Спецпроект

Герой не тільки України: Євген Коновалець і Литва

На подив литовської сторони, на конференцію не з'явився жоден представник українського посольства. Будь-які роз'яснення, чому українська влада вперто відмовляється визнавати тих, хто спричинився до її утвердження, виглядають абсурдними...

Сучасна політика національної пам'яті в Україні, що передбачає тотальну дегероїзацією історії визвольної боротьби українців у ХХ столітті, призвела до того, що центральна влада цьогоріч самоусунулась від організації заходів, присвячених 120-річчю від дня народження полковника Січових стрільців, голови Проводу ОУН Євгена Коновальця.

Натомість литовські політики і громадськість не забувають про того, хто мав громадянство Литви, але залишався відданим українській національній ідеї.

Попри те, що українці і литовці після Першої світової війни опинились у різних геополітичних умовах (землі перших поділені між СССР, Польщею, Чехословаччиною, Румунією, литовці ж отримали державу), їхня співпраця плідно продовжувалась у повоєнний період. Великою мірою завдяки тому, що до складу новоутвореної Речі Посполитої ввійшла частина литовських етнічних земель - Віленський край з центром у Вільнюсі.

Відтак, наявність спільного ворога, поляків, стала одним з визначальних чинників інтенсифікації литовсько-українських стосунків після 1918 р., ініціатором яких став колишній міністр закордонних справ Литви Й. Пуріцкас.

У 1925 році Коновалець вперше відвідав Литву, що можна вважати початком творення експозитури (представництва) у цій країні.

В рамках налагодження тісних литовсько-українських зв'язків розвідка Української Військової Організації (УВО) у 1926 р. передала литовському урядові план нападу Польщі на Литву, що стало однією з причин нейтралізації можливої агресії Речі Посполитої проти сусідньої держави.

Євген Коновалець і наша доба. До 120-річчя з дня народження

Відомо, що в подальшому уряд Литви виділяв кошти на видання різноманітних українських часописів у Литві, зокрема, двох офіціозів українських націоналістів - "Сурми" та "Розбудови Нації", що виходили у 1929-1934 рр. у Каунасі - тодішній столиці Литви.

14 травня 1928 р. Євген Коновалець відвідав відкриття пам'ятника Свободи у Каунасі на честь десятиріччя незалежності Литви. А в 1929 р. полковник отримав громадянство Литви, яке зберігав до своєї смерті 23 травня 1938 р. Литовські паспорти мали і інші члени ОУН.

Литовський паспорт Євгена Коновальця. З архіву ОУН у Києві

За участю представника УВО в Литві Івана Рев'юка (який жив там під прізвищем Й. Бартовічюс) у 1928 р. утворено Литовсько-українське товариство на чолі з головою Союзу визволення Вільнюса М. Біржішку. Товариство діяло до 1940 року - анексії Литви Радянським Союзом.

Державне сприяння Литви українській визвольній справі у міжвоєнний період проявляється серед іншого у тому, що її посольство у Женеві, де Є. Коновалець проживав у 1930-1936 рр., забезпечувало полковнику своєрідний імунітет.

Адже після організації українцями на міжнародній арені, зокрема у Лізі націй, протестної акції проти "пацифікаці" у Галичині 1930 року польський уряд настійливо домагався депортації провідника ОУН з території Швейцарії. Цього вдалося уникнути через втручання литовського посла.

Однак, під впливом дипломатичного тиску СССР і Польщі на офіційну Женеву, Коновалець у 1936 році переїхав до Риму, де підтримував тісні контакти з литовським послом в Італії Вальдемарасом Черняцкісом. Син посла Альґірдас і син Коновальця Юрій вчились в одній школі у Римі, сиділи за однією партою.

Саме Черняцкіс допоміг дружині полковника Ользі Коновалець швидко отримати візу для поїздки в Роттердам на похорон чоловіка 28 травня 1938 р.

Мандрівка до Полковника. Де похований Коновалець

Смерть Євгена Коновальця не стерла з пам'яті литовців його імені. 17 червня у найурочистішій залі Сейму Литовської Республіки, де було проголошено відновлення незалежності Литви, а пізніше підписано договір про вступ країни до ЄС, відбулась міжнародна конференція: "Євген Коновалець - громадянин Литви, патріот України. 120 років від дня народження".

Захід організовано Центром досліджень визвольного руху і рядом громадських організацій українців Литви. Конференцію підтримав депутат литовського Сейму Казімірас Уока.

У конференції взяли участь науковці Литви та України, голова Асоціації прибалтійських українців Леонід Тригуб, голова Конгресу українців Естонії Віра Коник та інші українські журналісти, митці, громадські діячі, представники духовенства.

Конференція відбувалася в історичному приміщенні Сейму, де в 1991 році було проголошено відновлення Литовської держави. Шкода, що цей представницький захід не відвідав жоден із українських державних службовців...

З доповідями виступали наукові співробітники Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко та Василь Стефанів, д-р і. н., президент Асоціації литовсько-українських істориків Алдона Васіляускієнє, дипломантка Історичних маґістерських студій Вільнюського Університету Айстє Бертулітє-Жікявічієнє.   

На подив литовської сторони (українська вже звикла) на конференцію не з'явився жоден представник українського посольства у Литві, не кажучи вже про самого Посла.

Будь-які роз'яснення, чому українська державна влада вперто відмовляється визнавати тих, хто спричинився до її утвердження, виглядають малопереконливими, якщо не абсурдними...

Олександр Зінченко: Як українці реагували на смерть Сталіна. Розсекречені спецповідомлення МГБ

"Працівник Харківської селекційної станції Кривошей, заступник секретаря парторганізації харківського "Главенергозбуту" Каганович, та лікар Житомирської лікарні Гузман "під час виступу на мітингах раптово померли".

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів