Спецпроект

Як евакуйована українська промисловість розвивала російську і казахську

Одним з ініціаторів квотування українського трубного імпорту є Челябинський трубопрокатний завод - той самий, що 1942 року "вийшов з тіла" Маріупольського трубного заводу (ось прізвища інженерів, що запускали завод у Челябинську: Антоненко, Карпенко, Гончарук...).

Сьогодні прем'єр-міністр Росії Володимир Путін висловився в умовному способі - мовляв, Росія і без України перемогла б нацистів у Другій світовій.

"Статистика свідчить, що найбільших втрат зазнала саме РРФСР – більше 70%, - заявив Путін. - Це означає, що війна виграна, не хочу нікого кривдити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все в документах".

З цієї нагоди "Історична Правда" пропонує читачам текст про індустріальні ресурси Україні і Росії під час Другої світової.

---------------------------------------------------------------------

Не всі евакуйовані під час війни українські підприємства "повернулися" додому. Деякі з них, укорінившись на Уралі та в Сибіру, тепер конкурують зі своїми "батьками".

Евакуювати або знищити

Тотальна війна - тотальні цифри: тільки з Дніпропетровщини у глиб країни рушає 99 тис. вагонів з промисловим устаткуванням.

Скільки було тих заводів, що влітку 1941 року евакуювалися на Урал, у Сибір, Середню Азію? Одні історики називають цифру в 1500 підприємств, інші - 1300. Припускають, що близько половини з них було вивезено з України.

То була наймасштабніша в історії індустріальна міграція. Усіх цих дітей індустріалізації перших п'ятирічок треба було рятувати: без металургійних, машинобудівних, хімічних заводів, якими ряснів схід України в 30-х роках, війни не виграти.

В ешелони намагалися завантажити все, що могло допомогти "оборонці". Устаткування відвантажували днями й ночами. Нерідко під авіаційним та артилерійським обстрілом. Проте завжди під невсипним контролем НКВС - досвід "органів" з переселення "ворогів народу" до Сибіру прислужився гуманним цілям.

Дніпрогес евакуювати не вдалося, тому його підірвали. На горизонті видно залізничний міст через Хортицю, теж підірваний

Разом із вантажними ешелонами рушали на схід й інженери, щоб там, нерідко просто посеред голого поля, звести наново заводи-велетні. Тільки з Донбасу лише з підприємств Наркомчормету (Міністерства чорної металургії) було евакуйовано 13 тисяч кваліфікованих працівників.

Що не можна було транспортувати залізницею - підривали на місці. У повітря злетіли всі 54 українські домни, значну частину шахт було затоплено водою.

Існує чи то бувальщина, чи то легенда, що для своїх паровозів в окупованому Донбасі гітлерівці завозили вугілля із Сілезії - годі було розраховувати на видобуток палива на Донеччині без необхідного устаткування...

Багатство Сибіру приростало Україною 

...Тотальна війна - тотальні темпи: у промислове будівництво в запіллі протягом 1941-1945 років вклали 140 млрд руб.

Норма того часу - коли евакуйоване влітку 1941 року підприємство вже 42-го дало першу продукцію. З українських індустріальних велетнів у Росії народжувалися нові підприємства.

Новокраматорський завод важкого машинобудування імені Сталіна (евакуйований з Краматорська), наприклад, "прописався" відразу за трьома адресами: у підмосковній Електросталі, південноуральському Орську та сибірській Югрі.

З Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча до Магнітогорська встигли евакуювати найпотужніший у СРСР товстопрокатний стан, який уже в жовтні 1941 року почав давати перші листи броні для танків Т-34.

Про евакуацію підприємств Донбасу в 1941 році читайте у спогадах читача УП у проекті "1939-1945: Неписана історія"

За тисячі кілометрів від фронту виростали цілі міста, а в них з'являлися вулиці з вельми промовистими назвами - Краматорська, Маріупольська, Харківська... 

Повоєнна співпраця українських підприємств із евакуйованими заводами складалася по-різному.

Чимало підприємств після війни перепрофілювалися, й учорашнім "родичам" вже не судилося зустрітися на господарській ниві. Хтось залишився у довоєнній індустріальній добі, на когось чекала науково-технічна революція.

А більшості випало на долю мирне співіснування та галузева й міжгалузева кооперація в межах радянської економіки, нерідко під дахом одного всесоюзного міністерства.

Події сьогодення дивним чином відновлюють економічні зв'язки споріднених підприємств.

Співпраця та конкуренція батьків і дітей

Варто пригадати історію комбайна "Енисей": 1941 року до Красноярська було евакуйовано запорізький завод "Комунар", який так і залишився у тім краю під новою назвою «Красноярський завод комбайнів», хоча близько половини комплектуючих до своїх машин продовжував отримувати з України.

Історичний чинник став одним з вирішальних у створенні взимку 2004 року спільного російсько-українського підприємства зі складання комбайнів "Енисей" на Харківщині.

До російського райцентру Похвистнєво (Самарська обл.) 1941 року було вивезено Дніпропетровський обозний завод: на той час не вельми механізованій Червоній армії його продукція ставала у пригоді.

Про те, як західні капіталісти індустріалізували УРСР у 1930-их, читайте тут

Через роки на місці обозного заводу було створено оборонне підприємство, що за нової доби перетворилося на ЗАТ "Волжский трактор", якому 2001 року теж таки довелося згадати про своє дніпропетровське коріння - керівництво "Волжского трактора" підписало досить вигідний контракт з Південмашем на складання на своєму заводі дніпропетровських тракторів ЮМЗ-8071.

Утім, у деяких галузях кооперація "батьків" і "дітей" змінилася гострою конкуренцією. Приміром, одним з ініціаторів квотування українського трубного імпорту й можливого антидемпінгового розслідування з боку Росії є Челябинський трубопрокатний завод (ЧТПЗ).

Той самий, що 1942 року "вийшов з тіла" Маріупольського трубного заводу (варто лише згадати прізвища інженерів, що запускали завод у Челябинську: Антоненко, Карпенко, Гончарук...).

Подібна доля і в нинішнього ВАТ "Алтайвагон": підприємство постало 1941 року з потужностей евакуйованого Дніпродзержинського вагонобудівного заводу імені газети "Правда" (нині ВАТ "Дніпровагонмаш", м. Дніпродзержинськ).

Джерело: "Контракти" '2004


Збитки української економіки під час Другої світової війни

Загальні матеріальні збитки 1,1 трлн крб
Знищено промислових об'єктів 16 тис.
Знищено міст 714
Знищено сіл 28 тис.

* За даними UNRRA (Агенція допомоги та відновлення при ООН)

Збитки радянської економіки під час Другої світової війни

Загальні матеріальні збитки 2,6 трлн крб
Знищено промислових об'єктів 32 тис.
Знищено міст 1710
Знищено сіл більше 70 тис.

* За даними російської Вікіпедії

Легко порахувати, чи відповідають дійсності путінські 70%.

До речі: Наш внесок у казахську економіку

Левова частка нинішньої казахської промисловості має "евакуаційне" походження. Під час війни до республіки було вивезено 142 підприємства.

За перші півтора року війни в Казахстані введено в експлуатацію 25 шахт та копалень, 11 збагачувальних фабрик для чорної та кольорової металургії, чотири нафтових родовища та один нафтопереробний завод.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.