"Перед зльотом – вітання!" Коли саме загинув Дмитро Вітовський, і що він зробив за два дні до смерті? Архів ЗУНР у Римі розкриває таємниці
Після загибелі Дмитра Вітовського 4 серпня 1919 року внаслідок авіакатастрофи, тогочасні українські ЗМІ назвали його "першим героєм" в "отсім важнім моменті історії українського народу", а також твердили, що він, "рвався дальше до чинного оружного діла визволяти Україну з чужих кайдан. І тут знайшов смерть. Впав як герой на чужій, не своїй землі, а рідня історія запише Його імя золотими буквами поруч імен славних козацьких гетьманів".
Коли звернемося до української Вікіпедії або сучасних досліджень, в яких фігурує легендарна постать для українського державотворення полковника Дмитра Вітовського (1887–1919), побачимо дату його трагічної смерті – 2 серпня 1919 р. Саме вона (окрім енциклопедичного гасла історика Миколи Литвина у виданні "Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія" (том 1, с. 271-272), де вказане 4 серпня 1919 р.), набула поширення у сучасних публікаціях. Зокрема цієї ж дати, 02.08.1919 р. дотримується й історик Павло Гай-Нижник, який присвятив цьому питанню окремий сюжет у статті 2009 р. в "Гуржіївських історичних читаннях". Вочевидь трагічна подія серпня 1919 р. набула таємничості відразу після самої авіатрощі, передбачаючи існування кількох версій щодо дня трагедії. Чи не тому на могилі полковника та його ад'ютанта Юліяна Чучмана (1895–1919) у Львові (з 1 листопада 2002 р.) вказано лише рік – 1919-й? (між тим, українська Вікіпедія щодо Ю. Чучмана вказує 04.08.1919 р. У монографічній публікації про Д. Вітовського – історика Володимира Великочого – також фігурує 2 серпня як дата його загибелі (див.: Великочий В. Вітовські в боротьбі за українську державність. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2024, с. 78-79; додаток № 16, с. 164, прим.*).
Відтак не вступаючи в історіографічні дебати про те, хто, коли і чому вказував 2 або 4 серпня 1919 р. (щодо останньої дати назвімо найперше тут працю Мирона Заклинського 1936-го та перевидання 1967-го – див. с. 118) пропонуємо звернутися до документів Посольства ЗУНР у Відні 1919–1922 рр., зокрема листування з дипломатичними місіями УНР, Українською ліквідаційною комісією та іншими установами з питань основної діяльності, документів щодо розгляду звернень фізичних осіб, фінансових документів, посвідок тощо. Сьогодні вони доступні усім охочим, а не лише дослідникам, як електронний ресурс "Архів ЗУНР у Римі" (фонд 1), зокрема, у нашому випадку, це опис 13, справа 17. Відтак не вдаючись до опису самої авіатрощі, в якій загинув Д. Вітовський (про це уважний читач може дізнатися самостійно), звернімо увагу на кілька документів, які збереглися у римському архівосховищі. Подаємо їх мовою оригіналу – німецькою – з потрібним перекладом українською.
Найперше – документ, датований 21 серпня 1919 р.
Legalisierte Abschrift und Übersetzung
Sterbeurkunde
Rauden, am 21. August 1919
Der Amtsvorstand Rauden hat angezeigt, dass der ukrainische Oberst Dmitri Witowskyj im Hagen 32 des Forstreviers Rauden am vierten August des Jahres tausend neunhundert und neunzehn vormittags um achteinviertel Uhr verstorben sei durch Absturz und Verbrennung eines Flugzeuges. Der Standesbeamte: Wichula m.p
Dass vorstehender Auszug mit dem Sterbe-Haupt-Register des Standesamtes zu Rauden O.S. gleichlautend ist, wird hiermit bestätigt ....
Rauden, am 2. Oktober 1919. Der Standesbeamte: Wichulla m.p.
(Amtssiegel mit der Umschrift): "K-Pr. Standesamt Rauden, Kreis Rybnik"
Beglaubigt, Oppeln, den 7.10.1919 (Amtssiegel)/Die Umschrift lautet:/ "Regierungspräsident zu Oppeln". Der Preußische Regierungspräsident; /: Auf der Rückseite:/ I.V. Dr. Gleske mp. Beglaubigt, Berlin, den 16. Oktober 1919 (Amtssiegel)'Die Umschrift lautet/, Deutsches Reich, Auswärtiges Amt" 96225 Das Auswärtige Amt des Deutschen Reichs. Im Auftrage (Unterschr. unles.)
Ukrainischer Text der Beglaubigung lautet: /"Nr.2562, Taxe gratis. Von der Ukrainischen Gesandtschaft in Berlin wird hiermit die Echtheit der vorstehenden Unterschrift beglaubigt. Der Akt wurde den Staatsgesetzen gemäß ausgefertigt.
Berlin, 23. Oktober 1919, J. Pawłowycz m.p. Direktor der Gesandtschaft. (Amtssiegel) "Gesandtschaft der ukrainischen Volksrepublik in Berlin"
Die genaue Übereinstimmung der vorstehenden Abschrift sowie der Übersetzung des ukrainischen Textes der Beglaubigung seitens der ukrainischen Gesandtschaft in Berlin – mit der mir vorgewiesenen
Original - Sterbeurkunde, de dato Rauden,
am 2. Oktober 1919, Nr.69, — wird von mir als gerichtlich beeideten
Dolmetsch für die ukrainische Sprache beglaubigt.
Wien, am 20. April 1922.
Переклад
"Завірена копія та переклад
Свідоцтво про смерть
Рауден, 21 серпня 1919 року
Адміністрація Раудена повідомила, що український полковник Дмитро Вітовський загинув 4 серпня тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятого року о 8:15 ранку внаслідок падіння та загоряння літака на ділянці № 32 лісового округу Рауден. Реєстратор: Віхула м.п.
Цим підтверджується, що наведений вище витяг повністю збігається з головним реєстром смертей реєстрації актів цивільного стану в Раудені О.С. ....
Рауден, 2 жовтня 1919 року. Реєстратор актів цивільного стану: Віхула м.п.
(Офіційна печатка з написом): "K-Pr. Реєстраційний відділ Рауден, округ Рибнік"
Засвідчено, Оппельн, 7 жовтня 1919 р. (офіційна печатка)/Напис:/ "Президент уряду Оппельн". Прусський урядовий президент; /: На звороті:/ I.V. д-р Глеске м.п. Засвідчено, Берлін, 16 жовтня 1919 р. (офіційна печатка) "Напис: Німецька Імперія, Міністерство закордонних справ" 96225 Міністерство закордонних справ Німецької Імперії. За дорученням (підпис нерозбірливий)
Український текст засвідчення має такий зміст: /"№ 2562, без мита. Українське посольство в Берліні цим засвідчує справжність наведеного вище підпису. Документ оформлено відповідно до державних законів.
Берлін, 23 жовтня 1919 р., Й. Павлович м. п., директор представництва. (Офіційна печатка) "Представництво Української Народної Республіки в Берліні".
Точну відповідність наведеної вище копії, а також перекладу українського тексту засвідчення, виданого українським посольством у Берліні, – оригіналу свідоцтва про смерть, датованого Рауденом 2 жовтня 1919 року, № 69, яке мені було пред'явлено, - я, як присяжний перекладач української мови, засвідчую.
Відень, 20 квітня 1922 року".
Цікаво, що цей документ засвідчив Олександр Кулачковський (1865–1929) як присяжний перекладач. Про нього майже нічого невідомо, відомо, що він 1929 р. відійшов у засвіти в австрійській столиці, де станом на 2020 р. й був похований на Центральному кладовищі Відня.
Цьому документові передувала довідка про загибель Д. Вітовського, видана 11 серпня 1919 р. доктором медицини Баухом.
Abschrift
Dr. med. Bauch Rauden Bez. Oppeln d. 11.8.19.
Arzt
Ärztliche Bescheinigung
Der ukrainische Oberst, Herr Dmitro Witowsky, geboren am ….. hat bei dem Flugzeugunglück am 4. August 1919 in Raudener Forstrevier im Bezirk Oppeln (Oberschlesien) den Tod durch Verbrennung und Absturz erlitten, was durch den Unterzeichneten ärztlich festgestellt wurde.
Переклад
"Копія
Д-р мед. наук Баух Рауден, Оппельн, 11.08.19.
Лікар
Медична довідка
Український полковник Дмитро Вітовський, народжений …, загинув внаслідок пожежі та падіння літака 4 серпня 1919 року в Рауденському лісництві округу Оппельн (Верхня Силезія), що було медично встановлено нижчепідписаним".
Зауважмо, що окрім рукописної довідки, зберіглася ще її машинописна версія.
Після довідки д-ра Бауха було видане свідоцтво про смерть № 69 від 21 серпня 1919 р., у якому засвідчили загибель Д. Вітовського. Це – оригінальний документ, засвідчена копія якого також є додатковим свідченням про справжню дату загибелі "українського полковника Дмитра Вітовського" 4 серпня 1919 р.
Додатково 23 жовтня 1919 р. Посольство УНР в Німеччині засвідчило вище наведений документ (перед цим німецька установа 16 жовтня 1919 р. також засвідчила це свідоцтво).
Саме на підставі цих документів достеменно відомо, що Д. Вітовський загинув 4 серпня 1919 р., а не як досі стверджувалося 2 серпня.
Ще одне відкриття, завдяки Архівові ЗУНР у Римі, – найімовірніше останній відомий сьогодні лист полковника Д. Вітовського – приватного характеру, датований 2 серпня 1919 р. – за 2 дні до його загибелі.
Abschrift!
Breslau, 2. August 1919.
Hochwohlgeboren Herrschaft
Goldberg
Wien, IV.
Gumpendorferstraße 69.
Vor dem Starten – Gruß! Nötigenfalls bitte meine Frau zu benachrichtigen, dass ich eine Lebensversicherung abgeschlossen habe – 150.000 Mark. Das heißt, meine Knochen sollen so hoch bezahl werden bei der "Deutschen Luftrederei", Berlin, Sommerstraße 4.
Nochmals Gruß
Witowskyj mp.
Переклад
"Копія!
Бреслау, 2 серпня 1919 року.
Шановний пане
Ґольдберґ
Відень, IV.
Гумпендорферштрассе, 69.
Перед зльотом – вітання! У разі потреби, будь ласка, повідомте мою дружину, що я уклав договір страхування життя – на суму 150 000 марок. Це означає, що за мої останки має бути виплачена така сума компанією "Deutsche Luftrederei", Берлін, Зоммерштрассе, 4.
Ще раз вітаю,
Вітовський, в. р."
Лист, адресований Д. Вітовським з тодішнього Бреслау (нині – Вроцлав, Республіка Польща) до Відня панові Ґольберґові, містив дуже цікавий факт – фактичну вказівку на страхування його життя і, відповідно у випадку авіатрощі – виплату в сумі 150 тис. марок. Як бачимо, оригінал листа зберігався у п. Ґольдберґа, оскільки цей факт засвідчила віденська українська дипустанова 24 серпня 1919 р. Вочевидь йшлося про німецьку авікомпанію Deutsche Luft-Reederei GmbH або DLR, а також суму в німецьких марках. Звісно, що 150 тисяч німецьких марок 1919 р. практично неможливо оцінити через подальшу гіперінфляцію. У той час німецька марка почала стрімко втрачати цінність після Першої світової війни. Середній курс складав близько 32,8 марки за 1 долар США. Відповідно, 150 000 марок дорівнювали приблизно $4 500. З урахуванням інфляції та різниці вартості життя за понад століття, купівельна спроможність $4 500 у 1919 р. сьогодні дорівнює сумі в межах $85 000 – $90 000 (понад 3,5 млн грн).
Чи повідомили про цей факт дружину – вчительку Марію Ліщинську 1894 р. н., уродженку Брошнева на сучасній Івано-Франківщині, як і просив Д. Вітовський, з наявних документів не відомо.
***
Переконаний, що Архів ЗУНР у Римі ще не раз здивує навіть довголітніх і компетентних істориків та архівістів Визвольних змагань, адже його описи і справи вміло приховують чимало історичної правди. Наразі питання в тому, чому виявлені документи щодо загибелі Д. Вітовського та його, ймовірно, останній приватний лист, опинилися у різноманітті офіційного діловодства дипустанови 1919–1922 рр.? Задля більшої надійсності, що збережуться для нащадків, або ж як приклад звичайної бюрократії, характерної для усіх без винятку державних інституцій, тим паче на еміграції? Відповідь дадуть сучасні дослідники історії ЗУНР, яких не бракує.
Насамкінець зауважмо, що після загибелі Д. Вітовського 4 серпня 1919 р. внаслідок авіакатастрофи, тогочасні українські ЗМІ назвали його "першим героєм" в "отсім важнім моменті історії українського народу", а також твердили, що він, "рвався дальше до чинного оружного діла визволяти Україну з чужих кайдан. І тут знайшов смерть. Впав як герой на чужій, не своїй землі, а рідня історія запише Його імя золотими буквами поруч імен славних козацьких гетьманів". Тому варто не лише пам'ятати наших героїв, а ще й пізнавати історичну правду про них, опираючись на документальні матеріали.
