Спецпроект

Дмитро Табачник: "Знаменитый украинец" блакитної крові

Ющенківці нібито пропонували нинішньому міністрові залишитись в уряді за один лише вихід на Майдан з помаранчевою стрічкою. Та він як людина з "офіцерськими поняттями про честь і вірність" відмовився...

Що читаємо? Невеличку книжечку Георгія Зубченка "Дмитрий Табачник", яка вийшла в серії "Знаменитые украинцы" (Харків, "Фоліо", 2009). Не міг не купити, коли побачив її на полиці, поруч із аналогічними покетбуками про Шевченка, Бандеру, Лесю Українку та Сковороду.  У видавництва, очевидно, були резони таку книжку надрукувати.

Але введення Табачника в ареопаг "знаменитых" пахне не лавром, а "джинсою". Хоча, врешті решт, 23 гривні 10 копійок - недорога, красна ціна для того, щоб дізнатися правду про діяча, якого, м'яко кажучи, не надто поважають навіть однопартійці. Пригадуєте, якими словами його оцінив майбутній колега по уряду Борис Колесников, - "дешёвый клоун" і "казнокрад". І контрольний постріл - "Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?". Любитель старожитностей, доктор історичних наук, академік і професор на це змовчав.

Що цікавого? Це шедевр марнославства. Ну, ще можна зрозуміти появу в цій же серії томика про Кучму авторства відомого політолога Костянтина Бондаренка. Але ж Леонід Данилович - все-таки президент України, а чиновник середньої руки Табачник заслуговував би потрапити в іншу книжкову серію - "Сумнозвісні українці".

Книга написана в рідкісному нині жанрі "Житіє святих". Автор "Г.Зубченко", який називає себе випускником істфаку університету ім. Тараса Шевченка, на жаль, не має жодної відомої Google публікації. Я спробував пошукати хоч би якісь згадки про історика - жодних. Якщо не врахувати кілька замовних - на око - рецензій. Висновки робіть самі.

Автор явно вважає Табачника месією. В певні моменти навіть здається, що це сам Табачник глаголить - "в чём-то табачниковский алгоритм поведения ошибочен - как иначе расценить несоответствие чрезвычайно высокого потенциала степени его реализованности". Ну, а як вам таке - "Дмитрий Табачник стал духовным лидером провозглашённого им антинационалистического Сопротивления... его считают последним героем, демоном, новым Талейраном...".

Всі ексклюзивні цитати і подробиці супроводжуються помітками "розповідають", "очевидці кажуть". Створюється ілюзія, що автор навмисно не хоче спілкуватися зі своїм героєм. Коли треба зробити неприхований комплімент або з видом суперпосвяченого розповісти якусь Табачникову "домашню заготовку" Зубченко посилається на "політологів". Дарма казати, що елементарний пошук в Інтернеті свідчить, що підтверджень цим голослівним заявам не існує. Тож, вірити чи не вірити віртуальному авторові - це кожен вирішуватиме сам.

Наприклад, дізнаємося, ніби у 2005-му "один із радників президента" зустрічався з Табачником за дорученням Ющенка і пропонував йому "безперешкодний виїзд з України". Гордий опозиціонер відмовився і ніби постійно носив із собою сумку з білизною, солодкими сухарями, родзинками та товсту книгу про альбігойський хрестовий похід. Табачник тоді стверджував, що проти нього було порушено 9 кримінальних справ, вдома проходили обшуки "со срыванием паркета и разборкой мебели", але пошук у новинах 2005 року дає самі лише заяви Табачника.

Публіцист стверджує, що його героя не заарештували лише тому, що не захотіли зробити йому імідж "мученика за идеалы Юго-Востока". В іншому місці бачимо ще одну легенду - ніби Олександр Третьяков, один із найближчих соратників Ющенка, гарантував Табачникові збереження посади в уряді за один лише вихід на сцену Майдану з помаранчевою стрічкою.

Автору постійно хочеться показати епічного героя, а виходить дрібний біс. У шкільні роки Табачник налив клей вчителеві на стіл, у студентські - навмисно влаштовував протяг, щоб викладачці здуло шиньйон з голови, а в часи роботи в уряді - хамив у присутності інших людей по телефону президентові. Геракл, що й казати. Не раз автор просторікує про те, що Табачник унікальний у вітчизняному політикумі хоча б тим, що не раз демонстрував "реліктово-офіцерські поняття про честь і вірність".

Тут чекаєш фактів, натомість отримуєш "предания старины глубокой". По материнській лінії Табачник наш, виявляється, блакитної крові. Його прабабуся закінчила київський Інститут шляхетних панянок і навіть була представлена імператриці. Далі йдеться про те, що рід Глєбових був споріднений із династією Романових...

Звісно, в тексті немає нічого про гучний скандал середини 90-х, коли Табачника викрили у привласненні позачергових військових звань. Тоді, за неповні сім років він із старшого лейтенанта запасу, який жодного дня не служив у війську, став полковником. Автор, явно з подачі свого героя, дрібно мститься всім його опонентам і конкурентам - Литвину, Марчукові, Лазаренкові. Навіть Кучмі, який невдячно здав Табачника і взагалі ревниво ставився до успіхів свого юного адміністратора. Скромний, дуже скромний, пане Табачник...

Фраза. «Табачник проработал в обоих правительствах Януковича около 1500 дней, что на сто дней дольше, чем длилась Великая Отечественная война». У цій цитаті скільки розуму, стільки й такту.

Джерело: портал tsn.ua

Петлюра без бронзи, але у кольорах

Рік 1917-й ще не був роком Симона Петлюри. Незаперечним лідером українського національного руху він став року 1919.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".