Роксолана наша! Про що українцям у Польщі розповість музей еміграції

«У період кривавих релігійних воєн Річ Посполита була оазисом рівноправ’я і толерантності християнських віровизнань», – повідомляє в першій залі один з наймолодших сучасних музеїв Польщі, Музей еміграції в Ґдині. І в першому ж залі поміщає портрет великої польської емігрантки. Роксолани.

"У період кривавих релігійних воєн Річ Посполита була оазисом рівноправ’я і толерантності християнських віровизнань", – повідомляє в першій залі один з наймолодших сучасних музеїв Польщі, Музей еміграції в Ґдині. І в першому ж залі поміщає портрет великої польської емігрантки. Роксолани.

"Історична правда" публікує цей текст з люб’язного дозволу автора та видання "Наше Слово".

Я вже не вперше пишу про українців у польських музеях, проте Музей еміграції в Ґдині дав мені врешті-решт ключ до розгадки подвійного ставлення до нас.

Спершу – що це за музей. Він досить молодий, його відкрили у травні 2015 року в приміщенні Морського вокзалу в порту Ґдині, звідки в міжвоєнний період мігранти з Польщі, зокрема українці Галичини, виїжджали переважно в Північну Америку.

Цей музей, який активно підтримує і популяризує місцеве самоврядування, творила група досить сучасних і ліберальних поляків.

Проте, простежуючи його спосіб вираження щодо українців, дуже легко можна помітити те, де в сучасній польській історії "не закриті чакри".

Що відкриває музей – це зала, присвячена І Речі Посполитій, де наведена мною на початку цитата виділена жирним шрифтом. Загалом міфологія, присвячена І Речі Посполитій, у Польщі перевищує всі межі, і навіть найсучасніші музеї копіюють цю міфологію.

Не дивно, що в такій міфології нічим, окрім генетичного зрадництва українців, не можна пояснити факту, як у золотий ХVІ вік розквіту найбільш релігійно толерантної держави Європи сталося одне з найбільш кривавих релігійно-національних повстань – повстання Хмельницького.

 Фото надане автором

У першій залі музею представлені постаті найвідоміших польських емігрантів Середньовіччя – і поряд зі Свєнтославою та Завішею Чарним зображено Роксолану, бранку з Прикарпаття, дружину турецького султана Сулеймана Великого, чиє ім’я можна перекласти як "Русинка".

Можна, звісно, подумати, що засновники музею вирішили підійти до польської історії з громадянської, а не національної точки зору – що в наші часи навіть похвально, оскільки показує, що громадяни Польщі завжди мали і будуть мати різноманітне національне походження. Проте приписувати "громадянські" наміри засновникам було б помилкою.

Українці в цьому музеї в одному місці стають своїми, а в іншому – зовсім чужими. У залежності від зручності для польської більшості.

Поки треба показувати "толерантну" Річ Посполиту, українці разом із вірменами, караїмами, татарами, євреями й волохами пасуть корови й мирно торгують. Коли приходить нелегке у сприйнятті ХХ століття, українці виразно відділяються від поляків.

Що цікаво, навіть у вихвалянні І Речі Посполитої творці музею не порадили собі із термінологією. Так, великий стенд під назвою "Рай для іноземців" проілюстрований львівською православною Ставропігійною церквою Успіння – у читача, особливо англомовної версії, може скластися враження, що православні у Львові були в тодішній Польщі приїжджими, приблизно як колоністи з Фландрії, про яких повідомляє стенд.

Поки польської держави немає, описується історія еміграції поляків як народу, вона у ХVII –XIX століттях представлена досить детально і цікаво. Із появою ІІ Речі Посполитої у ХХ столітті в авторів знову виникають певні "міфологічні" непорозуміння. Попри те, що музей називається "еміграції" (тобто виїзд за межі Польщі – І.І.), окрема післявоєнна зала представляє собою товарний вагон із написом "Співвітчизників вітає Станіславів", у ньому зображується післявоєнний переїзд до Польщі етнічних поляків з території СРСР.

 Фото надане автором

Усередині вагону – мультимедійне наповнення: кадри із досить пасторального комуністичного фільму "Самі свої", котрі лише цементують міфологічний погляд на це переселення.

Водночас, для рівноваги, у музеї ні слова немає про виселення громадян Польщі української національності всередину СРСР у 1946 р. Те, що на українців у польському музеї не діє громадянський принцип, добре видно в порівнянні з польськими громадянами єврейського походження.

Чергова зала, що називається "Полонія і поляки у світі", поділена на регіони, у кожному з яких описується місцеве польське життя: Західна Європа, Північна Америка, Африка, Південна Америка. Є СРСР, де бачимо лише Львів, Вільнюс і сибіряків (без виселених українців із польським громадянством).

І серед "полонії" є… Ізраїль – тобто польські громадяни єврейського походження, стенд називається "Еміграція на батьківщину" і описує, як польське єврейство переселялося в Палестину.

 Фото надане автором

Цим матеріалом я не хотів сказати, що Музей еміграції в Ґдині – поганий та упереджений щодо українців. Це зовсім не так, навпаки, цей музей досить цікавий, пізнавальний та сучасно зроблений.

Проблема ширша – до українців Польщі подібним чином ставиться не цей один музей, а все, що ми можемо назвати гарним словом "дискурс". У польських музеях, підручниках, туристичних гідах чи газетах українець є дуже полярним явищем, поділеним, залежно від зручності, на "свого" і "чужого".

Деякі музеї і гіди взагалі знайшли чудове рішення цій термінологічній проблемі – так, у Перемишлі будували церкви і торгували "русини", а "українці" лише у вишиванках Гітлера вітали.

Усе б це не мало значення, якби історична "справедливість" щодо українців не була одним з найважливіших лейтмотивів польської політики. І не впливала б на те, як на нас, сучасних, дивиться оточення.

Читайте також:

"Тричі хрещений". Сатира як дзеркало життя українців у ПНР

Про що розповідатиме Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"?

Що відбувається довкола Бабиного Яру сьогодні?

Йосиф Зісельс: Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"– проект патерналістський

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.

Роберт Чижевський: Друге життя одного прапора

Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.

Михайло Косів: Мова, релігія, прапор і герб. Як приймали Конституцію України

Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову.