Українська правда
Історична правда

Євген Коновалець і більшовики. Історія (не)співпраці

07.10.2013 _ Олександр Зайцев, Zaxid.NET
Версія для друку
Zaxid.net

У 1928 році Коновалець говорив, що концепція інтервенції проти СРСР "віщує тільки братовбивчу війну" між українцями. І навіть "ліпше нам боротися хоч би на боці більшовиків за соборність".

Все-таки, попри гори літератури різного ґатунку, ми дуже мало знаємо про справжню історію українського націоналістичного руху.

Чому це так – тема для окремої розмови. А в цій статті хочу порушити одне з найбільш заплутаних питань – стосунки провідників цього руху, а зокрема Євгена Коновальця, з більшовиками.

Тему "підказав" вельми неординарний історик і журналіст Данило Яневський, чиї заяви про те, що "весь провід ОУН, починаючи від Коновальця…, з 21-го року починаючи – це платні агенти ГПУ" (у дебатах з Володимиром В’ятровичем у Львові під час Форуму видавців та в телепередачі "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" 24 вересня), привернули увагу багатьох.

Нехай дарує мені пан Данило, але схильність вбирати свої твердження в сенсаційну форму часом спонукає його до великих перебільшень.

Однак не поспішаймо називати доктора Яневського "провокатором", як дехто вже зробив, адже таким самим перебільшенням є й протилежне твердження оунівських історіографів про "засадничо неґативну поставу" Коновальця "до всяких совєтофільських орієнтацій чи тенденцій" та його непримиренну ворожість до більшовиків упродовж всього життя.

Як же було насправді?

Достеменно ми цього не знаємо, адже більшість документів оперативної діяльності радянських спецслужб у націоналістичному середовищі досі недоступна для дослідників. Тому доводиться задовольнятися фрагментарними джерелами іншого походження.

З них випливає, що насправді ідея співпраці з більшовиками не була аж настільки осоружною Коновальцеві, як це часом уявляють.

У листі до соратників, старшин Січових Стрільців, 17 лютого 1921 р. полковник допускав можливість компромісу з більшовиками, якщо вони "зможуть себе скріпити".

Вже ставши начальним командантом підпільної Військової Організації, на нараді її окружних командантів улітку 1922 року Коновалець доповідав про переговори екзильного уряду ЗУНР із більшовиками в Берліні за участі представника ВО Миколи Саєвича, а також застерігав лише проти спілки з місцевими комуністами в Галичині, щоб не дати приводу полякам твердити, що українське підпілля є більшовицьким.

Чи увінчалися тоді переговори конкретними домовленостями – точно невідомо. Мабуть, ні, бо, як видно з "Особливих папок" Політбюро ЦК КП(б)У, в 1923 р. Коновалець разом з іншими очільниками ВО знову звертався до керівництва УСРР із проханням про фінансову допомогу. Це звернення розглянули на засіданні Політбюро 16 листопада і постановили:

"а) Дать директиву т. Фрунзе и Балицкому (командувачу збройних сил України і Криму та керівнику ДПУ УСРР – О.З.) продолжать выявление физиономии ВО.

б) Вопрос о средствах решить по выяснению первого вопроса".

Щодо самого Коновальця, більшовики, пам’ятаючи про його роль у війні за незалежність, не бажали мати з ним справу і навіть інсценізували показовий судовий процес, на якому заочно засудили "ката українського пролетаріату" до смертної кари.

Під тиском радянських представників колишній диктатор ЗУНР Євген Петрушевич наприкінці того ж таки 1923 року домігся усунення Коновальця від командування ВО, однак це мало допомогло справі. 7 квітня 1924 р. Політбюро ЦК КП(б)У вирішило:

"Предложение Коновальца и др. (гр. Петрушевича) об их субсидировании отклонить, но в целях их дальнейшего разложения переговоры под разными предлогами оттягивать, предложив им представить подробные сведения, что у них есть".

Іншими словами, українських підпільників просто водили за носа.

Того ж року чільні діячі ВО Дмитро Паліїв і Ярослав Індишевський вирушили до Харкова, але їхні переговори з керівництвом УСРР наразилися на опір західноукраїнських комуністів, які були категорично проти угоди з конкурентами.

Коли переговори з більшовиками фактично зайшли в глухий кут, Начальна команда ВО у червні 1924 року знову запросила Коновальця очолити організацію.

Деякий час ВО таки одержувала гроші від більшовиків через Петрушевича. На початку 1927 р. в комунікаті "До відому спілчан" теренова експозитура (команда) Української Військової Організації "Володівка" (кодова назва Чехословаччини) визнавала:

"Був час, що уряд Петрушевича брав 400 дол. від большаків для В. О. Однак услів’ям за се поставили большаки усунення плка К[оноваль]ця від проводу В. О. Плк Конов[алець] дійсно уступив. Коли ж пізнійше край зірвав з Петрушевичем і поставив в члени проводу знова плка К[оноваль]ця, то В. О. перестала залежати від большаків через Пет[рушеви]ча".

Після повернення Коновальця до керівництва УВО в організації розгорівся внутрішній конфлікт, внаслідок якого прихильників співпраці з більшовиками усунули з організації, і 1926 року вони створили Західно-Українську Національно-Революційну Організацію, яка, втім, не змогла успішно конкурувати з УВО.

Це, однак, не означає, що УВО повністю припинила контакти з більшовиками.

Колишній керівник розвідки УВО Осип Думін, який 1926 р. порвав з Коновальцем, 1927 року написав "історичну записку" (фактично – донос) про УВО для німців, де твердив, що принаймні до 1926 року УВО отримувала фінансову допомогу від більшовиків і постачала їм розвідувальну інформацію, однак робила це несумлінно, намагаючись дурити обох "спонсорів" – і німців, і більшовиків.

Це твердження потребує перевірки з огляду на упередженість Думіна, який вважав Коновальця особистим ворогом і, ймовірно, працював одразу на дві розвідки – німецьку й радянську, проте подані вище факти не дають відкинути це свідчення як цілком невірогідне.

Отже, доступні джерела (принаймні ті, які мені відомі) ніяк не дозволяють стверджувати, що Коновалець та його соратники були "платними агентами ГПУ". Достеменно відомо лише те, що УВО деякий час отримувала фінансування від більшовиків і постачала їм розвідувальну інформацію (як і іншим ворогам Польщі – Німеччині та Литві).

У 1923–1926 роках УВО, як і інші українські організації, переживала кризу й потерпала від нестачі коштів та матеріальних засобів.

У пошуках зовнішньої підтримки Начальна команда УВО налагодила зв’язки з військовими та розвідувальними колами Німеччини й Литви. До того ж часу належать і спроби співпраці з більшовиками, які, втім, були нетривалими й не мали поважних наслідків.

Чимало загадкового є й у історії створення ОУН, зокрема у питанні про роль спецслужб у цих процесах. Відомо, що серед попередників ОУН була й організація під назвою Союз українських фашистів (СУФ) під проводом Петра Кожевникова та Леоніда Костарева.

 Емблема Союзу українських фашистів

Про цю організацію відомо лише те, що в листопаді 1925 р. вона влилася з двома іншими емігрантськими групами в Леґію українських націоналістів (ЛУН), яка потім стала співзасновницею ОУН.

B результаті обидва лідери колишньої СУФ стали членами Проводу українських націоналістів (ПУН), але згодом їх обох виключили з організації (Кожевникова в листопаді 1929 року, Костарева – на початку 1933 року).

У цій темній історії найцікавішим є те, що обох колишніх "фашистів" підозрювали у співпраці з радянською та німецькою розвідками.

Напрошується запитання: якщо ці підозри були обґрунтованими, то чи не було створення СУФ провокацією спецслужб, щоб запровадити своїх агентів у керівні кола української націоналістичної еміграції (що й було зроблено)?

Доступна нині джерельна база поки що не дозволяє підтвердити або спростувати це припущення.

Найбільш загадковою постаттю в Проводі ОУН був Ріко (Рихард) Ярий. Точно відомо, що він співпрацював з німецькою розвідкою, є припущення й про співпрацю з радянською (див. про цього діяча книжку Олександра Кучерука "Рико Ярий – загадка ОУН").

Без сумніву, радянська агентура в лавах УВО і ОУН була, зокрема, у керівних колах. Однак її значення не варто перебільшувати – читаючи агентурні матеріали, які надходили від ОДПУ до більшовицького керівництва, переконуєшся, що інформація про справи ОУН була дуже приблизною і неточною, що було б неможливим, якби її провід складався із "платних агентів".

Ставлення самого Коновальця й керівництва УВО, згодом ОУН, до більшовиків і СРСР поступово змінювалося.

Ще в серпні 1928 р. на засіданні ПУН Коновалець говорив, що концепція інтервенції проти СРСР "віщує тільки братовбивчу війну" між українцями, й навіть заявив, що "на випадок, коли не буде заздалегідь ґарантована самостійність України, тоді ліпше нам боротися хоч би по стороні большевиків за соборність".

Однак після офіційного створення ОУН у лютому 1929 року організація відразу заявила про свою антибільшовицьку позицію, а вже навесні 1930 р. ПУН обговорював плани терактів проти радянських представництв у Варшаві та Львові, які, однак, тоді здійснити не вдалося.

Водночас тривало листування й обмін виданнями між редакціями "Розбудови Нації" та "Більшовика України".

Мірою розгортання комуністичного терору в радянській Україні ставлення ОУН до більшовиків ставало дедалі ворожішим, але ще навіть у березні 1931 р. в ПУН обговорювали питання, чи не вислати в Москву Ріка Ярого на перемовини з більшовиками.

При цьому ПУН мусив рахуватися з фактичним союзом між СРСР і ваймарською Німеччиною та зі зверненими до німців вимогами радянської сторони або зліквідувати ОУН, або змусити до співпраці з СРСР у боротьбі проти Польщі.

Співпраці, однак, не вийшло. Після Голодомору 1933 року ОУН перейшла до чинних акцій проти СРСР та комуністів у Західній Україні.

Коновалець докладав величезних зусиль для налагодження зв’язків з націоналістичним підпіллям у підрадянській Україні, в існування якого він свято вірив. Ця віра врешті-решт коштувала йому життя.

Повіривши агентові НКВС Павлові Судоплатову, який видавав себе за представника антирадянського підпілля, Коновалець навіть хотів таємно перетнути радянський кордон, щоб особисто познайомитися з цим підпіллям.

Без сумніву, в такому разі він повторив би долю російського терориста Бориса Савинкова, який став жертвою подібної провокації ОДПУ 1924-го. Та повторити операцію "Синдикат-2" не вдалося – соратники відрадили полковника від ризикованого кроку.

Тоді й сталося те, про що всі добре знають – той-таки Судоплатов, виконуючи особисту вказівку Сталіна, вбив Коновальця у Роттердамі 23 травня 1938 року.

Згодом жертвами радянських агентів стали Лев Ребет, Степан Бандера та чимало інших провідних діячів усіх відламів ОУН.

Агентурна діяльність радянських спецслужб у націоналістичному середовищі – майже невідома сторінка історії. Без сумніву, вона заслуговує ретельного вивчення, яке ще попереду, а доти будь-які скороспілі висновки, може, й збудять інтерес публіки, але не матимуть жодної наукової вартості.

Джерело: Zaxid.NET

Дивіться також:

Як загинув і де похований Євген Коновалець. ФОТО

Герой не тільки України. Коновалець із паспортом Литви

Коновалець і Січові стрільці. Чому вирішили захищати Центральну Раду

До питання про ідеологію ОУН. Як вона змінювалася

Історик: "ОУН звинувачували навіть у праці на євреїв"

ОУН, СРСР і Литва - союзники проти Польщі

Інші матеріали за темою "Коновалець"



Теми: Коновалець, ОУН, спецслужби, XX сторіччя, УСРР



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter