Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

 

Це один з найепічніших кадрів Війни за Незалежність України, і тут зображений один з кращих українських воїнів сучасності - "Борцуха" (хоча значна кількість його товаришів у некрологах назвали його "Борець").

Сергій "Борцуха" на цьому фото - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО у перші дні великого вторгнення з гранатометом та трьома пострілами до РПГ-7 їде по мосту в Ірпінь, щоб зупинити на велосипеді російські бронетанкові колони у десятки кілометрів довжиною, які рвались на Гостомель, Ірпінь та Бучу. Хаос, паніка, страх, кинуті машини, біженці тікають, але знайшлись ті, хто попри все пішли назустріч смертельній загрозі. Велосипеди та гранатомети проти танків, авіації, балістичних ракет - так це було, і воля, характер, масовий героїзм кращих людей, який рвались у бій, змінили хід битви та хід світової історії на користь України.

Фото зробив воїн-доброволець групи "Тенгрі" Володимир Миронюк, позивний Джон.

"Тенгрі" - найрезультативніший та найвідоміший в діючий армії снайпер, зібрав кращих бійців, які мали великий досвід війни на Донбасі, і повів їх у бій за Київ. Це були справжні "тигри", які шукали ворога та шукали бою, і були готові віддати своє життя заради зупинки та знищення ворога. Саме такі герої розгромили російський наступ під Києвом та інших фронтах перших днів вторгнення.

"Борцуха" загинув кілька днів тому внаслідок авіаудару ворога, будучи командиром підрозділу морської піхоти. Його бойовий рахунок та рахунок підрозділу, яким він командував, встановити складно, бо він йде на багато сотень окупантів. "Борцуха" був одним із кращих на цій війні. Сильний, дієвий, завжди заряджений до бою, який завжди надихав та мотивував у бою власним прикладом.

Щирі співчуття рідним, близьким, друзям, бойовим товаришам, які мали щастя у своєму житті йти поруч разом з досконалим Воїном.

Слава і честь, Борець, слава і честь…

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.