Спецпроект

Нові дискусії про Голодомор. Подарунок для Партії регіонів

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Тепер так не є. Ті ж, хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів

У час, коли Партія регіонів уже майже готова святкувати свою перемогу на місцевих виборах в Україні, два американські історики підготовили їй особливий подарунок. Мова йде про Тімоті Снайдера та Нормана Наймарка - професорів з Єйлу та Стендфорду.

Обидва щойно видали свої книжки, кожна з яких, на свій спосіб і своїми аргументами, показує і доводить, чому український голод 1932-1933 таки був геноцидом.

Обидві книжки не є про сам голод. Вони про серію малих і великих геноцидів у Східній Європі, зініційованих та зоркестрованих Сталіним і Гітлером. Не ставлю собі за мету передати головні тези цих книжок у короткому тексті. Обіцяю зробити це окремо за найближчої нагоди в Західній аналітичній групі.

Тим же, кому не терпиться дізнатися про головні аргументи, раджу прочитати рецензії на ці дві книжки у NYRB та The Economist - а також статтю Снайдера та його інтерв'ю на "Історичній правді".

Тут хочу тільки звернути увагу, що паралельна дискусія про український голод йде на H-Russia - Mass Murder or Massive Incompetence?; Andrea Graziosi; Robert Thurston; Roman Senkus.

Порівнюючи обидві книжки і дискусію на H-Russia, виразно видно, як радикально змінюється співвідношення між тими, хто вважає, що голод таки був геноцидом, і тими, хто це заперечує: вага і сила аргументів переміщується від других до перших.

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Кожен, хто порушував цю тему, автоматично вважався або українським націоналістом, або націоналістичним прибічником.

Тепер так не є. І Снайдер, і Наймарк є добре уконституйовані історики з елітних університетів, з солідним послужним науковим списком і широкою читацькою аудиторією. І, що головне, їх складно запідозрити у залежності від українських націоналістів.

Ті, ж хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів.

І, що цікаво: їхні аргументи дедалі більше залежні від російських джерел, при чому не академічних, а популярних інтернетних публікацій - досить подивитися, на що покликається авторка рецензії на H-Russia .

Іншими словами, недавні дискусії про голод дають надію на певну парадигмальну зміну щодо того, як Захід зачинає думати про Східну Європу. Це ще не сама зміна - але це вже її виразний початок.

Не знаю, коли подібна зміна зайде в Україну й чи матиме вона електоральні наслідки. Як правило, українці про все дізнаються з запізненням і переважно через російські мас-медіа. Не маю сумніву, однак, що рано чи пізно це таки станеться.

Тоді то й нашим регіоналам чи їхнім супутникам на зразок Солдатенка щораз важче буде пояснювати, чому вони вважають, що:
а) голод таки не був геноцидом;
б) чому їхня точка зору так підозріло близька до Кремлівської?!

Джерело: Zaxid.net

Олександр Зінченко: "Польща має офіційно перепросити за те, що встала на шляху незалежності України"

Україна проголосила свою незалежність у січні 1918 року майже на рік раніше за Польщу. Але УНР мала чарівних сусідів. Якби Росія, Польща та Румунія не встали на шляху незалежності України - не треба було б за незалежність боротися, ані Шухевичу, ані Бандері, ані Ольжичу, ані Мельнику, ані ОУН, ані УПА.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Черчилль та Орвелл крізь оптику Шевельова

Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.

Василь Лопух: Спогад про Любу Волинець та одну залізничну пригоду

Протягом багатьох років я мав приємність не тільки бути знайомим, а й співпрацювати з пані Любою. Завдяки її відкритості до співпраці нам вдалося зберегти і забезпечити доступність до безцінного фонду Українських Січових Стрільців, який містить 4200 фотонегативів на склі (кліше). Цей фонд став основою для створення вебсторінки "Леґіон Українських Січових Стрільців: фотоархів", і тепер тисячі користувачів інтернету мають можливість вільного доступу до цифрових копій ориґінальних фотографій.

Михайло Кальницький: До походження назви Бабиного Яру: уточнені відомості

Нещодавно було вшановано пам’ять жертв масових убивств, які вчинили нацистські окупанти в Бабиному Яру. Ці події залишили гучне відлуння по всьому світу. Але при спогаді про київську місцевість Бабин яр іноді виникає питання: звідки, власне, взялася ця своєрідна назва? Коли вона з’явилася і що означає?