Сотник Андрій Гаврюшенко: виклик сучасним стереотипам
У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ. З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли
19 грудня 1918 року український Харків прощався з вовчанським повітовим комендантом сотником Гаврюшенком.
У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній, під час евакуації комендантського майна з Вовчої на Харків. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ.
З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли. Тридцять років було щирому українському патріотові…
Біографія сотника – справжній виклик сучасним стереотипам.
Місце народження – "Лисиче над Дінцем, де висне дим заводу". На Донбасі виріс, вчився, працював. Там і до українського руху долучився.
Ще у 1905-му, під час Першої російської революції.
За фахом – шахтар. Хто б там що не патякав про буржуазну природу українського націоналізму.
В 1917-му Андрій Гаврюшенко працював в українській раді Північного фронту, займався формуванням національних підрозділів. Потім збройно боровся з більшовизмом, влітку 1918-го зайняв посаду комендантського осавула при комендатурі Корочі (зараз територія РФ).
Там же, в нинішній "ерефії", тільки в сусідньому Білгороді, Андрій Гаврюшенко встиг ще попрацювати у місцевій "Просвіті". Досить активній, до речі.
З перших днів протигетьманського перевороту Андрій Гаврюшенко – у лавах республіканців. Спочатку був білгородським, потім – вовчанським повітовим комендантом.
…Сила-силенна народу прийшла до Михайлівської церкви віддати останню шану покійному. Був губерніальний комісар Тимошенко, козаки-дорошенківці, представники української комендатури, вищі чини харківської міліції.
Поховали Андрія Андрійовича Гаврюшенка з військовими почестями на Усікновенському цвинтарі. От тільки де була його могила, тепер уже не скаже ніхто.
Бо у сімдесяті радянська влада зрівняла всіх – білих, червоних, жовто-блакитних. У прямому сенсі слова зрівняла – з землею.
Колишній цвинтар став Молодіжним(!) парком. А Михайлівську церкву, де відспівували сотника, підірвали ще раніше – за часів Микити Хрущова.
Так знищували нашу ПАМ'ЯТЬ…
