Іван Павло ІІ, Збігнєв Бжезінський і КҐБ. Сто років Понтифіку
Сьогодні Івану Павлу II, який так сильно привертав увагу СССР, виповнилося би 100 років. Він народився 18 травня 1920-го, а на папський престол зійшов у 1978 році, де провів свої останні двадцять шість років життя. Для порівняння, лише двом Папам за всю історію Церкви вдалось очолювати престол довше, ніж Івану Павлу ІІ.
"16 жовтня 1978 р. новим папою римо-католицької церкви вибраний архієпископ Кракова кардинал Кароль Войтила, 1920 року народження, який взяв собі ім'я Іоана-Павла II, що повинно було підкреслити спадковість і продовження ним зовнішньополітичного курсу Іоана XXIII і Павла VI", — пише у листопаді 1978 року голова КҐБ УССР Віталій Федорчук в інформаційному повідомленні для ЦК КП(б)У.
"Кароль Войтила, 1920 року народження, уродженець міст. Вадовиці Бєльсько-Бяльського воєводства, із сім'ї військовослужбовця /офіцера/ бувшої панської Польщі, громадянин ПНР, доктор богослів'я, досконало володіє польською, італійською, латинською, англійською, французькою, німецькою, іспанською, знає російську, українську і литовську мови" — більше деталізує 3-сторінкова довідка на "главу римсько-католицької церкви Іоанна-Павла II /Кароля Войтилу/", яку КҐБ УССР підготував 12 січня 1979 року.
Комітет державної безпеки (КҐБ) уважно стежив як за справами Ватикану, так і за всім іншим, що було пов'язане з одним із ідеологічних ворогів комунізму – так званими "церковниками та сектантами".
Обрання Кароля Войтили черговим 246-м Папою, який не був італійцем, та ще й походив родом з "соціалістичної" Польщі, очікувано хвилювало комуністичний режим.
КҐБ пише, що Войтила є відомим як борець за права людини. А ще він переконаний, що "церква – це остання опора свободи". При цьому новий Понтифік підтримує близькі контакти з радником президента США – Збігнєвим Бжезінським, теж поляком, та антикомуністично і антисовєтськи налаштованим австрійським кардиналом Францом Кьоніґом.
З чого чекісти роблять висновок, що висунення польського клірика на такий високий пост не могло відбутися без впливу ЦРУ. А безпосередня ініціатива приписувалася, власне, Збігнєву Бжезінському.
Що ж, за версією КҐБ, дозволило краківському архиєпископу зійти на папський престол? Спецслужби зокрема пояснювали це так:
"В обстановці посилення світового комуністичного і робітничого руху, укріплення позицій Комуністичної партії Італії, Франції, Португалії і інших країн, імперіалістичні кола явно не влаштовувала реалістична т.зв. "нова східна політика" колишнього керівництва Ватікану, відмови його від відкритих виступів проти Совєтської держави, підтримки провокаційних акцій "на захист прав людини в СССР та інших соціалістичних країнах""
Першого секретаря компартії у Києві інформували, що, незважаючи на заяви нового Папи, за інформацією КГБ СССР можна зробити висновок,
"що він має свою "самостійну лінію", яка полягає в орієнтації на "західний світ" і активізацію католицької церкви в соціалістичних країнах".
Совєтські спецслужби вбачали у новому Папі особливу небезпеку через його ставлення до української підпільної греко-католицької церкви:
"На відміну від своїх попередників він [Іван Павло II] відразу ж влаштував прийом голові уніатської церкви за кордоном Сліпому, чим засвідчив підтримку уніатам як за кордоном, так і на Україні.
За повідомленнями західних інформаційних агентств, "українські католики заявили, що вони очікують від нового Папи підтримки, якої були позбавлені всі останні роки в своїй боротьбі з атеїстичним комунізмом".
В посланні Сліпого новому Папі від 21 жовтня 1978 року говориться, що "польський народ зрозуміє страждання пригнічених українців, так як і сам відноситься до страдаючої церкви"".
З інформації, яку КҐБ отримав з оперативних та "інших" джерел (швидше всього, тут малися на увазі матеріали поштової переписки), зробили висновок, що духовенство та вірні римо-католицької та підпільної греко-католицької церков задоволені з обрання Кароля Войтили новим Папою. А це значить, що "церковники" можуть активізувати свою діяльність, і такі тенденції вже фіксують.
Небезпека полягала в тому, що за свідченнями КГБ "більшість діючих на території України релігійних формувань доволі багаточисельні і складають 50–60 % відносно до відповідних течій в країні [СССР]".
У Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській і Закарпатській областях, як зазначали чекісти, "рештки уніатського духовенства" не тільки продовжують свою душпастирську діяльність, але й намагаються у нелегальних умовах розширити підготовку нового кліру та проводити широкі збори вірних підпільної церкви. На думку чекістів, є також небезпека того, що церква почне об'єднуватися з дисидентами.
КГБ доповідав, що з метою боротьби проти "ідеологічної диверсії" буде ще активніше протидіяти "підривним" акціям, заважати відновленню церковних громад і перешкоджати в отриманні допомоги з-за кордону. Також спецслужба допомагатиме адміністративним та партійним органам здійснювати заходи з "розкладання" віруючих.
"Органами КГБ УССР розробляються заходи з активної протидії підривним устремлінням Ватикану, викриттю та припиненню ворожих дій його емісарів і місіонерів, виявлення і перехвату їх каналів зв'язку з католиками та уніатами на території республіки…
Вживаються заходи з виявлення зв'язків Войтили і його оточення на Україні, вивчення їх в цілях привернення до співпраці, отримання оперативних джерел в середовищі авторитетів католицького і уніатського духовенства для недопущення активізації і запобігання можливих антисуспільних дій католиків і уніатів, а також використання їх в плані отримання свідчень про підривні задуми Ватикана".
Іван-Павло II теж стежив за СССР. Так, вже через три місяці після обрання на престол, він провів зустріч з послом Совєтського Союзу.
Попри тенденційність оцінок, КГБ не помилялося в тому, що поляк, який добре знав українську мову та розумів так званий соціалістичний стрій, робитиме все, що зможе, щоб церква долучилася до захисту і відновлення прав людини там, де вони порушуються.
Іван Павло ІІ розумів своє положення і багато робив, щоб підтримати церкву в СССР. Він став єдиним Папою, який зустрічався з генеральним секретарем ЦК КПСС.
Рівно за два роки після його зустрічі з Михайлом Горбачовим 1 грудня 1989 року, референдум щодо проголошення незалежності України підтвердив, що СССР більше не існуватиме.
Понтифік пережив і совєтський комуністичний режим, і його КҐБ. Він встиг побачити, як країни відновлюються після державної політики атеїзму і люди повертають собі назад право на свободу совісті і віросповідання.
Іван Павло ІІ не намагався абстрагуватися від того, що відбувалось на міжнародній арені — що важливо. Від імені Церкви він вибачався за помилки минулого і багато робив для діалогу з різними християнськими конфесіями та представниками інших релігій.
У 2014 році Івана Павла II канонізували.
