю, де поховані Євген Сверстюк і Валерія Андрієвська, перший директор Музею шістдесятництва Микола Плахотнюк і Михайлина Коцюбинська, небога класика української літератури Михайла Коцюбинського. Там ми зустрілися і познайомилися з внучкою Михайлини Коцюбинської Катериною. На цій дільниці — свіжі могили новітніх українських пасіонаріїв. Переконаний, що якби брати Роман і Василь Ратушні народилися раніше, вони б були частиною дисидентського руху

На центральній алеї, куди ми спустилися, я планував відвідати могили дуже близьких мені людей і вирішив покласти на їхні могили маленькі пасочки. На могилі Леся Танюка, до якого недавно доєдналася Неллі Корнієнко, виднівся шматок паски, тож моя пасочка була там органічна. Відтак я поклав пасочку на хрест Віталія Шевченка, де разом із ним спочиває його названий син Євген Олефіренко, який загинув на фронті, на могилу Володимира Андрійовича Василенка і трохи далі — на могилу В'ячеслава Чорновола. Там моя пасочка була теж дуже до речі, з двома яйцями і двома пластиковими склянками з вином.

Йдучи цвинтарем, я зробив кілька світлин знакових для української літератури, історії, культури, науки осіб. З тими, з якими ми жили в одній епосі, мені поталанило бути знайомим і спілкуватися. Валерій Шевчук, Анатолій Дімаров, Всеволод Нестайко, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, Оксана Петрусенко, Олександр і Платон Білецькі. Трохи внизу від центральної алеї ми побачили могилу закатованої росіянами журналістки Вікторії Рощиної. В пані Олени Лодзинської залишалися квіти, і ми вирішили посадити на її могилу. А насамкінець провідав свого близького приятеля Олексія Підлуцького, теж із "хлопоманів", як і Володимир Антонович, прах якого похований у колумбарії недалеко від крематорію.

Більшість людей, яких я згадав, для мене не просто імена з підручників й енциклопедій. З більшістю із них я спілкувався і, наважусь сказати, приятелював, що справило на мене значний вплив.

На жаль, не можу оминути теми занедбаності найвідомішого київського кладовища. Лише центральна алея і ще декілька місць виглядають більш-менш. Чимало по цвинтарю поламаних огорож, повалених дерев, потрощених могил, сміття де прийдеться, але це — окрема тема.