Спецпроект

Дмитро Табачник: "Знаменитый украинец" блакитної крові

Ющенківці нібито пропонували нинішньому міністрові залишитись в уряді за один лише вихід на Майдан з помаранчевою стрічкою. Та він як людина з "офіцерськими поняттями про честь і вірність" відмовився...

Що читаємо? Невеличку книжечку Георгія Зубченка "Дмитрий Табачник", яка вийшла в серії "Знаменитые украинцы" (Харків, "Фоліо", 2009). Не міг не купити, коли побачив її на полиці, поруч із аналогічними покетбуками про Шевченка, Бандеру, Лесю Українку та Сковороду.  У видавництва, очевидно, були резони таку книжку надрукувати.

Але введення Табачника в ареопаг "знаменитых" пахне не лавром, а "джинсою". Хоча, врешті решт, 23 гривні 10 копійок - недорога, красна ціна для того, щоб дізнатися правду про діяча, якого, м'яко кажучи, не надто поважають навіть однопартійці. Пригадуєте, якими словами його оцінив майбутній колега по уряду Борис Колесников, - "дешёвый клоун" і "казнокрад". І контрольний постріл - "Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?". Любитель старожитностей, доктор історичних наук, академік і професор на це змовчав.

Що цікавого? Це шедевр марнославства. Ну, ще можна зрозуміти появу в цій же серії томика про Кучму авторства відомого політолога Костянтина Бондаренка. Але ж Леонід Данилович - все-таки президент України, а чиновник середньої руки Табачник заслуговував би потрапити в іншу книжкову серію - "Сумнозвісні українці".

Книга написана в рідкісному нині жанрі "Житіє святих". Автор "Г.Зубченко", який називає себе випускником істфаку університету ім. Тараса Шевченка, на жаль, не має жодної відомої Google публікації. Я спробував пошукати хоч би якісь згадки про історика - жодних. Якщо не врахувати кілька замовних - на око - рецензій. Висновки робіть самі.

Автор явно вважає Табачника месією. В певні моменти навіть здається, що це сам Табачник глаголить - "в чём-то табачниковский алгоритм поведения ошибочен - как иначе расценить несоответствие чрезвычайно высокого потенциала степени его реализованности". Ну, а як вам таке - "Дмитрий Табачник стал духовным лидером провозглашённого им антинационалистического Сопротивления... его считают последним героем, демоном, новым Талейраном...".

Всі ексклюзивні цитати і подробиці супроводжуються помітками "розповідають", "очевидці кажуть". Створюється ілюзія, що автор навмисно не хоче спілкуватися зі своїм героєм. Коли треба зробити неприхований комплімент або з видом суперпосвяченого розповісти якусь Табачникову "домашню заготовку" Зубченко посилається на "політологів". Дарма казати, що елементарний пошук в Інтернеті свідчить, що підтверджень цим голослівним заявам не існує. Тож, вірити чи не вірити віртуальному авторові - це кожен вирішуватиме сам.

Наприклад, дізнаємося, ніби у 2005-му "один із радників президента" зустрічався з Табачником за дорученням Ющенка і пропонував йому "безперешкодний виїзд з України". Гордий опозиціонер відмовився і ніби постійно носив із собою сумку з білизною, солодкими сухарями, родзинками та товсту книгу про альбігойський хрестовий похід. Табачник тоді стверджував, що проти нього було порушено 9 кримінальних справ, вдома проходили обшуки "со срыванием паркета и разборкой мебели", але пошук у новинах 2005 року дає самі лише заяви Табачника.

Публіцист стверджує, що його героя не заарештували лише тому, що не захотіли зробити йому імідж "мученика за идеалы Юго-Востока". В іншому місці бачимо ще одну легенду - ніби Олександр Третьяков, один із найближчих соратників Ющенка, гарантував Табачникові збереження посади в уряді за один лише вихід на сцену Майдану з помаранчевою стрічкою.

Автору постійно хочеться показати епічного героя, а виходить дрібний біс. У шкільні роки Табачник налив клей вчителеві на стіл, у студентські - навмисно влаштовував протяг, щоб викладачці здуло шиньйон з голови, а в часи роботи в уряді - хамив у присутності інших людей по телефону президентові. Геракл, що й казати. Не раз автор просторікує про те, що Табачник унікальний у вітчизняному політикумі хоча б тим, що не раз демонстрував "реліктово-офіцерські поняття про честь і вірність".

Тут чекаєш фактів, натомість отримуєш "предания старины глубокой". По материнській лінії Табачник наш, виявляється, блакитної крові. Його прабабуся закінчила київський Інститут шляхетних панянок і навіть була представлена імператриці. Далі йдеться про те, що рід Глєбових був споріднений із династією Романових...

Звісно, в тексті немає нічого про гучний скандал середини 90-х, коли Табачника викрили у привласненні позачергових військових звань. Тоді, за неповні сім років він із старшого лейтенанта запасу, який жодного дня не служив у війську, став полковником. Автор, явно з подачі свого героя, дрібно мститься всім його опонентам і конкурентам - Литвину, Марчукові, Лазаренкові. Навіть Кучмі, який невдячно здав Табачника і взагалі ревниво ставився до успіхів свого юного адміністратора. Скромний, дуже скромний, пане Табачник...

Фраза. «Табачник проработал в обоих правительствах Януковича около 1500 дней, что на сто дней дольше, чем длилась Великая Отечественная война». У цій цитаті скільки розуму, стільки й такту.

Джерело: портал tsn.ua

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.