Одинадцять ксьондзів, до двох тисяч поляків та один радянський агент: російська ІПСО, яка не "злетіла"?
Уранці 5 липня 2026 року керівник українського Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко повідомив у своєму телеграм-каналі, що російська ФСБ готує інформаційну операцію, спрямовану на розкол між Польщею та Україною. "Співробітники фсб рф, - йшлося у його дописі, - планують оприлюднити сфальсифіковані документи щодо подій Другої світової війни, а саме – Волинської трагедії на 5 липня, щоб спробувати підірвати українсько-польські відносини. Російські державні медіа мають задачу розносити цю історію".
Уранці 5 липня 2026 року керівник українського Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко повідомив у своєму телеграм-каналі, що російська ФСБ готує інформаційну операцію, спрямовану на розкол між Польщею та Україною. "Співробітники фсб рф, - йшлося у його дописі, - планують оприлюднити сфальсифіковані документи щодо подій Другої світової війни, а саме – Волинської трагедії на 5 липня, щоб спробувати підірвати українсько-польські відносини. Російські державні медіа мають задачу розносити цю історію".
І дійсно: за кілька годин на вебсайті російської спецслужби з'явилося повідомлення під назвою "Як українські чекісти ліквідували ката Волині – Дмитра Клячківського" [оригінальна пунктуація збережена – С.Р.]. Формально подію приурочили до річниці утворення так званої Особливої групи НКВД СРСР. Фактично було зрозуміло: йдеться про чергову спробу держави-агресора підлити бензину у вогонь давніх історичних суперечок, послабивши тим самим допомогу воюючій Україні.
Адже момент було обрано напрочуд "вдало": у стосунках між Варшавою та Києвом виникло чергове загострення, спричинене різним ставленням до Української повстанської армії (УПА), а у Польщі менш ніж за тиждень відбуватимуться заходи у "День пам'яті поляків – жертв геноциду, скоєного ОУН та УПА на східних кресах Другої Польської Республіки", приурочений до подій липня 1943 року, коли Дмитро Клячківський – "Клим Савур" був командиром УПА на Волині. Тож організатори провокації вочевидь розраховували, що вона впаде у благодатний ґрунт. Тим паче, що, як і попереджав Коваленко, новину упродовж дня підхопили не лише різноманітні пропагандистські ресурси та тематичні групи у соціальних мережах, але й провідні російські медіа.
Разом з повідомленням у ФСБ опублікували й "розсекречений архівний документ" - повідомлення радянського НКГБ про "встановлення особи одного з ініціаторів Волинської різанини командира УПА-Північ – Дмитра Клячківського, історичну довідку про його ліквідацію українськими чекістами у лютому 1945 року та фотоматеріали".
Утім, насправді документи не є ані новими, ані "ексклюзивними". Їхні примірники зберігаються у агентурній справі[1] "Щур", яку завели на Клячківського радянські спецслужби, та після розкриття Україною архівів колишнього КГБ є доступні для дослідників. Зокрема, їх використав у своїй книзі про "Клима Савура" рівненський історик Ігор Марчук.
А от саме повідомлення чи-то пак "історична довідка" виявилося значно цікавішим. І мова не лише про заголовок, до якого з пропагандистською метою включили згадки про Клячківського як "ката Волині" та неіснуючих "українських" чекістів – позаяк НКВД та НКГБ УРСР були всього-на-всього територіальними підрозділами установ у Москві. Адже нижче йшлося про дві улюблених теми радянської та російської пропаганди: "дані про співробітництво українських націоналістів з гітлерівцями та вчинювані ними злочини проти мирного населення".
Як приклад автори "історичної довідки" навели повідомлення одного з керівників НКГБ про те, що "один з наших агентів групи "НУЦ" 18 липня 1943 року був "свідком масового винищення польського населення, що мешкає у м. Володимир-Волинську". У документі зазначалося, що "[…] Під час богослужіння в костелах бандерівцями було вбито 11 ксьондзів та до 2000 поляків на вулицях міста"".
"…Наведені конкретні факти, зібрані очевидцем звірств, які вчинені бандерівцями у м. Володимирі Волинському"
Серед доданих до "історичної довідки" матеріалів самого донесення НКГБ оприлюднено не було. Відповідь на питання, чому, проста: російська спецслужба вже зробила це раніше. Ще восени 2022 року ФСБ опублікувала два[2] документи про події польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни, одним з яких і було це повідомлення. Як і тепер у інформаційній довідці до документів під назвою "Документи наркомату держбезпеки СРСР про геноцид поляків бандерівськими бандами на Волині" [в оригіналі "на Волыне" - С.Р.] йшлося про те, що "улітку 1943 року ОУНівський терор по відношенню до польського населення сягнув свого апогею", про "наведені конкретні факти, зібрані очевидцем звірств, учинених бандерівцями у м. Володимирі Волинському", а також, що "відповідальність за цю різанину мирних польських громадян несе "головнокомандувач УПА" Дмитро Клячківський (псевд. "Клим Савур"; ліквідований радянськими органами безпеки)".
Попри твердження російських пропагандистів про зібрані очевидцем "конкретні факти", насправді воно є доволі далеким від реальності.
У донесенні радянського агента "Паші" йдеться, що інший агент на псевдо "Нуц" 18 липня 1943 року начебто став свідком "масового винищення українськими націоналістами-бандерівцями польського населення, яке мешкає у м. Володимирі-Волинську. Під час богослужінь у костелах бандерівцями було вбито 11 ксьондзів та до 2.000 поляків на вулицях міста". Настільки масштабна акція з такою великою кількістю жертв протягом лише одного дня неодмінно потребувала б залучення до її проведення значних повстанських сил не лише з самого міста, але й з інших теренів.
Не слід забувати, що на той час Володимир був центром однієї з окупаційних округ, де знаходилася нацистська адміністрація, військовий гарнізон, поліцейські та безпекові підрозділи. Яким місцеве підпілля ОУН без допомоги зовні навряд чи могло б ефективно протистояти. Так само ані за часів міжвоєнної Польщі, ані під час Другої світової війни у Володимирі не було великої кількості католицьких церков. Обидва костели – Святих Йоакима та Анни й Розіслання Апостолів – розташовувалися у самому центрі міста поруч із будівлями, які займали окупаційні структури. Тому ця операція з убивства майже 2 тисяч населення та одинадцятьох католицьких священників мала б залишити якісь сліди у німецьких, українських або польських документах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Чи був геноцид? Документ із Волині 1943-го"
Однак жодної згадки про це у документальних джерелах не знаходимо. Ба більше, у одному зі звітів ОУН за липень 1943 року про так звані "протипольські акції" на території Волині навпаки стверджується, що акція "зовсім не пройшла у містах Володимирі, Горохові та Устилугському та Вербському районі".
Немає згадок про антипольську акцію у Володимирі у цей період ні в німецьких, ані у польських матеріалах. І, попри все моє скептичне ставлення як до надійного джерела, про липневий напад на місто не йдеться навіть у післявоєнних реляціях очевидців з книги Владислава та Еви Семашків. Навпаки, автори стверджують, що "11 липня 1943 року і в наступні дні Володимир після липневих різанин заполонили вцілілі утікачі з Володимирського та Горохівського повітів. […] Використовуючи ту трагічну ситуацію, німці організували після 11 липня 1943 року з уцілілих поляків відділ шуцманшафту та допоміжної поліції, тобто 107-й батальйон шуцманшафту або жандармерії".
Тож можна з упевненістю стверджувати, що донесення радянського агента не лише не містить "конкретних фактів", але й що сам агент навряд чи був свідком будь-якої акції у Володимирі. Він радше або переказав десь почуті чутки про події польсько-українського конфлікту або узагалі повністю чи частково вигадав цю конкретну історію. Втім, не можна виключити й варіант, що повідомлення агента "Нуц" міг та само спотворити та перекрутити вже наступний звітодавець "Паша".
Про самих згаданих у повідомленні НКГБ радянських агентів відомо небагато. Виявити сліди "Нуца" у архівах мені, наразі, не вдалося. Натомість на довідку за підписом "Паші" я натрапив у справі-формулярі[3] "Бик" з архіву Служби зовнішньої розвідки, яку чекісти завели з метою оперативної розробки керівника "Поліської Січі" Тараса Боровця – "Бульби". У документі йшлося про те, що "знайомий вам француз ГРАБОВСЬКИЙ Антон (наш агент) у подальшому - "Цуз" має зв'язки у Рівному, довго служив у польській армії. "Цуз" зарекомендував себе виключно добре, добрий організатор, є командиром окремої групи нашого загону. Зустрічаємось з ним на консквартирах [конспіративних квартирах – С.Р.] не показуючи загону. "Цуз" 3-го травня доставив нам агента гестапо, другого агента гестапо допитав та убив. 1-го травня поставив на з.д. [залізниці – С.Р.] міну (Сарни) пошкодивши 22 вагони з угорцями, що прямували на схід. Усе перевірено".
Ця довідка цікава з кількох причин. У ній вказане псевдо радянського агента – "Цуз". Важлива деталь: при першій згадці через дефект паперу або друкарської машинки його можна прочитати і як "Нуз". Що виглядає аж надто подібно до агента "Нуц" з повідомлення НКГБ. Так само у обох випадках збігається терен – район Рівного, звідки надійшло (та де, вочевидь, діяв) донесення "Паші", й куди, треба думати, повернувся з Володимира інший агент. І де "має зв'язки" агент з повідомлення вже самого "Паші".
Така дивовижна подібність псевдо, а також не менш показовий збіг періоду та терміну дії викликає питання, чи не маємо справу з однією і тією самою особою? Адже подібні перекручування та спотворення псевдо, імен або назв у радянських документах часів Другої світової війни аж ніяк не були рідкісними випадками. Втім, аби однозначно відповісти на це питання, потрібні додаткові пошуки в архівах.
Тим паче, що певну зачіпку дає резолюція на довідці "Паші", в якій, серед іншого, вимагалося "на Грабовського завести с/ф [справу-формуляр – С.Р.], перевірити його за всіма обліками". Хоча наразі мені не вдалося встановити, чи така справа заводилася у 1943 році, а також якими були результати перевірки агента, в архіві Служби безпеки України було виявлено агентурну справу "Тропа", яку вже після війни чекісти завели на кількох зв'язкових ОУН. Одним з фігурантів у ній проходив Антон Грабовський.
З матеріалів справи дізнаємося, що Грабовський народився у 1921 році у Грубешівському повіті на території сучасної Польщі, мав також інше ім'я Петро Вараниця (або Верениця), у період 1946-1947 років належав до ОУН та УПА та мав повстанське псевдо "Байда". 1950 року у складі кур'єрської групи планував нелегально перейти кордон для доставки пошти від закордонного осередку ОУН керівникам підпілля на Західній Україні, однак разом з іншими підпільниками був викритий комуністичними спецслужбами завдяки провокації їхнього агента Леона (Леоніда) Лапинського – "Зенона". На жаль у справі нічого не говориться про діяльність Грабовського у період до 1946 року. Однак деякі подробиці дізнаємося з монографії Ігоря Галаґіди "Провокація "Зенона"".
У біографічній довідці на Грабовського, який фігурує тут під іменем Петро Варениця – "Байда", йдеться, що він був членом ОУН ще з 1939 року, з початком німецько-радянської війни долучився до однієї з похідних груп ОУН, а наступного року був арештований нацистами на сході України. Після звільнення повернувся на Холмщину, де до 1945 року був стрільцем у відділі Михайла Кураса – "Крапки", а потім у сотні Євгена Ящука – "Дуди". Тож якщо тут дійсно йдеться про ту саму особу, то згаданий вище радянський агент постає перед нами як член українського підпілля або ж узагалі як подвійний агент. Що змушує доволі критично та прискіпливо поставитись до тієї інформації, яку він повідомляв совєтам.
Провокація, яка не "злетіла"?
Восени 2022 року, коли ФСБ уперше оприлюднила повідомлення Судоплатова про Володимир, новину поширила ціла низка російських пропагандистських ресурсів та державних медіа. Однак тоді в Україні та Польщі вона лишилася майже непоміченою на фоні триваючої агресії, яку у лютому розпочала проти нашої країни Москва.
Лише за два роки на подію уперше звернули увагу польські дослідники. Професор Ґжеґож Грицюк з Вроцлавського університету зазначив, що документ – це "класична дезінформація та "фальшивка". Документ радянського агента, нібито нещодавно розсекречений ФСБ, польським історикам був, зрештою, відомий з 2008 року".
Натомість історик з Ряшівського університету Ян Пісулинський вважав його "оригінальним, однак – на думку польських істориків – цілковито неправдоподібним". Та найбільш показовою виявилася, мабуть, реакція одного з найвідоміших дослідників польсько-українського конфлікту Ґжеґожа Мотики. У колонці для "Ґазети Виборчої" він охарактеризував документ як такий, що має "ще більший потенціал спричинити обурливу дискусію", позаяк про нього "можна сказати, що то і правда, і неправда водночас". "У результаті, - стверджував Мотика, - справа легко може дійти до "дискусії", коли українці говоритимуть, що поляки у Володимирі Волинському не загинули, а поляки – що може краще то перевірити, адже гинули на околицях".
Про цьогорічну російську провокацію у Польщі написали одразу декілька провідних медіа, причому переважно у доволі критичній тональності. Деякі навіть процитували допис керівника українського Центру протидії дезінформації з поясненнями мети, яку переслідували спецслужби та пропагандисти Москви. Але, пролунали й інші думки. Історик Дам'ян Марковський з Інституту Пілецького хоча й припустив, що опублікований росіянами документ може бути фальшивкою, однак звинуватив у маніпуляціях і українську сторону. А у статті на порталі "Historia", присвяченій польсько-українському конфлікту часів Другої світової війни, її автор у черговий раз згадав про начебто наказ "Клима Савура" про знищення польського населення, навівши сфальсифіковану "цитату" з нього.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Друже Рубан!" Використання фальсифікатів в дискусіях про Волинь"
Тож обидва минулі рази російські спроби запуску "історичної" ІПСО фактично закінчилися нічим. Однак чи третя спроба так само розділить долю "попередників", чи все ж таки на фоні останніх подій їй удасться "злетіти", покажуть найближчі дні.
[1] Справа, яка заводилася радянськими спецслужбами з метою оперативної розробки особи або групи осіб, у тому числі з використанням агентури.
[2] Інший документ стосується подій лютого 1943 року у польській колонії Паросля на Рівненщині. Йому присвячена окрема стаття, яка невдовзі має вийти на сайті "Історична правда".
[3] Справа, яка заводилася чекістами з метою оперативного обліку особи, про яку існували дані про можливість проведення так званої "підривної діяльності" проти Радянського Союзу.
