Страсті за Бандерою

Під таким заголовком київське видавництво "Грані-Т" випустило у світ кілька днів тому свою нову книжку. Не знаю, чи вона буде добрим подарунком під ялинку - але певен, що вона повинна знайти свій шлях до книжкової полички кожного інтелігентного читача чи читачки, незалежно від того, як він чи вона ставиться до Степана Бандери.

Вже наступного тижня книжку можна буде придбати у магазинах, у першу чергу - у мережі книгарень "Є". Як заохоту до того  подаю нижче передмову до цієї книжки, яку я написав і підписав разом з двома іншими упорядниками - Таріком Сирілом Амаром та Ігорем Балинським.

Жодна фігура в українській історії так глибоко й так безкомпромісно не розділяє сучасну Україну, як Степан Бандера. Ба більше: жодна українська історична по­стать не викликає такої бурі почуттів у найближчих "іс­торичних" сусідів України - Польщі, Росії та, меншою мірою, Ізраїлю й Німеччини; а також у тих країнах, де є чисельна українська діаспора, - в Канаді й США.

Ця збірка подає головні тексти з трьох великих дискусій про Бандеру, що тривали в 2009 і 2010 роках. Перша з них була зорганізована львівським Інтернет-виданням Zaxid.net у 2009 році з нагоди сторіччя від народження та п'ятдесятиріччя його вбивства радян­ськими спецслужбами.

Друга і третя дискусії почалися майже рік по тому і були спровоковані рішенням тодіш­нього українського президента Віктора Ющенка при­своїти Бандері звання Героя України. Друга точилася в Україні, але цього разу в різних виданнях, і її тон був набагато гострішим. Третя натомість тривала в Канаді та США.

На відміну від двох перших, які, так би мови­ти, відбувалися в "паралельних світах" - кожен автор проголошує свої тези й не дискутує з тезами інших, - ця дискусія велася безпосередньо і час від часу набирала дуже особистісного характеру.

Завершують нашу збір­ку два тексти, видруковані у київській "Критиці" - вони безпосередньо не є частиною жодної з трьох згаданих дискусій, а лише намагаються зрефлексувати над ними.

 

Упорядники цієї збірки не мали на меті давати оцін­ки різним тезам чи позиціям щодо Бандери. Тому вони не робили попереднього відбору текстів і не надавали переваги будь-якому авторові чи напрямку - всі три дискусії друкуються у максимальному обсязі й без зна­чних змін (лише декотрі автори після дискусії захотіли трохи переписати чи видозмінити свої тексти).

Ми воліли представити якомога ширше розмаїття думок і голосів з України та з-поза неї. Сама дискусія показує, що це розмаїття не вдається звести до простого двоподілу "за" і "проти": маємо українських націона­лістів, які критикують Бандеру, і маємо російськомов­ного автора, який симпатизує Бандері й солідаризуєть­ся з ним. Яка позиція кому буде ближча - вирішувати самому читачеві.

Читач, однак, має розуміти, що кожна позиція має свою ціну. Перш за все, йому варто усвідомити, що хоча більшість авторів є фаховими істориками, збірка має ха­рактер публічної, а не академічної дискусії.

Цей публіч­ний характер означає, серед іншого, наявність текстів, до яких треба ставитися зі здоровою дозою скептицизму. Ми переконані, однак, що український публічний про­стір вимагає великої міри відкритості, й заради цього ми готові дати слово навіть тим авторам, з якими не згоджу­ємося або позиції яких є для нас неприйнятними.

Тож просимо читачів сприймати цю збірку не як ще один ар­сенал ідеологічних аргументів, з допомогою якого мож­на побивати своїх суперників, а радше як запрошення до критичної рефлексії навколо нашого минулого.

Джерело: Zaxid.net

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?