Спецпроект

Наречена Гетьманича

Днями в Києві в Музеї гетьманства відбулася презентація книги журналістки Валентини Штинько - художньо-документальної повісті про волинянку Галю Мельник-Калужинську, кохану жінку гетьманича Данила Скоропадського.

...Її дитинство та юність пройшли на Волині, чиї розкішні краєвиди часто приходили до неї в снах у дорослому віці. Обставини склалися так, що згодом родина переїхала до Польщі. Потім було заміжжя, народження сина, таємниче зникнення чоловіка (підозрювала, що на грунті політики), жахи Другої світової, які молода вдова пережила сама із маленькою дитиною на руках.

Після поневірянь по охопленій війною Європі тихою пристанню для виснаженої тривогами Галини став далекий Лондон. Там вона і замешкала, заробляючи на хліб насущний пошиттям одягу, поки не увійшов у її життя гетьманич Данило Скоропадський .

Їх поєднала любов до України та відданість тій складній та небезпечній справі, яку провадив на чужині син останнього гетьмана після смерті батька. Роман Галі і Данила тривав дев'ять років.

На початках противник одруження гетьманич зрештою здався на волю своїх почуттів. Та замість весільного вбрання пані Галі судилося вдягнути жалобну сукню. Ще не вщухла радість після освідчення, як вона вже не пам'ятала себе від горя: Данила отруїли у його власній хаті.

Заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською відбулися за 10 днів до смерті Гетьманича, а офіційне повідомлення про їх вінчання мало бути опубліковане у пресі саме на початку березня 1957 року.

Залишається загадкою досі, хто конкретно звів зі світу нащадка славного роду і яким був мотив розправи: помста ворогів (Данило представляв один із рухів за незалежність України) чи прозаїчні ревнощі, адже пані Галя подобалася не тільки Скоропадському.

Після його трагічної загибелі вона так і залишилася у парадоксальній ролі нареченої, до кінця своїх днів зберігаючи вірність коханому Данилу...

***

Сюжет, як мовиться, просився на папір і, зрештою, спонукав взятися за перо відому журналістку та поетесу Валентину Штинько. У процесі роботи досить швидко обидві жінки стали приятельками, підтримували контакти по телефону і через листування.

Галина двічі приїздила до Луцька, Валентина побувала у Лондоні.

Зібрані факти та особисті враження вилилися в повість "Наречена гетьманича", що побачила світ на початку 2009-го [видавництво - "Волинська мистецька агенція "Терен"]. Передмову до книги написала доктор філологічних наук, професор Волинського національного університету Луїза Оляндер.

- За той місяць, який мені пощастило провести у Лондоні, в оселі нашої землячки, її дім не раз чорним крилом накривала сумна звістка про смерть друзів, - сказала на презентації Валентина Штинько. - Будучи людиною похилого віку, вона не могла провести їх в останню путь. Тому щоразу, отримавши таку звістку, запалювала на столі свічку. І якось я почула, як вона сказала про себе: "А по мені так і свічки не буде кому запалити".

Пані Галя не залишилася обділеною людською пам'яттю. У день презентації біля портретів її та Данила Скоропадського (все-таки гарна була пара!) горіла воскова поминальна свіча і стояв букет жовтих тюльпанів.

У цю мить згадалися слова Ернеста Хемінгуея про те, що хорошу книгу можна писати тільки про війну, кохання та смерть.

Джерело: газета "Волинь"

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.