Приватне колекціонування — не загроза культурній спадщині

Приватні збирачі протягом століть зберігали твори, документи й артефакти, які ставали основою музейних фондів. І сьогодні вони продовжують зберігати, досліджувати, реставрувати та повертати у публічний простір величезний масив української культури. Фінансують каталоги, виставки й наукові дослідження, створюють приватні музеї та відкривають суспільству те, чого держава не встигла побачити, належно оцінити або зберегти.

 

Проєкт Закону №15436 "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України "Про музеї та музейну справу" щодо впорядкування недержавної частини Музейного фонду України і розвитку приватного колекціонування" нарешті мав би зрушити з мертвої точки питання правового статусу приватних колекцій в Україні.

Натомість він уже зрушив чималі хвилі у Facebook.

Комусь вигідно називати правове врегулювання приватного колекціонування "репресіями проти власників". Комусь — "легалізацією грабіжництва". І ті, й інші маніпулюють крайніми сценаріями, замість того, щоб професійно обговорювати законопроєкт, його можливості та необхідні уточнення.

Ба більше, у цій полеміці нас уже встигли позначити й записати до "солідарних" без будь-якого дозволу, погодження чи навіть розмови.

Тож маю публічно засвідчити свою позицію.

Журнал "Антиквар" — профільне видання про мистецтво і колекціонування, яке вже двадцять років послідовно вивчає, підтримує та популяризує приватне колекціонування.

Ми знаємо цю сферу не з теоретичних висновків. Упродовж двох десятиліть працюємо з колекціонерами, приватними й державними музеями, дослідниками, реставраторами та архівами. Публікуємо зібрання, повертаємо твори й імена в історію мистецтва, створюємо каталоги, виставкові та дослідницькі проєкти.

Приватне колекціонування — не периферія культурного процесу. Воно є важливою частиною й одним із фундаментів національної культурної спадщини.

Приватні збирачі протягом століть зберігали твори, документи й артефакти, які ставали основою музейних фондів. І сьогодні вони продовжують зберігати, досліджувати, реставрувати та повертати у публічний простір величезний масив української культури. Фінансують каталоги, виставки й наукові дослідження, створюють приватні музеї та відкривають суспільству те, чого держава не встигла побачити, належно оцінити або зберегти.

Так само з історії та практики державних музеїв ми точно знаємо: їхнє повноцінне функціонування неможливе без приватної підтримки — ні вчора, ні сьогодні. Поповнення колекцій, реставрація, дослідження, виставкові проєкти, видання каталогів і розвиток музейної інфраструктури завжди спиралися й продовжують спиратися на колекціонерів, меценатів, дарувальників і приватних партнерів.

Державні музеї та приватні колекції не є конкурентами. Вони є взаємопов'язаними частинами єдиної системи збереження культурної спадщини.

Водночас приватне колекціонування досі не має в Україні сучасного і зрозумілого правового статусу.

Відсутність правил не захищає колекціонера — вона залишає його у правовій невизначеності.

Відсутність механізмів обліку не захищає культурні цінності — вона робить їх невидимими для науки, суспільства і держави.

Законопроєкт №15436 можна і потрібно професійно доопрацьовувати: уточнювати процедури експертизи, гарантії права власності, порядок оскарження, захист конфіденційної інформації та запобіжники від свавільних рішень.

Але це не скасовує головного: приватне колекціонування має бути визнане законом як легітимна, суспільно важлива і культуротворча діяльність.

Саме тому я не поділяю ані висновків Інституту археології НАН України, який представляє законопроєкт майже як механізм легалізації грабіжницьких розкопок, ані допису Святослава Шеремета, де правове врегулювання подається як репресивний наступ на приватних власників.

Вважаю обидві аргументації значною мірою маніпулятивними. Вони зводять складну й давно назрілу законодавчу ініціативу до найбільш загрозливих сценаріїв та фактично підміняють професійне доопрацювання закликом залишити все як є.

Окремо зазначу: Видавничий дім "Антиквар" не уповноважував Святослава Шеремета представляти нашу позицію, не погоджував його текст і не приєднувався до його висновків. Позначати "Антиквар" і проголошувати нашу солідарність без дозволу та погодження — щонайменше некоректно.

Як головна редакторка журналу "Антиквар" і директорка Видавничого дому "Антиквар" я публічно засвідчую підтримку законопроєкту №15436, його подальшого фахового опрацювання та ухвалення.

Двадцять років нашої роботи доводять: приватне колекціонування — не загроза культурній спадщині.

Це жива й дієва система, завдяки якій культурна спадщина зберігалася в минулому, зберігається сьогодні, досліджується і повертається суспільству.

Олексій Мустафін: Маніфест відчаю. Ненароджена федерація як "дозвіл" на незалежність?

"Моїм вірним австрійським народам" - саме так починається звернення Карла I, останнього австрійського імператора, до своїх підданих, яке до історії відтак увійшло під неофіційною назвою "Маніфеста народів". У ньому цісар оголосив про намір перетворити австрійську частину "ввіреної йому" держави - або ж Цислейтанії - на федерацію. В якій кожний з народів в її складі утворив би "свою власну державну одиницю на території, яку він населяє".

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"