Спецпроект

Табачник: "Про галичан я говорив не як міністр, а як людина"

Нинішній міністр освіти відмовився вибачитися перед мешканцями Західної України за власні слова про "вбивць, зрадників і посібників гітлерівських катів".

Міністр освіти і науки Дмитро Табачник в ефірі телеканалу "Інтер" відмовився вибачитися перед мешканцями Галичини за свої слова в одній з публікацій про відмінність галичан від решти українців, повідомляє "Ліга" .

Журналісти нагадали Дмитру Табачнику, його слова про те, що галичани не мають нічого спільного з іншим народом України і запитали, чи він не вибачиться, на що Табачник відповів:

"Ні. Тому що я вважаю, що кожна людина має право відставати свої думки і позиції. І коли ми говоримо про відмінності лінгвістичних, про різні ментальних поглядах, тоді нам потрібно змусити вибачиться Івана Франка, який писав ще більш різко, Івана Нечуй-Левицького, Павла Скоропадського та багатьох інших ".

За словами нинішнього міністра освіти, людина, яка займає службову позицію, повинен чітко дотримуватися законодавства, Конституції та нормативних актів. "А право на свої погляди повинен мати кожна людина", - заявив він.

Нагадаємо, у вересні минулого року Д. Табачник оприлюднив у пресі свою статтю "Від Ріббентропа до Майдану", в якій написав, що "галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України".

"Наші союзники і навіть брати - їхні вороги, а їхні герої (Бандера, Шухевич) для нас - вбивці, зрадники і посібники гітлерівських катів", - зокрема, зазначав у своїй статті Д. Табачник.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками