Спецпроект

Музей жертв Голодомору може закритися через недостатнє фінансування - дирекція

Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні може бути закритий через недостатнє фінансування.

Про це заявив директор музею Віктор Діденко, повідомляє "Комерсант-Україна".

"Через брак коштів ми не можемо проводити науково-дослідну роботу. Спонсорів і меценатів у нас також поки немає", - зазначив він.

На думку Діденка, недостатнє фінансування музею може завдати шкоди міжнародному іміджу України, оскільки меморіал включений у перелік місць, які повинні відвідувати глави держав, які прибувають в Україну з офіційним візитом.

"Іноземні гості звертають увагу на те, як прибрана територія біля меморіалу, підстрижена чи трава. У нас все має бути на вищому рівні" - заявив директор музею.

Він зазначив, що гроші на підтримку території у належному стані також не виділяються.

Як йдеться у публікації, головним розпорядником коштів для музею є Український інститут національної пам'яті.

"Коли складалося фінансування на 2010 рік, я подав у УІНП свої пропозиції, вказавши необхідну суму - 6 мільйонів 300 тисяч гривень. Але виділили лише 2 мільйони 300 тисяч", - пояснив Діденко.

За його словами, в 2010 році інститут не переказав кошти на проведення Дня пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, хоча в минулому році на ці цілі було спрямовано 170 тисяч гривень.

У свою чергу, директор Інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко заявив, що забезпечення музею знаходиться поза компетенцією інституту.

"Ми тільки приймаємо рекомендації керівництва музею, передаємо їх до Мінфіну і перераховуємо назад затверджені кошти", - пояснив він.

За словами Солдатенка, керівництво музею жодного разу не зверталося до інституту з проханням допомогти у збільшенні фінансування капітальних витрат - закупівель техніки і устаткування.

Директор інституту також повідомив, що звернувся до Мінфіну з проханням збільшити в наступному році фінансування музею на 1 мільйон гривень.

"Вважаю, що керівництво музею згущує фарби. Тільки на проведення Дня пам'яті у 2010 році було виділено більше 108 тисяч гривень", - додав перший заступник директора Інституту національної пам'яті Володимир Кривошея.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.