Бий своїх... Немирні думки на тему примирення

Уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

Останнім часом до купи "травневих" традицій додалася ще одна - проведення перед "червоними" днями соціологічних опитувань "з приводу". Одне з них - на тему примирення - було проведене соціологічною службою Центру Разумкова.

Через нього соціологи намагалися з'ясувати ставлення українців до Дня Перемоги, пам'ятника Сталіну та перспективи примирення воюючих сторін - як "радянців" з німцями, так і УПА з червоноармійцями.

Втім, соціологам не завадило б нагадати собі історичну термінологію.

Можливо, декого здивували відповіді респондентів, можливо, ні. Проте найцікавішим стало саме формулювання запитань.

Наприклад, соціологи питали: "Протягом двадцятого сторіччя в історії України було багато подій, коли українці масово знищували один одного: це Перша і Друга світові війни, громадянські війни, політичні репресії. Як Ви вважаєте, який з наведених шляхів рішення взаємних образ є кращим?".

Цікаво, звідки взялася думка про масове взаємне нищення українців у ХХ столітті?

Не сперечаюся, що в історії обох світових воєн вистачить епізодів, коли проти українців з одного боку стояли українці з іншого. На горі Маківка УСС воювали з російськими частинами, де вистачало східних українців. Серед об'єктів оунівських атентатів були і українці.

У 1944 році війська Першого Українського фронту, де процент українців сягав 60 % оточили і розгромили під Бродами групу німецьких військ, у складі яких була й дивізія "Галичина", складена з українців-галичан. Та й у каральних військах НКВД, чиєю основною функцією після війни було придушення повстанського руху, служило чимало українців.

Мабуть, наступним висновком буде ідея про... перманентну громадянську війну в Україні, яка тривала мало не ціле століття.

От тільки кількість жертв тієї "війни" і близько не наближається до числа людських втрат хоч би під час української революції 1917-1920 років чи кількості загиблих від Голодомору.

А найголовніше - уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

І винуватцями цього національного самогубства, відповідно, є керівники відповідних держав - Їхні Величності Микола ІІ, Вільгельм ІІ, найясніший цісар Франц-Йосиф, товариш Ленін, товариш Сталін, гер Гітлер, пан маршал Ридз-Смігли...

Найцікавіше в кожному опитуванні - це, звісно, ж відповіді на нього. Згідно з дослідженням, більшість українців схильні миритися радше з ворогами - німцями, ніж між собою.

Принаймні за примирення ветеранів радянської та німецької армій висловилося більше респондентів, ніж за примирення ветеранів Червоної Армії та УПА. І при тому переважною більшістю вважають, що не потрібно встановлювати винуватців того, що мало не ціле століття "в боротьбі страшній ішов на брата брат".

Такою ж переважною більшістю, певне, відсвяткують перемогу одного тоталітарного режиму над іншим - саме тих систем, які найбільше постаралися, щоб українці нищили себе взаємно. Відсвяткують, боюся, бійками між просто "червоними" і "червоно-чорними".

Бий своїх, щоб чужі боялись?

Наостанок - ще одне крихітне зауваження. Одне з питань звучало - "З якою назвою війни проти фашизму ви згідні?". Зі шкільних підручників відомо, що фашистським називається режим міжвоєнної Італії, а на Радянський Союз напала нацистська Німеччина.

За старою доброю традицією радянського агітпропу продовжуємо плутати обидва поняття, хоч вони відрізнялися вже тими "цінностями", які ставили в центр уваги - для фашизму верхом цінного була держава, для нацизму - раса.

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.

Максим Яковлєв: 100 років курорту Bad Burnas: як Лебедівка стала " чорноморською Рив'єрою"

Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".