Спецпроект

Нюрнберг комунізму. В Камбоджі вперше у світі судять червоних

Чотири уцілілі лідери режиму червоних кхмерів постануть перед трибуналом у власній країні. Нарешті перший процес над комунізмом відбудеться у суді, який не викликає сумнівів.

Терор червоних кхмерів. Картина з Пномпенського музею "полів смерті". Фото: vincentbockaert.com/

Цей суд уже продемонстрував свою дієвість 26 липня цього року, засудивши "товариша Дуча" [насправді його звати Канг Кек Іеу – він був начальником тюрми під час правління режиму червоних кхмерів] до 35 років ув’язнення.

Дуч, одне з коліщаток машини знищення, із 1975-го по 1979-ий керував катівнею, де загинуло 15 тисяч людей.

На відміну від Нюрнберзького трибуналу, який 1945 року судив високопоставлених нацитсів, суд у Пномпені не проводиться наддержавами-переможцями. Він діє в рамках камбоджійського правосуддя, під контролем громадської думки камбоджійців, однак фінансується ООН.

Немає жодного сумніву в легітимності й об’єктивності цього трибуналу.

З іншого боку, камбоджійці погано сприйняли вирок, тому що, зважаючи на злочини, скоєні Дучем, розцінили його як недостатній.

Той на своє виправдання заявив, що виконував накази своїх керівників. Таким самим було виправдання нацистських керівників у Нюрнберзі – оскільки Гітлер був мертвий – і Адольфа Ейхмана в Єрусалимі 1961-го.

Зараз у Пномпені судять ще чотирьох діячів кхмерського режиму. Серед них - голова тодішньої держави Кхіеу Сампан .

І в азійських, і в західних засобах масової інформації, а також в позиції урядів – особливо китайського – спостерігається певне прагнення применшити злочини Дуча і Кхіеу Сампана.

Страшна катастрофа на ім’я "червоні кхмери" спіткала Камбоджу 1975 року. Цей заколот, який прийшов невідомо звідки, спустошив Камбоджу й убив 1,5 млн кхмерів. Кому чи чому слід пред’явити звинувачення в тому, що суд назвав геноцидом кхмерів убивства, здійснені іншими кхмерами?

Чи є в цьому провина американців? Очевидно, саме їм вилізло боком установлення маріонеткового режиму, яке спровокувало націоналістичну реакцію. І чи не є цей геноцид власним культурним спадком кхмерської цивілізації?

(Історична Правда: створення руху Червоних кхемерів є заплутаною історією, так само як і його повалення. Камбоджійських комуністів перемогли в'єтнамські комуністи, при цьому кхмерам нібито допомагали уряди США і Китаю)

Археологи марно копаються в минулому, щоб знайти історичний прецедент. Проте справжнє пояснення цього злочину можна знайти радше в заявах самих червоних кхмерів - як Гітлер заздалегідь описав свої злочини, Пол Пот (нині вже покійний) наперед пояснив, що знищить свій народ, аби створити новий.

Пол Пот вважався комуністом: він став ним, коли навчався в Парижі у 60-ті роки.

Оскільки Пол Пот і його послідовники вважали себе комуністами – і в жодному разі не нащадками котроїсь із камбоджійських династій – слід визнати, що запроваджений ним режим був справді комуністичним.

Те, що червоні кхмери запровадили в Камбоджі, було справжнім комунізмом. Не було – ані в концептуальних термінах, ані в конкретних – радикальної відмінності між правлінням червоних кхмерів і сталінізмом, маоїзмом, режимом Кастро і Північною Кореєю.

Усі комуністичні режими дотримуються дивовижно схожих траєкторій, які відрізняються лише нюансами місцевих традицій.

Президент кхмерської Камбоджі Кхіеу Сампан на досудовому засіданні минулого року

У всіх випадках ці режими намагаються стерти минуле і створити нову людину; у всіх випадках знищують "багатих", інтелектуалів і скептиків.

Червоні кхмери розділили міське та сільське населення на сільськогосподарські общини, які були точними копіями російських колгоспів і китайських народних комун, керуючись такими самими ідеологічними резонами.

Це призвело до аналогічного результату - голоду.

На всіх широтах справжній комунізм просякнутий кров’ю: знищення куркулів в СРСР, культурна революція в Китаї і знищення інтелектуалів на Кубі.

Справжнього комунізму не існує без убивств, тортур, концентраційних таборів і без ГУЛАГу. І якщо його не існувало, то слід зробити висновок, що по-іншому і бути не могло - комуністична ідеологія обов’язково призводить до масового насильства, оскільки маси не хочуть справжнього комунізму.

Чи то було на рисових полях у Камбоджі, чи в степах України, чи під кубинськими пальмами – комуністичні режими завжди й усюди нав’язувалися шляхом крайнього насильства.

Отже, суд над "товаришем Дучем" і наступний над "бандою чотирьох" є першим судовим процесом над апаратниками-марксистами, відповідальними за офіційний і по-справжньому марксистський, ленінський і маоїстський режим.

Суд над нацизмом відбувся в Нюрнберзі 1945 р. і над японським фашизмом у Токіо 1946-го, але ніколи не було судового процесу над комунізмом - не зважаючи на те, що справжній комунізм знищив і принизив більше людей, аніж нацизм і фашизм разом узяті.

Такого суду над комунізмом ніколи не проводили - за винятком середовища інтелектуалів - з двох причин: по-перше, комунізм володіє чимось на кшталт ідеологічного імунітету, оскільки ототожнюється з прогресом. І особливо через те, що комуністи досі залишаються при владі – в Пекіні, Пхеньяні, Ханої та Гавані.

Там, де вони втратили владу, комуністи забезпечили собі імунітет, перетворившись на соціал-демократів, бізнесменів чи лідерів-націоналістів, як це часто-густо можна побачити в країнах колишнього Радянського Союзу.

Тому єдиний можливий і ефективний судовий процес відбувається лише в Камбоджі.

Однак не слід помилятися. Не йдеться про кількох камбоджійців, на яких подали в суд інші камбоджійці. Повторюємо ще раз: суд у Пномпені – це процес над справжнім комунізмом, де позивачами виступають його жертви.

Можна уявити майбутні (хоча малоймовірні) процеси над комунізмом у Пхеньяні, розпочаті корейськими жертвами, чи суд у Пекіні, розпочатий жертвами та їх правонаступниками.

Якби одного дня ці процеси таки відбулися – в Пекіні чи Пхеньяні, або навіть у Москві чи Києві, – ми були б вражені подібністю злочинів і виправдань: усюди боягузливі звинувачені оголошували б себе жертвами обставин чи наказів керівника, який перебуває поза межами досяжності.

Дивна особливість справжнього комунізму, виявлена в Пномпені, полягає в тому, що після його падіння жоден комуніст-апаратник не ототожнює себе з комунізмом.

Суд у Пномпені показує, наскільки марксизм надається для того, щоб претендувати на владу, взяти владу і здійснювати її абсолютно; проте ніхто не претендує на марксизм як на ідею, навіть давні його керівники.

Червоні кхмери вбивали в ім’я Маркса, Леніна і Мао, але воліють померти, як зрадники власного ідеалу чи втекти, аніж померти, як марксисти.

Ця малодушність червоних кхмерів перед їх суддями виставляє марксизм у новому світлі: марксизм є справжній, але не правдивий, оскільки ніхто в нього не вірить.

Джерело: АВС (іспанська консервативна газета)

Автор: францyзький ліберальний філософ

Переклад: ЗАГ

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.