Спецпроект

Наречена Гетьманича

Днями в Києві в Музеї гетьманства відбулася презентація книги журналістки Валентини Штинько - художньо-документальної повісті про волинянку Галю Мельник-Калужинську, кохану жінку гетьманича Данила Скоропадського.

...Її дитинство та юність пройшли на Волині, чиї розкішні краєвиди часто приходили до неї в снах у дорослому віці. Обставини склалися так, що згодом родина переїхала до Польщі. Потім було заміжжя, народження сина, таємниче зникнення чоловіка (підозрювала, що на грунті політики), жахи Другої світової, які молода вдова пережила сама із маленькою дитиною на руках.

Після поневірянь по охопленій війною Європі тихою пристанню для виснаженої тривогами Галини став далекий Лондон. Там вона і замешкала, заробляючи на хліб насущний пошиттям одягу, поки не увійшов у її життя гетьманич Данило Скоропадський .

Їх поєднала любов до України та відданість тій складній та небезпечній справі, яку провадив на чужині син останнього гетьмана після смерті батька. Роман Галі і Данила тривав дев'ять років.

На початках противник одруження гетьманич зрештою здався на волю своїх почуттів. Та замість весільного вбрання пані Галі судилося вдягнути жалобну сукню. Ще не вщухла радість після освідчення, як вона вже не пам'ятала себе від горя: Данила отруїли у його власній хаті.

Заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською відбулися за 10 днів до смерті Гетьманича, а офіційне повідомлення про їх вінчання мало бути опубліковане у пресі саме на початку березня 1957 року.

Залишається загадкою досі, хто конкретно звів зі світу нащадка славного роду і яким був мотив розправи: помста ворогів (Данило представляв один із рухів за незалежність України) чи прозаїчні ревнощі, адже пані Галя подобалася не тільки Скоропадському.

Після його трагічної загибелі вона так і залишилася у парадоксальній ролі нареченої, до кінця своїх днів зберігаючи вірність коханому Данилу...

***

Сюжет, як мовиться, просився на папір і, зрештою, спонукав взятися за перо відому журналістку та поетесу Валентину Штинько. У процесі роботи досить швидко обидві жінки стали приятельками, підтримували контакти по телефону і через листування.

Галина двічі приїздила до Луцька, Валентина побувала у Лондоні.

Зібрані факти та особисті враження вилилися в повість "Наречена гетьманича", що побачила світ на початку 2009-го [видавництво - "Волинська мистецька агенція "Терен"]. Передмову до книги написала доктор філологічних наук, професор Волинського національного університету Луїза Оляндер.

- За той місяць, який мені пощастило провести у Лондоні, в оселі нашої землячки, її дім не раз чорним крилом накривала сумна звістка про смерть друзів, - сказала на презентації Валентина Штинько. - Будучи людиною похилого віку, вона не могла провести їх в останню путь. Тому щоразу, отримавши таку звістку, запалювала на столі свічку. І якось я почула, як вона сказала про себе: "А по мені так і свічки не буде кому запалити".

Пані Галя не залишилася обділеною людською пам'яттю. У день презентації біля портретів її та Данила Скоропадського (все-таки гарна була пара!) горіла воскова поминальна свіча і стояв букет жовтих тюльпанів.

У цю мить згадалися слова Ернеста Хемінгуея про те, що хорошу книгу можна писати тільки про війну, кохання та смерть.

Джерело: газета "Волинь"

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.