Страсті за Бандерою

Під таким заголовком київське видавництво "Грані-Т" випустило у світ кілька днів тому свою нову книжку. Не знаю, чи вона буде добрим подарунком під ялинку - але певен, що вона повинна знайти свій шлях до книжкової полички кожного інтелігентного читача чи читачки, незалежно від того, як він чи вона ставиться до Степана Бандери.

Вже наступного тижня книжку можна буде придбати у магазинах, у першу чергу - у мережі книгарень "Є". Як заохоту до того  подаю нижче передмову до цієї книжки, яку я написав і підписав разом з двома іншими упорядниками - Таріком Сирілом Амаром та Ігорем Балинським.

Жодна фігура в українській історії так глибоко й так безкомпромісно не розділяє сучасну Україну, як Степан Бандера. Ба більше: жодна українська історична по­стать не викликає такої бурі почуттів у найближчих "іс­торичних" сусідів України - Польщі, Росії та, меншою мірою, Ізраїлю й Німеччини; а також у тих країнах, де є чисельна українська діаспора, - в Канаді й США.

Ця збірка подає головні тексти з трьох великих дискусій про Бандеру, що тривали в 2009 і 2010 роках. Перша з них була зорганізована львівським Інтернет-виданням Zaxid.net у 2009 році з нагоди сторіччя від народження та п'ятдесятиріччя його вбивства радян­ськими спецслужбами.

Друга і третя дискусії почалися майже рік по тому і були спровоковані рішенням тодіш­нього українського президента Віктора Ющенка при­своїти Бандері звання Героя України. Друга точилася в Україні, але цього разу в різних виданнях, і її тон був набагато гострішим. Третя натомість тривала в Канаді та США.

На відміну від двох перших, які, так би мови­ти, відбувалися в "паралельних світах" - кожен автор проголошує свої тези й не дискутує з тезами інших, - ця дискусія велася безпосередньо і час від часу набирала дуже особистісного характеру.

Завершують нашу збір­ку два тексти, видруковані у київській "Критиці" - вони безпосередньо не є частиною жодної з трьох згаданих дискусій, а лише намагаються зрефлексувати над ними.

 

Упорядники цієї збірки не мали на меті давати оцін­ки різним тезам чи позиціям щодо Бандери. Тому вони не робили попереднього відбору текстів і не надавали переваги будь-якому авторові чи напрямку - всі три дискусії друкуються у максимальному обсязі й без зна­чних змін (лише декотрі автори після дискусії захотіли трохи переписати чи видозмінити свої тексти).

Ми воліли представити якомога ширше розмаїття думок і голосів з України та з-поза неї. Сама дискусія показує, що це розмаїття не вдається звести до простого двоподілу "за" і "проти": маємо українських націона­лістів, які критикують Бандеру, і маємо російськомов­ного автора, який симпатизує Бандері й солідаризуєть­ся з ним. Яка позиція кому буде ближча - вирішувати самому читачеві.

Читач, однак, має розуміти, що кожна позиція має свою ціну. Перш за все, йому варто усвідомити, що хоча більшість авторів є фаховими істориками, збірка має ха­рактер публічної, а не академічної дискусії.

Цей публіч­ний характер означає, серед іншого, наявність текстів, до яких треба ставитися зі здоровою дозою скептицизму. Ми переконані, однак, що український публічний про­стір вимагає великої міри відкритості, й заради цього ми готові дати слово навіть тим авторам, з якими не згоджу­ємося або позиції яких є для нас неприйнятними.

Тож просимо читачів сприймати цю збірку не як ще один ар­сенал ідеологічних аргументів, з допомогою якого мож­на побивати своїх суперників, а радше як запрошення до критичної рефлексії навколо нашого минулого.

Джерело: Zaxid.net

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.