Влада накидає бюджетний зашморг на політику пам’яті

Схвалений 26 листопада урядом проєкт держбюджету на 2021 рік підвередив виразне прагнення нинішньої влади накинути фінансовий зашморг на політику національної пам’яті.

 
Архітектурний проект, за яким на алеї Героїв Небесної Сотні мають побудувати Національний музей Революції Гідності

Нагадаю, навесні правляча монобільшість вилучила з видатків на гуманітарну сферу десятки мільярдів гривень у антиковідний фонд. Гроші вилучили нібито для боротьби з пандемією і обіцяли невдовзі повернути, якщо не в бюджеті цього року, то в бюджеті-2021.

Як "ефективно" використали антиковідний фонд, вже знає вся країна – просто закатали в асфальт. Десятки мільярдів успішно "засвоєні" наближеними до влади компаніями в ході того, що в народі називають "великим крадівництвом". І тепер люди, які могли б жити, помирають у лікарнях через нестачу кисню.

А як "повертають" витягнуті на це велике крадівництво гроші, можете судити самі:

На державні заходи у сфері політики пам'яті, реконструкцію приміщення Архіву національної пам'яті та діяльність музею Майдану в бюджеті 2020 року передбачалося 96 мільйонів, у бюджеті 2021 – лише 43 мільйони.

Це означає, що про реконструкцію приміщення архіву чи будівництво приміщення музею Майдану в наступному році не може бути й мови.

До речі, не сумніваюся, що атака влади на музей Майдану, риторика СБУ, МВС та прокуратури про буцімто причетність колективу музею до "розкрадання" бюджетних коштів спрямована, зокрема, на те, щоб результати міжнародного конкурсу не були реалізовані й у Києві ніколи не з'явилося ні Меморіалу Небесної Сотні, ні гідного приміщення музею Майдану.

І заборона будувати меморіал, і обшуки в музеї, і бюджетний зашморг – ланки одного ланцюга.

Інший приклад: у доковідному бюджеті 2020 року на надважливу програму діяльності Українського інституту МЗС, промоцію України у світі і зв'язки з закордонним українством передбачено було 133 мільйони (що й так дуже мало), а в бюджеті 2021 року – лише 59 мільйонів гривень. Це означає повну зупинку хоч скількись дієвої культурної дипломатії держави.

Можна було б повірити, що блокування за допомогою фінансового зашморгу таких надважливих програм – необхідність, викликана бюджетними труднощами. Якби не вже згадане "велике крадівництво" чи додаткові мільярди, які уряд без проблем роздає на МВС чи, наприклад, на телесеріали.

Цілеспрямовано позбавляються коштів саме ті інституції і програми, які для Москви як кістка в горлі, бо можуть при відносно незначних видатках ефективно протидіяти російській інформаційній агресії.

Єфрем Лукацький: Камера, яка співчуває

Ще якихось чотири роки тому, перед початком війни, документальна фотографія в Україні вмирала. Мало кого у світі цікавили новини з України, а місцеві видання закривалися, насамперед звільняли фотографів, доручаючи текстовим журналістам фотографувати на телефон. Але війна змінила все. Тепер знімки знову стали потрібні. Кожен зі смартфоном став свідком. Вибух ракети — кров на асфальті — зображення в соцмережах.

Рефат Чубаров: Заява Меджлісу кримськотатарського народу щодо неприпустимості визнання Криму російським

Меджліс кримськотатарського народу – вищий представницький орган корінного кримськотатарського народу України – категорично відкидає будь-які пропозиції або дії, спрямовані на визнання російськими тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які є невід’ємною складовою частиною України в її міжнародно визнаних кордонах.

Олексій Мустафін: Гюнтер Гійом: шпигун, що керував справами німецького канцлера

Вранці 24 квітня 1974 року західнонімецька поліція затримала Гюнтера Гійома, особистого референта федерального канцлера Віллі Брандта. Двері будинку, де він жив разом з дружиною, референт відкрив «гостям» сам - як кажуть, у домашньому халаті. У чому його можуть звинуватити, Гійом вочевидь здогадувався, тому й не став відмовлятися, а одразу заявив: "Я офіцер Національної народної армії НДР та співробітник Міністерства державної безпеки. Прошу шанувати мою честь офіцера".

Олександр Зінченко: Чергова провокація з могилою українців на горі Монастир у Польщі

Що залишається польським правим, коли вони за 8 років нічого не змогли зробити, займаючись дрібними повокаціями та махінаціями у питанні складних питань спільної історії? Правильно - нові провокації, в сподіванні, що травмовані війною українці влаштують істерику та зупинять роботи в Пужниках і Углах.